Йозеф Главка і його чернівецьке диво

15 лютого відзначатимемо 190 років від дня народження Йосефа Главки, автора чернівецького дива – резиденції буковинських митрополитів. Ім’я Главки, можливо, так би і залишилося для українців не відомим. Якби у 1862 році він не приїхав на Буковину оглядати земельні ділянки для будівництва майбутньої резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації. У 1882 році резиденція була завершена. Але ні перший митрополит Буковини та Далмації Євген Гакман, який ініціював це будівництво, ні архітектор Йозеф Главка резиденцію у всій красі так і не побачили. Митрополит Гакман не дожив. А Главка, виснажений скандалами навколо процесу будівництва, що тривали протягом 1872-75 років та втратою здоров’я, більше ніколи не навідував Чернівці…

Сьогодні резиденція своєю красою вражає туристів, які звідусіль їдуть у Чернівці великою мірою заради однієї цієї будівлі. Йосеф Главка створив справжній архітектурний шедевр на площі у 4 гектари. Фахівці-архітектори зауважують, резиденція на майже 90 відсотків збереглася в автентичному вигляді. До наших днів «не дожили» хіба меблювання, цінні речі інтер'єру та фресковий розпис Мармурової, Блакитної та Трапезної зал.

У грудні 1955 року Постановою Ради міністрів УРСР архітектурний ансамбль Резиденція митрополитів Буковини і Далмації був переданий на баланс Чернівецького державного університету, який розташовується в стінах бідівлі й до сьогодні.

Трудоголік і мільйонер

Рік тому науковці ЧНУ ім. Ю. Федьковича Тамара Марусик (історикиня) та Ірина Коротун (архітекторка) видали об’ємну книгу «Архітектурне диво Чернівців». Тут зібрано все, що стосується архітектора Йозефа Глаки, його праці і його головного творіння –Резиденції митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях. Тут вперше подано детальну біографію Главки, вперше читачі можуть побачити світлини його рідних і вперше подано авторські креслення митрополичого палацу та його флігелів – Семінарії з Семінарською церквою Трьох Святителів і будинку для приїжджих. І окремий розділ присвячений шляху включення архітектурного ансамблю до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітекторка Ірина Коротун

"Резиденція – це єдиний архітектурний об’єкт Йозефа Главки, який ввійшов до Списку ЮНЕСКО, його єдиний об’єкт, який має виражену авторську індивідуальність архітектора, – розповідає професор Ірина Коротун, доктор архітектори, завідувачка кафедри архітектури та збереження об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ЧНУ ім. Ю. Федьковича, заслужена архітекторка України. – Інші його об’єкти спроектовані таким чином, що вписуються у архітектурне середовище респектабельної забудови центру Відня і в ньому розчиняються. У Відні Йозеф Главка будував дуже багато, в тому числі житлові будинки – прибуткові (багатоквартирні), а також палаци аристократів, церкви, гімназії не лише за власними проєктами, але за проєктами відомих архітекторів – Теофіла фон Гансена, Фрідріха Шмідта, Генріха Ферстеля. Це була епоха грюндерства, і в архітектурі це було так: як замовник хотів, так архітектор проектував і будував. Є архітектори, які мають свій авторський почерк, Главка ж був вимушений підлаштовуватися під віяння тодішньої архітектурної моди і смаки замовника. Іншими словами він не належав до архітекторів «першого ряду». Разом з тим, у Відні він збудував більше 200 об’єктів, які особисто не проектував. За своїми ж проектами збудував тут до 50 об’єктів. Йозеф Главка за своїм положенням, статком, зв’язками не міг розраховувати на проєктування грандіозних об`єктів, які надали йому можливості заявити про себе як про видатного архітектура. А у столиці коронного краю – Чернівцях, тодішній східній окраїні Австрійської імперії, запроєктував два об’єкти: Резиденцію митрополитів і Вірменську церкву. Треба відзначити, що Резиденція – це грандіозний архітектурний ансамбль, і на ті часи, і на наші. Чотири гектари складає площа забудови Резиденції, ще чотири гектари – це садово-паркова зона".

Йозеф Глава народився 15 лютого 1831 року у невеликому містечку Прештице у Чехії. Його батько Антонін – адвокат, обіймав посаду мера цього містечка, а мама Анна виховувала трьох дітей. Ще у школі батьки помітили, що син цікавиться архітектурою.

