Я тішуся як спати йду і вранці я знову встаю, яка дурненька я… Таку школярську пісеньку часто співала сама собі тета Міра. Зовсім малим я зрозумів, що у цій простій радості особливу роль відіграє не саме спання, а задоволення глибокої потреби у норі, барлозі, конкретному місці, в якому можна повертатися у той стан пренатальної безпеки, який собою хоч частково звільняє від виснажливої напруженості обачності. Тобто, про ліжко у найширшому значенні цього слова. З того часу історія ліжок, в яких засинаєш і в яких прокидаєшся, видається мені незнищенним фундаментом, на якому тримається уся розлога архітектура досвіду. Цілком можливо, що навіть у біографіях видатних людей характеристика ліжок їхнього життя могла би свідчити про лінію і викрутаси долі не сугірше, ніж свідчення очевидців.
Крім конфігурації самого лежака, яка безпосередньо впливає на спинний мозок, який опікується якістю життя, вирішальне значення мають також освітлення, теплість і доступ свіжого повітря. Але передовсім – різні нюанси коекзистенції, співіснування, співспання, співприсутності інших сплячих. Чи на тому самому ліжку, чи у тому самому приміщенні. Звичайно, що прямим віддзеркаленням долі є також кількість і різноманітність і ліжок, і способів ночування…
Одним з найчіткіших маркерів дитячих споминів залишається вся та комбінаторика родинних ліжок. Вона промовляє, як архетипи. Дзядзеве вузьке розкладне залізне ліжко (майже як у Буендіа) привезене з Чити, на якому треба було за нього триматися, коли лежати вдвох. Саморобна канапа з валком під голову, на яку лягав спати заради того, щоби уночі перейти до бабці. Її старосвітську перину ми гріли ввечір, притуляючи до почервонілих у темряві кахель печі, а щоранку вітрили на ґанку, скерованому до сходу. Ліжко-пачка, встелена грубим шаром сіна на стриху.
Історичні домашні ліжка. Одне – найдовше – на якому колись ночував Шептицький, який був нетипово великим. Інше, форніроване карельською березою, на якому від 1943 року померло кілька членів родини. Ліжка з тяжкими рамами із сіткою. Ліжка із небезпечно старими матрацами з кінського волосу. Розпиляне добротне двоповерхове дитяче. І багато-багато ночей на алюмінієво-полотняній розкладачці без додаткової підстилки, на якій минули підліткові зими, коли усі ліжка у домі були зайняті мандрованими родичами.
Вже тоді було цікаво вирішувати, де опинишся цієї ночі. А потім мішок попросту розв'язався. Казарми з вискакуванням на омріяний другий поверх, морозяні лежаки у наметах і панцерниках. Ліси, шатра, спальні мішки, гори. А поїзди! Навіть треті полиці, навіть розкладні кріселка у коридорах купейних вагонів. І лісничівки з брудною постіллю і прокуреними стінами. І підвіконня над батареями у зимових залах очікування пишних колись стацій Галичини. Обороги, ліжники, кожухи і миші. Багато готелів і притулків. Розкішні готелі з велетенськими ліжками, у яких не заснеш, заки не знімеш з-під простилала цератово-синтетичну встилку, яка мала би берегти ліжко від усіх типів фізіологічних виділень. Багато-пребагато різної якості матраців, постелених у різних кутках величезних і мініатюрних квартирок у різних дільницях різних міст північної півкулі. Найкраще – коли голова впирається у стелажі з книжками. Ще краще – коли над головою відчинені або засніжені дахові вікна. Найкраще, коли хребет треба припасовувати не тільки до впертої площини підложжя, але й до специфічних вигинів іншого втомленого днем хребта. І мрія мрій: засинати, договорюючи щось крізь сон з тим, хто засинає на сусідньому ліжку. А вранці збудитися першим. І виглянути у вікно. І здивуватися, як на світі може бути гарно. І тихо, щоби нікого не розбудити, вийти на коротку прогулянку, і повернутися зі знайденими дарами. І ще трохи почекати, поки почнеться спільний день. І вже того ранку зовсім не знати, де прокинешся завтра. З якого ліжка видобудешся наново. Оминаючи щире пророцтво пропагандистського напису над дуже насправді зручним ліжечком в українській інфекційній лікарні початку дев'яностих: ти умрьош на больнічной подушкє, коє-как похоронять тєбя, і закончіш ти век свій нєдолгій нікого нікогда нє любя…
18.03.2021