У Північній Ірландії ось уже другий тиждень не вщухають безлади. Знаменита Угода Страсної п'ятниці, яка примирила католиків і протестантів у Ольстері, опинилася під загрозою.
Молоді люди з районів підпалюють машини, кидають одне в одного і в поліціянтів камінням, петардами і пляшками із запальною сумішшю. Поліція використовує водомети, аби вгамувати пристрасті. Заворушення, які спалахнули через дріб'язковий, на перший погляд, привід, розростаються. Причому цього разу збурювачами спокою стали підлітки з протестантських-лоялістських кварталів Белфасту. То в чому ж була причина їхнього невдоволення?
Заворушення спровокувало рішення прокуратури Північної Ірландії не карати членів націонал-республіканської партії Sinn Féin (колись цю партію називали політичним крилом Ірландської республіканської армії, а дехто вважав, що це ІРА є військовим крилом Sinn Féin). Справа стосувалася ще минулорічних подій. У червні 2020 року близько двох тисяч членів партії відвідали поховання легендарного учасника ІРА Бобі Сторі (Bobby Story). На похороні були присутні, зокрема, президентка Sinn Féin Мері Лу Макдональд (Mary Lou McDonald), експрезидент партії Ґеррі Адамс (Gerry Adams), віцепрезидентка партії і заступниця першого міністра Північної Ірландії Мішель О'Ніл (Michelle O'Neill) тощо. Хоча, згідно з чинними правилами, які діють у Великій Британії в час карантину, в траурній процесії могли взяти участь максимум 30 осіб.
Така м’яка позиція прокуратури до республіканців викликала невдоволення в кварталах лоялістів та юніоністів, котрі відстоюють позиції британської монархії в Ольстері. Особливо бурхливо відреагувала молодь віком від 13 до 25 років. Висловлюючи своє невдоволення, молоді люди почали спершу палити шини і сміттєві баки. Далі запалали автомобілі, і зрештою справа дійшла до підпалу класичного британського двоповерхового автобуса в Белфасті. На щастя, пасажири і водій не постраждали.
Поліція докладала всіх зусиль, намагаючись втихомирити молодь, яка розбушувалася. Правоохоронці використовувала ґумові кийки й водомети. Протестувальники, своєю чергою, закидували правоохоронців камінням, петардами, пляшками зі запальною сумішшю.
За кілька вечорів заворушення в Белфасті поширилося й на інші міста Північної Ірландії – Деррі, Каррікферґус, Ньютаунеббі тощо. Понад сотня поліціянтів були травмовані у сутичках з протестувальниками.
До певного часу участь у заворушеннях брали лише молоді люди з протестантських кварталів. Утім з сьомого квітня в протистояння були втягнуті й молоді республіканці-католики. Це сталося після заворушень під знаменитою «Стіною миру» – спорудою, зведеною свого часу між простестантським і католицьким районами західного Белфаста з тим розрахунком, щоб протиборчі сторони не могли прицільно стріляти одне в одного, кидати гранати і пляшки з «коктейлями Молотова». Поки що молоді католики і протестанти конфронтували на відстані, через мур, проте справа могла дійти і до безпосередньої сутички. Тож у четвер, аби не дійшло до бійок між молодими протестантами й католиками, місцеві політики і громадські з обох таборів стали біля «Стіни миру» живим ланцюгом. Таким чином вони стояли до самої ночі, перешкодивши молоді з обох сторін розпочати бійку.
Здоровий глузд потроху бере гору, не даючи колесу історії повернутися в старі часи протистоянь. Адже з кінця 60-х і до кінця 90-х років минулого століття Північна Ірландія була ареною збройного конфлікту між екстремістськими угрупованнями двох громад, які мешкають на її території. Католики-націоналісти хотіли розірвати союз з Великою Британією і приєднатися до незалежної Ірландії. Протестанти-лоялісти виступали за те, щоб Північна Ірландія залишалася в складі Об’єднаного Королівства.
Фактично відбувалася громадянська війна з відносно невинною назвою The Troubles («Труднощі»). За цей вказаний час у конфлікті загинуло трохи більше за 3,5 тисячі людей. Число поранених оцінюють майже в 50 тисяч осіб. Як бачимо, числа – не до порівняння з жертвами конфлікту на сході України, де за втричі коротший період (2014-2021 рр.) загинуло понад 13 тисяч осіб. Очевидно тому, що в Ольстері війна дійсно була громадянською, без втручання закордонних військових формувань.
10 квітня 1998 році політичні партії двох ворогуючих громад за посередництва Сполучених Штатів підписали Белфастську угоду, відому теж під назвою Угода Страсної п'ятниці. У ній сторони погоджувалися на мирне врегулювання конфлікту. У Північній Ірландії було сформовано уряд, у який входили представники і протестантських, і католицьких партій. А також було створено законодавчий орган – Асамблею Північної Ірландії.
З того часу на тих землях запанував відносний мир. І от актуальні заворушення заледве не призвели до денонсації мирної угоди.
Актуальні заворушення стали предметом телефонної розмови прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона і його ірландського колеги Міхала Мартіна (Micheál Martin). Політики закликали до спокою в Північній Ірландії. Вони підкреслили, що «насильство неприпустиме», домовившись, що уряди двох країн «продовжать перебувати в контакті» щодо цієї теми.
На тлі заворушень в екстреному порядку відновила роботу Асамблея Північної Ірландії, незважаючи на те, що формально парламентські канікули з нагоди Великодня мали тривати до 12 квітня. Законодавчий орган, місця в якому практично порівну розділені між лоялістами і республіканцями, ухвалив у четвер, восьмого квітня, спільну заяву, яка засуджує насильство і закликає до мирного вирішення суперечностей.
Загалом цей конфлікт можна було б відносно легко вирішити, якби головною проблемою була згадана відмова прокуратури від покарання республіканців-порушників карантину. Але справа в тому, що учасники протесту значно більше претензій мають до іншого питання, а саме умов протоколу щодо Північної Ірландії в рамках угоди про Brexit між Лондоном і Брюсселем.
Згідно з цим документом, при транспортуванні товарів в Північну Ірландію з інших частин Об’єднаного Королівства відтепер проводять контрольні процедури. Адже Велика Британія більше не є членом Європейської Унії. А щоб гарантувати прозорість кордону між Північною Ірландією і Республікою Ірландія, яка залишилася в Євроунії, потрібно відповідний митний контроль влаштовувати раніше, тобто між Великою Британією та Північною Ірландією.
До речі, саме Угода Страсної п'ятниці передбачала прозорий контроль між Північною Ірландією і Республікою Ірландія. Радикально налаштовані лоялісти нині вимагають скасувати контроль між Великою Британією та Північною Ірландією. Якщо піти на їхні вимоги, то доведеться запровадити контроль між Ірландіями, що стане порушенням мирної угоди. Так що й у Ольстері Brexit став причиною гострого конфлікту.
