Якось французького філософа Бернара-Анрі Леві в Україні попросили висловити коротку дефініцію для популіста. Він відповів: популіст нищить інституції.
Україна пересвідчувалася в правдивості такої думки багаторазово. За минулі два роки ми перманентно отримували позитивний результат цього тесту – ну просто ланцюговими реакціями. Новостворені чи реформовані інституції знищувалися, спотворювалися, знецінювалися. Але, звісно, все робилося з «найкращими намірами». Бо так завжди трапляється з популістами, коли вони обіцяють слухачам усе хороше, а врешті самі знищують те, на чому будь-яка добра ідея може стояти. Тепер надійшла черга Українського культурного фонду.
Український культурний фонд – інституція, котра з моменту свого створення в 2017 році відкрила в Україні купу чудових проєктів і розчистила річища для нових імен та ідей, зробила культуру по-справжньому живою, тепер може просто стертися. І теж з найкращими намірами. Наприклад, з намірами сфокусуватися на гопаку чи на шкільних «кружках». Хіба ж хтось виступить проти?
«Якщо в нас буде ідеологічна складова...»
24 березня завершився конкурс з обрання виконавчого директора УКФ. Завершився тим, що наглядова рада не змогла визначити переможця й констатувала потребу розпочати відбір із нуля.
Ця новина – погана. Тому що опікунська рада УКФ показала себе як орган, не спроможний ані розгледіти здобутків української культури, ані зрозуміти місії фонду. До всього, наглядова рада виявилася ще й занадто чутливою до політичних впливів. І дуже марнославною на дешеві компліменти.
Але могло бути ще гірше. Було би геть паскудно, якби під час голосування здобула перемогу претендентка, котра стала лідером конкурсу, Анастасія Рагімова. За неї проголосувало четверо членів наглядової ради. Для перемоги було потрібно п’ять голосів. Власне, сам цей манюсінький розрив і волає до нас: треба починати не з виконавчого директора. А з людей, які його обирають.
Анастасія Рагімова
Пані Рагімова дала незабутній майстер-клас будь-якому студенту зі складання іспитів екзаменатору. В своєму виступі перед членами журі вона звернулася до кожного – на ім’я і по батькові, з переліком регалій, здобутків і перецукрованими подяками за вплив панства на своє життя.
«Дякую за ті циркові вистави, що ми маємо, за ялинки новорічні – з дітьми неодноразово відвідували. Ну і взагалі, знаю, що володієте французькою мовою, в Сорбонні навчалися – це також є похвально», – то конкурсантка зверталася до Владислава Корнієнка, генерального директора Національного цирку України.
Найбільше, звісно, вражало підлабузнювання до режисера Олексія Кірющенка: «Протягом самоізоляції культура намагалася підтримувати мене. І я дивилася «Папік», і, звісно, «Слугу народу». А коли дізналася, що ви зрежисерували «Моя прекрасна няня», взагалі була здивована, тому що виросла на цьому серіалі».
Кадри з серіалу "Моя прекрасна няня" – для тих, хто виріс на інших зразках кінематографу;)
Ну, підлизалася та й підлизалася. Найобурливіше ж те, що кандидатка засвідчила готовність демонструвати максимальну сервільність у стосунку до будь-якої влади – як своєї безпосередньої, в особі наглядової ради, так і політичної. Зокрема, Рагімова запропонувала перевіряти подані до УКФ проєкти на відповідність політичним пріоритетам держави.
«Ще одна важлива річ – це політична експертиза проєктів. Зараз ми стикаємося з проблемами війни, і я вважаю, що кожен проєкт повинен мати ідеологічну складову. Розумієте, я вважаю, що це не коректно – критикувати діяльність попередньої влади, попередніх керівників, але я передивилася деякі проєкти... Деякі проєкти взагалі суперечать підтримці національних цінностей. Якщо в нас буде ідеологічна складова і буде політична експертиза проєктів, то ми будемо тоді через миротворчу функцію, через мистецтво пропагувати національні цінності. Один гарно знятий фільм може розказати набагато краще, ніж сотні політичних доктрин та ідеологій. І я знаю, що коли відбувалася війна, завжди знімали патріотичне кіно», – заявила конкурсантка.
Проблема не лише з лояльністю Рагімової, а й із її пріоритетами, розумінням культури. Коли конкурсантку спиталися про стратегію УКФ, то відповіла: «Стратегічне – це бачення. Це підтримка нових форм мистецтва. Тим паче, цифрового мистецтва. Минулого тижня було продано картину за 69 мільйонів доларів, це картина цифрового мистецтва. Я знаю, що це дуже гарний спосіб поповнювати державну скарбницю. Тому що намалювати таку картину коштує близько п'яти тисяч гривень. Ми можемо надати грант. А продати мінімально можемо за одну тисячу доларів на відкритому аукціоні».