Батько йому двадцятирічному допоміг закінчити технічний університет у Празі. Власне у Празі Главка на власні осі побачив революцію, що її знаємо як «весна народів».

У 1851 році Йозеф Главка завершив навчання у Празькому політехнічному інституті. Втім відчував, що отримана освіта не задовольняє його потреб. Переїхав у Відень, аби вчитися у найстарішому навчальному закладі мистецького профілю у Центральній Європі – Віденській академії мистецтв.

Під час навчання Главка отримав першу у житті професійну нагороду за перемогу в архітектурному конкурсі: третю премію у розмірі ста гульденів за проект споруди Празького національного театру. Здібний студент поєднував теоретичні студії в академії із практикою, працюючи впродовж майже 5 років на будівельному майданчику.

А потім майбутній архітектор завершив Віденську академію мистецтв, отримав імператорську «римську» стипендію, на яку зміг мандрувати Європою.

У 1859 році Главка мав надію отримати посаду архітектора Відня. Але йому у цьому було відмовлено. І під враженнями від побаченого під час подорожі Європою, він вирішив зайнятися підприємницьким будівництвом у Відні, хоча на той момент не мав початкового капіталу для розвитку власного бізнесу. За щасливим збігом обставин, він одержав від свого наставника і друга архітектора Франца Шебека прибуткову будівельну компанію у Відні. Шебек теж був чехом. І Главк активно взявся за розробку конкурсних проєктів та за спорудження відповідальних об’єктів в центрі Відня.

Першим об’єктом Главки стала Лазаристська кірха Непорочного Зачаття у Відні на Кайзерштрассе. Архітектор завойовує авторитет як у професійному середовищі, так і серед заможних мешканців міста. Відтепер він вже не відчував браку у замовленнях і не лише у Відні. У 1961 році Йозеф Главка будує Віденську придворну оперу, і на молодого підприємця сиплються замовлення. А в цей час православний митрополит Буковини Євген Гакман робить все, аби втілити свою мрію – будівництво єпископської Резиденції.

Митрополит Євген Гакман

Завдяки рекомендаціям і власній репутації Главка у 1860 році отримав від Міністерства культів Австрії замовлення на виконання цього проекту. Главка приїздить у Чернівці, розроблені проєктні пропозиції затверджує митрополит Гакман, губернатор Буковини, а відтак – і міністр культів у Відні. Митрополит Гакман був вражений талантом Главки.

"Працелюбність і успішність Главки зробила своє, – продовжує Ірина Коротун. – І в 33 роки Главка стає мільйонером. У нього вже була своя компанія, яка приносила немалі прибутки. У 1868 році Главка купив своїй мамі замок у Лужанах, неподалік Праги. Він був дуже ощадливий, якщо не сказати, скупий. У Празі Главка спроектував і побудував гуртожиток для студентів, то такий цілий комплекс з пекарнею, столовою і бібліотекою для студентів, де проживали стипендіати його фонду. І ось одного разу Главка прийшов інспектувати студентів, і побачив мішок з горохом, а біля нього три горошинки на підлозі. Він підняв і сказав: ще три рази по стільки і буде ложка. Главка, до речі був дуже аполітичний. Не любив політиканів. Він казав, робіть свою роботу, будьте працьовитими, і до вас все прийде і до держави. Від студентів вимагав гармонійного розвитку, щоб вони вчили мови і освоювали фехтування. Паралельно з Чернівцями таке ж велике будівництво у Главки було у Празі – найбільший пологовий будинок у Європі, він досі функціонує за призначенням. На той час, а це друга половина 19 століття, він так спроектував шість корпусів, що на випадок епідемії, вони могли ізолюватися один від одного ".

