сніги мої зійшли – про що ж тоді писати?
сусід вертається додому з двома псами
вони щасливі як і їх господар
набігались ротвейлери вздовж поля
я прилаштовую для літа світ і столик
й сорти трави для власного городу
ще ґрунт не пахне жиром – ні масними
цвітіннями замішаних з жасмином
й коріння не знайшло підземних рік
але в рослин очікування терпне:
що в руслах – темно а повітря – тепле
що місяць вийде та покаже ріг
мені також доводиться тривати
драбину нести і клевець тримати
розсохлий стіл підправити до літа
розфасувати два десятки файлів
також знайти для труб і для фанфарів
сполучник в реченні та поливальну лійку
тому то не сніги – а ґрунт їх та підґрунтя
і ґвинтові мотори небом крутять
й електропили розпочнуть сезон
зіпнуться й проростуть вівсюг і дика морква
як в реченнях затвердіває мова
або ж насіння – в свій смертельний сон
щоб пробудитись в льолях білих стебел
уже інакші – перейшовши темінь
пропливши через ріки – ґрунт – пісок
сім залізниць і сто словосполучень
щоби пройти мембрану цю беззвучно
і небуття – і свячення пасок
рослина теж – утримання порядку
як злиже вітер сніг і дощ розпушить грядку
нізвідки – полчища кульбаб і бур’янів
таке відтворення самотності та руху
таке бажання їх шляхи прохухати
торкнутись тих – нам не підвладних – слів
тому й зійшли сніги – тому вони і сходять
і в небутті буття нам переходить
а хто я – зрештою – щоб вміти це читати:
як мерхнуть зерна – й вибухають весни
як нам ріку до стебел перенести
і як до них у певен час пристати
20.03.2021