NFT картина «Everydays – The First 5000 Days» авторства Майка Вінкельмана (Beeple). Продана з аукціону за $69 мільйонів
На доважок до цифрового мистецтва Рагімова задекларувала підтримку ансамблю Вірського та хору Верьовки, і міських ярмарків, і шкільних гуртків (точніше, «кружків»).
Що цікаво, ще й знаходила схвалення серед членів журі – хтось там на стрімі висловлював бажання, щоб зарплати діячів культури повернулися до рівня президентства Леоніда Кучми…
«Це наслідок, причина вище»
Чому взагалі стільки уваги Анастасії Рагімовій? Людина має право на власні погляди, на власні естетичні смаки, навіть на свої лайфгаки з проходження співбесід. Це її приватна справа. Але зовсім зле, що саме такий концепт, саме таку «стратегію» підтримало 44% наглядової ради. Їм – сподобалося. Вони – згодні. Вони – обиратимуть виконавчого директора УКФ і на повторному конкурсі.
До речі, на повторному конкурсі може бути слизько. Після невдалого (в сенсі, нерезультативного) фіналу члени журі подали ідею відбору двома турами. Буде голосування – і до останнього етапу вийде двоє найрейтинговіших кандидатів. Уявити собі ситуацію, коли кандидатка з чотирма голосами потім випрошує підлабузництвом для себе ще один вирішальний голос – ну дуже легко…
Ліворуч Президента – член наглядової ради Українського культурного фонду Олексій Кірющенко, режисер серіалів "Моя прекрасна няня" та "Слуга народу". В "Слузі" Кірющенко знімався з паном Зеленським і як актор
Засновник компанії pro.mova, учасник Нестерівської групи Євген Глібовицький висновує, що «наглядова рада або не є суб'єктною, самостійною, або має очевидну проблему з розумінням суспільних контекстів».
Глібовицький переконаний: починати кадрові зміни треба саме з опікунів фонду. «Всі члени чинної наглядової ради УКФ мають піти у відставку. Вибори чітко продемонстрували, що проблеми фонду не в поганому списку кандидатів. Це наслідок, причина вище. Цей склад наглядової ради не має ні характеру, ні якості суджень для ухвалення рішень в інтересах суспільства», – наполягає він.
Згідно з теперішнім законом, наглядова рада складається з дев’яти людей: двох визначає Президент, двох – Міністерство культури, двоє номінуються від закладів культури, двоє – від громадських об’єднань. Голову фонду окремо призначає міністр культури. Інакше кажучи – «політична квота» переважає навіть номінально. Підібрати собі лакизу – не проблема.
Євген Глібовицький вважає, що в наглядовій раді треба посилити вплив культурної сфери і громадського сектора, при тім сам відбір «має бути деполітизований». «Нова наглядова рада, крім іншого, має усвідомлювати свою роль ізолювання УКФ від бажань політичного сектора», – закликав Глібовицький.
Заклик про деполітизацію, звісно, йде в резонанс зі стратегією лояльності, озвученою під час фіналу цього завершеного конкурсу. Але штука в тому, що таким воно все і планувалося. Таким його планують і надалі.
«Моя мрія добігає кінця»
Відбір супроводжувався кампанією дискредитації теперішньої виконавчої директорки УКФ Юлії Федів та знецінення її здобутків. Щойно почався конкурс, проти Федів почали поширювати компромат.
Недавно створена «Спілка концертної індустрії України» звинуватила УКФ у порушеннях при видачі грантів зі скарбниці, створеної для підтримки постраждалим від ковіду митцям. Суть звинувачень – фінансова підтримка надавалася фіктивним структурам і фізичним особам, які не мали належних КВЕДів.
Двигуном такого вчасного скандалу виступив власник київського клубу Stereoplaza і член партії «Голос» Максим Шульженко.
«За формальними ознаками Український культурний фонд відмовив Олегові «Фаготу» Михайлюті з «ТНМК» і Данилевській із Ukrainian Fashion Week. Відмовив за результатами технічного відбору заявок на гранти інституційної допомоги. Ну не відповідають вони високим формальним вимогам, котрі встановив УКФ. Хтось може пояснити цю загадкову логіку, за котрою от тут належало з формальних причин відмовити – а іншим, які також не відповідають вимогам, виділити кошти на гирі та унітази?» – нагнітав бізнесмен.
Шульженко заручився підтримкою свого партійця, голови фракції «Голос» у Верховній Раді Ярослава Железняка. Пан Железняк замастився не лише метанням брудного компромату, а й подав депутатські звернення до правоохоронних органів із проханням провести розслідування.