Фасад пологового будинку у Празі, збудованого Йозефом Главкою

"Про те, що архітектор був трудоголік говорить і наступний факт. Коли він проектував цей пологовий будинок якраз одружився зі своєю першою дружиною Марією Чермаковою. І під час шлюбної подорожі вони поїхали у Прагу вибирати майданчик для будівництва цього будинку, – розповідає Ірина Коротун. – Чернівецьку Резиденцію Главка і проектував, і здійснював авторський нагляд за будівництвом, його фірма будувала. Він, до речі, за це будівництво не отримав грошей, бо за угодою, йому мали виплатити гонорар, коли закінчиться будівництво, але з Главком так і не розрахувалися. Будівництво Резиденції для нього було трагічним. Після смерті митрополита Гакмана, у Главки загострилися стосунки з будівельним комітетом, його почали переслідувати, він забрав всі креслення і наказав своєму представнику на будівництві покинути місто якнайшвидше. Було велике розслідування, міністерство культів Австрії розбиралося. Він закрив свою фірму, закрив ліцензію на будівництво. Словом, був скандал і крах кар’єри. І втрата здоров’я. У своєму маєтку у Лужанах він пересувався на інвалідному візку, 10 років не ставав ноги. І лише після поїздок на кращі європейські курорти, до нього повернулася рухливість. Тоді ж від туберкульозу померла його дружина Марія".

Пологовий будинок у Празі, збудований Йозефом Главкою

Резиденція: гроші і скандали

Треба зауважити, що ще у 1860 році імператор Франц Йосиф I видав розпорядження, у якому йшлося про побудову єпископської Резиденції з Теологічною семінарією і приміщенням для священиків за кошти Православного релігійного фонду. Центральне місце в ансамблі займала єпископська резиденція: помешкання єпископа, конференц-зала кухня, кімнати для гостей. Ліворуч передбачалося будівництво комплексу споруд теологічної семінарії, розрахованої на 50 студентів. Тут планувалися навальні класи, зала засідань професорів, бібліотека, музей та семінарська церква. З правого боку – будівлі клерикального палацу, призначені для розміщення монахів та гостей.

Початком розробки проєктних матеріалів на спорудження архітектурного комплексу Резиденції буковинських митрополитів є 1862 рік, коли Йозеф Главка відвідав Чернівці, щоби ознайомитися з умовами будівництва та роздивитися майданчик під будівництво.

У процесі будівництва, кажуть фахівці, постійно щось мінялося. "У проекті резиденції – дуже складні конструкції, – зауважує Ірина Вадимівна. – Навіть зараз мало який підрядник міг би повторити такі складні конструкції. Хоча самі прийоми у будівництві резиденції потім повторювалися в інших об’єктах, бо люди, які тут працювали, вже мали технічні навички. А до того Главка приїхав на «порожнє місце» з точки зору розвитку будівельної індустрії. Не було ні цегельних заводів (за його ініціативи вони тут були побудовані), ані мулярів–знадобилося виписувати спеціалістів (більше 30 фахівців-мулярів) з Богемії. Отже на перших порах всі фахові спеціалісти були приїжджі. А скажемо так, чорноробочі, були місцеві, вони проходили навчання, спершу носили цеглу, спостерігали і так вчилися".

Члени будівельного комітету резиденції. У нижньому ряді у центрі – митрополит Теофіл Бенделла. У верхньому ряду другий праворуч – Йозеф Главка

До роботи у Чернівцях Главка залучив чимало своїх земляків, колег-будівельників. Він запросив на допомогу архітектора Йосифа Грегора. А до живописних оздоблювальних робіт – фірму братів Франца і Карла Йобстів, з якими співпрацював у Відні. У всіх будівлях, з яких складалася Резиденція: Палац митрополита, Теологічна семінарія і Будинок для гостей Главка використав елементи, характерні для архітектури Південної і Північної Європи періоду середньовіччя.

У той же час на запрошення бургомістра Чернівців Якоба фон Петровича (вірменина за походженням), Главка виконує проєкт Вірменської церкви Св. Апостолів Петра і Павла. Споруду церкви у завершеному вигляді він теж не побачив…

"Який стиль у будівництві резиденції? Точного визначення немає, – каже Ірина Коротун. – Главка називав цей стиль візантійським, в Європі називають «романтизмом». Так само щодо твердження про те, дах резиденції прикрашають буковинські візерунки. В соборі Святого Стефана у Відні такий самий різнобарвний дах з подібним геометричним орнаментом, і що це «буковинські» візерунки? Такі візерунки у Середньовіччі прикрашали дахи багатьох соборів".

Але повернімося знову до Йосефа Главки і будівництва Резиденції. 1862 рік, коли Главка почав працювати над проєктом, був для нього пам’ятним і насиченим. Він одружився із Марією Чермаковою, в яку був закоханий ще зі студентських років. А його творча діяльність – у самому розквіті. Зводиться величезний пологовий будинок у Празі, під його керівництвом ведеться будівництво Віденської придворної опери. А паралельно Главка активно працює над виконанням інших проєктів у Відні, його фірма одночасно здійснювала будівництво понад 50 об’єктів, кожен з яких Главка контролював особисто. До речі, за якісне проведення будівельних робіт опери у 1869 році Франц Йосиф нагородив Главку орденом «Залізна корона» та почесним набором атрибутів члена масонської ложі та постійним абонементом у власну ложу у придворній опері (яким користувалися його друзі, а він за браком часу – ні).

