Національна комісія із реабілітації жертв політичних репресій реабілітувала воїна Української повстанської армії з Волині Івана Гончарука. Пан Гончарук – останній розстріляний совітами повстанець. Його розстріляли 1989 року, за рік до проголошення Декларації про державний суверенітет Верховної Радою УРСР.
Про це повідомив член комісії, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
"Перебудова. Гласність. 1989 рік... Харківського 62-річного пенсіонера п’ять днів судили на Волині за звинуваченнями, за які він вже відсидів свій термін у концтаборі та був звільнений. Повстанця Івана Гончарука розстріляли за два роки до проголошення незалежності України", – переказав Бірчак.
"Справа шилася білими нитками від самого початку і до кінця. До свідків були залучені діти вбитих сорок років тому радянських активістів, штатних та позаштатних працівників НКВД. Цікаво, що в 44-45 роках цим свідкам було лише 10-12 років, а Івану – 20 років, але свідки впізнали Івана Гончарука за фото, зробленим у п’ятдесятирічному віці", – наголосив історик.
Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року. Родина досі не знає, де його поховано. "Радий, що хоч у 2021 році, та все ж вдається повертати добре ім'я борцям за нашу Незалежну Україну", – прокоментував Бірчак.
Нагадаємо, увага до справи Івана Гончарука відновилася після того, як у березні Інну Плахтій обрали членкинею Вищої ради правосуддя – вона донька судді Бориса Плахтія, котрий 1987 року підписав вирок Гончаруку.
29.04.2021#дослівно
"...16 жовтня суддя зачитав йому вирок – смертна кара.
У залі запанувала тиша.
Десь збоку хтось зааплодував, його підтримали мало людей.
19 жовтня 1987 року у Луцьку суддя Борис Плахтій і народні засідателі Б. Панчук та Г. Артеменко підписали смертний вирок.
Адвокат 22 жовтня подав касаційну скаргу, де зазначав, що Гончарука вдруге (!) засудили за злочини, за які він уже відбув колись покарання на Колимі, і просив замінити смертну кару позбавленням волі.
Іван Гончарук також написав дві касаційні скарги.
"Заслухавши прокурора, я не міг собі уявити, що за 42 роки став таким злочинцем.
Лиш одне можу сказати, що був добрим пастухом.
Я був засуджений у 1946 році, а цього разу соромно було дивитися в очі дітям і дружині – процес так оформили по-сучасному, себе я захистити нічим не міг, віри мені не було жодної…"
Леся Бондарук, "Історична правда"