Позицію «концертних індустрій» підтримало Міністерство культури Олександра Ткаченка. У такий спосіб Мінкульт дуже чітко дав зрозуміти, якої культури треба нинішній українській владі. Ну, воно й передбачувано... Врешті, дискусія про те, яке мистецтво є кращим – веселенька «Моя прекрасна няня» чи «Рози» про вар’яток із Dakh Daughters, – є зовсім не новою і почалася ще задовго до політичної, а навіть телевізійної кар’єри пана Ткаченка. І пана Зеленського теж.
Юлія Федів
Виконавча директорка УКФ Юлія Федів у якийсь момент намагалася опиратися, але відмовилася. Перед фіналом вона відкликала кандидатуру з конкурсу. Виглядає, пріоритети кастингу були їй уже очевидні – ще до бенефісу підлабузництва. Крім того, мусило допікати прикре відчуття невдячності. Три роки тяжко гарувати, щоб укінці контракту плюнули в спину звинуваченням у корисливості, – витримати таке важко.
«Я усвідомлюю всю відповідальність, яка покладена на мене, як діючої директорки. Але вважаю, що моя місія, моя мрія і мій час тут добігає кінця. Приймаючи це рішення, я керувалася єдиною метою: зберегти УКФ як сталу інституцію, життєво необхідну нашій культурній сфері. Дякую спільноті за потужну підтримку впродовж трьох років і особливо останніх складних тижнів. Для мене це є свідченням того, що ми виконали одне із основних завдань, яке УКФ під моїм керівництвом ставив собі як середньострокову стратегію дій, – сформувати довіру спільноти до держави», – написала Федів у Facebook.
Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко вважає, що Юлія Федів стала жертвою зміни культурних пріоритетів – «зі зміною політичних еліт в політиці важливу роль стали відігравати представники ринку розваг, які отримали широке представництво у владі». Дії цього сектора стали агресивними через карантин, котрий спричинив ринкові гігантські збитки.
«Не маючи досвіду заповнення заявок, частина претендентів на інституційні гранти, припустившись помилок, була відсіяна на рівні технічного відбору. Частина – не змогла підтвердити збитки, оскільки велика частка ринку розваг перебуває в тіні, уникаючи оподаткування. Частина – взагалі не має юридичного статусу, а отже, для держави не існує... Так "ображені" розпочали боротьбу за владу в УКФ, запустивши кампанію з дискредитації інституції в розпал конкурсу», – описав Козленко.
До речі, сам Іван Козленко після кумедії з відбором в УКФ вирішив не брати участі в конкурсі на посаду директора Довженко-Центру.
«Основним тут є мій світоглядний конфлікт з людьми, що зараз намагаються сформулювати державну культурну стратегію. Ми бачимо достатньо прикладів того, що демократичні процедури у сфері культури більше не мають значення. Інструменти визначення компетентних керівників чи концепцій тепер використовуються як механізми легалізації вже прийнятих нагорі рішень. Для мене це неприйнятно», – пояснив він в інтерв'ю LB.ua.
Старе, як світ
Що ще вразило, то це одне речення Юлії Федів з її прощального слова. Вона говорить – «...сформувати довіру спільноти до держави». До держави, котра більшою чи меншою мірою ототожнюється з людьми, уповноваженими на те, щоб отак брутально повестися з керівницею інституції. І при тому Федів переймається про довіру до держави.
Те саме говорила й лідерка конкурсу – але з якою різницею в підходах і в загальній місії! Тому що з одного боку – формування довіри до інституцій, зміцнення відчуття впевненості й самодостатності, побудова нових зв’язків – а навпроти улесливе лизоблюдство й вислужування. Вибір слуг.
«Старе, як світ, звинувачення ображених, які вміють нападати, торпедувати, звинувачувати інших, але не брати жодної відповідальності за власний бізнес і за своїх людей, – пише у Facebook колишня заступниця міністра культури Ірина Подоляк. – Той, хто не працював у державних структурах, а лише має теоретичне уявлення про їхнє функціонування, не знає, чого вартує для керівника за три роки створити інституцію з нуля, утримувати баланс і розвивати, не відступаючи від принципів доброчесності, не відступаючи від стратегії, а також не давати можливості членам наглядової ради, міністрам, депутатам, Офісу Президента чи іншим залізти у бюджет фонду руками і "пороздавати своїм". Відверто недосконала, незбалансована, розмита і внутрішньо не гармонізована законодавча база України робить уразливими практично усіх керівників, яких можна за бажання викинути на узбіччя за секунду… Люди, які щось тямлять у глибинних культурних процесах і структурах, вигорають, і їм потрібна підтримка тоді, коли потрібна. Їм потрібна наша солідарність і наше плече».
Одним словом, шукається «няня».
Бо популізм – це ще й тоді, коли треба, щоб тебе «няньчили»...
26.03.2021