Матеріали для будівництва архітектурного комплексу Резиденції передбачалося постачати переважно з інших країв Австрійської імперії. Це було і дорого, і не завжди якісно. Тож Главка організовує видобуток і використання глини, доломіту, вапняків, пісковику, будівельної деревини, віднайдених у доступних для перевезення місцях Карпат Буковини і прибережних скель Дністра. Якість будівельних матеріалів ретельно контролював будівельний комітет.

Для спорудження конструкцій дахів використовувалася найкраща деревина з Румунії та області. Камінь для будівництва постачали із сіл неподалік Чернівців. Здебільшого матеріали транспортувалися возами, запряженими волами. У 1865 році будівельний комітет розглянув і підтримав пропозицію Главки щодо покриття усіх дахів резиденції кольоровою черепицею. На Буковині вона спочатку не виготовлялася, довелося постачати.

Йозеф Главка з родиною. Зліва направо: молодша сестра Матильда, старший брат Антон, мати Анна, Йозеф Главка та його дружина Марія

А поміж тим не все йшло гладко. Інтриги, суперечки і фінансові непорозуміння – усе це було під час будівництва Первісний кошторис витрат на будівництво, затверджений у сумі 721, 3 тис. флоринів, після семи років будівництва становить понад 870 тисяч флоринів. А в цей час над палацом резиденції лише був встановлений дах, оздоблювальні роботи не проведені. Додаткова сума складала ще 600 тис. флоринів. За роки будівництва Главк також не отримав обіцяного гонорару, архітектору повинні були заплатити 21 тис. флоринів. Проблеми з недофінансуванням і необхідністю прискорення робіт, дуже позначилися на здоров’ї Главки. Він частково втратив зір, йому відняло ноги – пересувався на інвалідному візку.

Східний фасад митрополичого палацу

Ситуацію ускладнила і смерть митрополита Євгена Гакмана. Новим митрополитом був призначений Теофіл Бенделла, і саме на нього впав тягар вирішення суперечок, що виникали навколо будівництва. Конфлікт дійшов до того, що Главка наказав інженерові Рейнеку якнайшвидше покинути Чернівці і вивезти у Відень всю наявну документацію. З метою залагодження конфлікту між будівельним комітетом і архітектором міністр культів Австрії навіть прийняв рішення щодо відсторонення Главки від виконання робіт, і призначається новий архітектор – Фелікс Ксежарський.

Розписи іконостасів у Домовій і Семінарській церква були завершені у 1880 році. Меблювання салонів, вітальні і спальні митрополита було здійснено за кошти Православного фонду у 1879-1880 роках. Синодальна зала освітлювалася декоративними латунними світильниками і нафтовими лампами, виготовленим у Відні.

Офіційною датою завершення будівництва резиденції прийнято вважати 1882 рік. Сталося так, що будівництво тривало не 8 років, як прагнув митрополит Євген Гакман, не 10 як планували відповідні офіційні урядові установи, а цілі 18 років: з 1864 по 1882 рік. За цей час змінилося чотири митрополити та стільки ж керівників великого будівництва.

Північна галерея митрополичого палацу

Під безпосереднім наглядом автора проєкту – архітектора Йозефа Главки були виконані найбільш відповідальні роботи: закладка фундаментів і виведення об’ємів споруд Митрополичого палацу, Семінарського корпусу та Будинку для гостей. Остаточна вартість будівництва, замість передбаченої первісними розрахунками суми 700 тис. флоринів остаточно склала 1, 75 млн флоринів. Не побачили цю будівлю у всій її красі лише дві людини, що були безпосередньо причетні до її створення: перший митрополит Буковини та Далмації Євген Гакман та архітектор Йозеф Главка.

