Пробудження

сніги мої зійшли – про що ж тоді писати?

сусід вертається додому з двома псами

вони щасливі як і їх господар

набігались ротвейлери вздовж поля

я прилаштовую для літа світ і столик

й сорти трави для власного городу

ще ґрунт не пахне жиром – ні масними

цвітіннями замішаних з жасмином

й коріння не знайшло підземних рік

але в рослин очікування терпне:

що в руслах – темно а повітря – тепле

що місяць вийде та покаже ріг

мені також доводиться тривати

драбину нести і клевець тримати

розсохлий стіл підправити до літа

розфасувати два десятки файлів

також знайти для труб і для фанфарів

сполучник в реченні та поливальну лійку

тому то не сніги – а ґрунт їх та підґрунтя

і ґвинтові мотори небом крутять

й електропили розпочнуть сезон

зіпнуться й проростуть вівсюг і дика морква

як в реченнях затвердіває мова

або ж насіння – в свій смертельний сон

щоб пробудитись в льолях білих стебел

уже інакші – перейшовши темінь

пропливши через ріки – ґрунт – пісок

сім залізниць і сто словосполучень

щоби пройти мембрану цю беззвучно

і небуття – і свячення пасок

рослина теж – утримання порядку

як злиже вітер сніг і дощ розпушить грядку

нізвідки – полчища кульбаб і бур’янів

таке відтворення самотності та руху

таке бажання їх шляхи прохухати

торкнутись тих – нам не підвладних – слів

тому й зійшли сніги – тому вони і сходять

і в небутті буття нам переходить

а хто я – зрештою – щоб вміти це читати:

як мерхнуть зерна – й вибухають весни

як нам ріку до стебел перенести

і як до них у певен час пристати