Спадщина для народу і університет у резиденції

Главці було 39 років, коли після напруженої праці у Відні, Празі і Чернівцях, він практично перестав ходити. Не хотів пересуватися інвалідним візком, тому зовсім відійшов від професійної діяльності: закрив свою будівельну компанію у Відні і переїхав у маєток Лужани під Прагою. Але коли після тривалого лікування організм відновився і коли він знову став на ноги – відновив свою компанію. А коли невдовзі померла дружина Марія, з якою вони прожили у шлюбі 20 років, Главка активно зайнявся меценатською діяльністю. Розміри його пожертв на різноманітні благодійні акції сягали астрономічної і для нашого часу суми – 6, 5 млн. флоринів.

Замок Главки під Прагою відвідували відомий чеський письменник Юліус Зеєр, відомий композитор Антонін Дворжак а також співачка та піаністка Зденка Хавелькова. У 1886 році 55-річний Главка вдруге одружився – із Зденкою, з якою разом прожили 16 років. Але ні у першому, ні у другому шлюбах, дітей у Главки не було.

Йосеф Главка та його друга дружина Зденка

У 1904 році Йосеф Главка вирішив об’єднати раніше створені фонди допомоги у єдиний, який отримав назву «Фундація Йосефа, Марії та Зденки Главки». Спадщина, передана Главкою для розвитку культури чеського народу, досить вагомою: будинки у Відні та Празі, маєтки із замком у Лужанах і найближчих селах, цінні папери та грошові заощадження на рахунках. У перерахунку на сучасний курс валют йдеться про понад 850 млн. доларів.

Главка помер 11 березня 1908 року, йому було 77 років. Його поховали з великими почестями в Лужанах.

Прощання з архітектором Йозефом Главкою

А подальша доля Резиденції – архітектурного дива Чернівців, створеного Главкою, була не простою…

Коли Північна Буковина була приєднана до УРСР у складі СРСР, єпархіальній адміністрації довелося у стислі терміни покинути Чернівці та виїхати до Сучави. Усі цінності, що знаходилися у митрополичих палатах, залишилися на місці. А нова влада – Чернівецький обком КП(б)У видав указ про охорону резиденції, і охоронець став тут …. адміністратором. За свідченням очевидців, саме у цей час частину посуд митрополита – порцелянове начиння, столове срібло тощо, можна було зустріти у продажу на ринках міста. Згодом партійне керівництво прийняло рішення використовувати митрополичі палати як краєзнавчий музей.

Під час окупації Буковини румунськими військами у роки Другої Світової війни (липень 1941 – березень 1944) резиденція відновила свій статус як релігійний центр Митрополії Буковини і Хотина. До Чернівців повернувся митрополит Тит. Серед перших його розпоряджень було проведення ремонту митрополичого палацу, відновлення теологічного факультету університету, школи для церковних співів, інтернату для студентів-теологів і Семінарської церкви.

Малюнок оздоблення вікна другого поверху митрополичого палацу (креслення, фотофіксакція)

Наступний прихід радянської влади у березні 1944 р митрополит Тит зустрів добре підготовленим. Цього разу він вивіз з Резиденції все, що мало цінність: унікальні книги, картини, килими, меблі, вироби прикладного мистецтва, проекти резиденції, розроблені Главкою. Усе, що не встиг вивезти зокрема, книги, меблі і документи попросту підпалили.

Велика пожежа в резиденції знищила конструкції горищного перекриття і даху, дерев’яну стелю над Мармуровою, Блакитною і Трапезною залами… Крім того, вогонь пошкодив підлогу, доломітові колони і фресковий розпис стін, оздоблення інтер’єрів Блакитної та Рожевої зал, залишки бібліотеки і митрополичого архіву, начиння домової церкви Святого Іоанна Сучавського... Пожежа тривала майже 6 годин і була ліквідована лише за допомогою місцевого населення.

У лютому 1945-го резиденція була прийнята на облік і під охорону держави як пам’ятка архітектури місцевого значення. У грудні 1955 року згідно з Постановою Ради міністрів УРСР архітектурний ансамбль Резиденція митрополитів Буковини і Далмації передали на баланс Чернівецького державного університету. У Резиденції продовжували проводити ремонтно-реставраційні роботи.

Майже два роки фахівці «Облпроєкту» під керівництвом архітектора Михайла Шевченка за відсутності автентичних креслень і фотографій, вивчаючи руїни і рештки розписів, розробили робочий проект реставрації центрального корпусу університету. Більшість змін при плануванні і внутрішньому благоустрої приміщень здійснювали з урахуванням їх максимального пристосування до потреб навчального процесу. А реставрувати дах змогли аж у 2006 році.