Валерій Пекар, підприємець, громадський діяч.
Тези зі семінару «Світ після коронавірусу»: яким вийде людство із пандемії, які країни побачать майбутнє, а які залишаться у первіснообщинному ладі, чи варто Україні перейматися ідентичністю і мовою на тлі нових викликів
Як зауважити майбутнє
З майбутнім працювати можна і потрібно. Люди, компанії і країни, які не вміють працювати з власним майбутнім, матимуть проблеми.
Наші мрії про майбутнє дуже яскраві, дуже технологічні, різнобарвні, екологічні – зазвичай уявляємо собі майбутнє у якнайкращих барвах. Але ми завжди здогадувалися і про те, що картинка може бути трошки інакшою.
Маємо справу зі системною кризою. Уже на початку пандемії стало зрозуміло, що це не лише епідеміологічна криза, криза системи охорони здоров’я. Вона збурила економічну кризу. Поруч бачимо й управлінську кризу, і навіть етичну.
Приклад етичної кризи – коли шпиталі переповнені, а лікарям доводиться вирішувати, кому з пацієнтів жити, а кому помирати. Наша сучасна етика не дає відповіді на таке питання.
Ця криза не раптова. Вона давно назріла, її можна було передбачити. Її пророкували і економісти, і політологи, і епідеміологи, і навіть митці. Приклад – фільм Стівена Содерберга «Зараза», який дуже яскраво описує всі ці речі.
Куди повів 2020-й?
Жодна криза не ламає трендів, які спостерігалися до її початку, а навпаки сильно їх прискорює. Криза не ламає трендів, не розвертає їх назад, не звертає кудись убік – вона їх посилює і пришвидшує. А це є хороша новина. Бо вивчаючи ці тренди, ми можемо бачити майбутнє.
2020 рік дуже яскраво розкрив тренди. Я бачив футболку з написом "перше правило 2021 року – ніколи не згадувати 2020 рік". Насправді ми постійно будемо говорити про 2020 рік, тому що мусимо усвідомити й опанувати його уроки.
Часто доводиться чути таку фразу: світ ніколи не буде таким, як раніше. У мене є питання: а коли це світ був таким, як раніше? Світ постійно змінюється. Світ щороку не такий, як був раніше, світ щомісяця не такий, як був попереднього місяця. Тому коли вам кажуть, що світ більше ніколи не буде таким, як раніше, – так, це правда. Але це правда завжди.
Лід і пара
У фізиці є поняття фазового переходу. Фізики вигадали його, щоб пояснити, як та сама речовина може перебувати у різних станах. Наприклад, вода може бути рідиною, льодом і парою. Це різні стани цієї самої речовини. А перехід між ними називається фазами.
Цей образ припав до смаку соціологам і антропологам, вони почали його використовувати. Фазовими переходами називають великі етапи розвитку суспільства.
Коли я ходив до школи, ми вчили різні лади: первіснообщинний, рабовласництво, феодалізм, капіталізм. Це був підхід марксистів. Політологи, культурологи, психологи, екологи мають свої назви для етапів історії. Зміна епох відбуваються хвилями, які накочуються і накладаються одна на одну. Попередні хвилі не зникають – вони ховаються у глибині.
Сьогодні на всій планеті начебто 2021 рік. Але це не так. Тому що є країни, в яких 2021 рік іще не наступив. Є країни, які живуть у минулому столітті, або країни, в яких зараз Середньовіччя, або країни, в яких досі діє первіснообщинний лад.
Чому виникає ностальгія
Ця глобальна криза – не перша в історії людства. На кожному фазовому переході відбувається щось подібне. Людство впирається у стелю розвитку, після чого залишається два виходи – або піти далі, або скотитися вниз.
Виникає футурошок – шок від майбутнього, що приходить занадто швидко. Природною реакцією є голосування за політиків, які обіцяють, що майбутнє не настане. Ця тенденція поширена по всьому світі: Дональд Трамп, Владімір Путін, Віктор Орбан. Основне їхнє гасло – зробимо щось great again. Насправді цей лозунг означає – зробімо майбутнє таким, як було минуле.
Світ знову стоїть на великій розвилці. Є два сценарії: або нове просвітництво, або нова інквізиція.
Яким буде світ після коронавірусу? Буде більше глобалізації чи більше протекціонізму? Більше електронних комунікацій чи живого спілкування? Більше авторитаризму чи більше свободи? Ми не знаємо. Світ на роздоріжжі. Цей вибір не зроблено. Цей вибір роблять мільярди людей прямо зараз.
Одним з найбільших досягнень інтелектуальної думки світу можна назвати документ під назвою «Цілі тисячоліття ООН». Він передбачає: подолання бідності, розв'язання проблеми голоду, відновлювальну енергію, робочі місця та економічне зростання, зменшення нерівності, відповідальне споживання і захист планети… Це дуже хороший документ – але його цілі суперечать одна одній. До того ж, різні країни бачать тут різне. Бідні країни вважають першим пріоритетом подолання голоду, багаті – екологію.
Де є майбутнє
Майбутнє страшить і насторожує. А це через те, що воно вже настало. «Майбутнє вже тут, воно просто нерівномірно розподілене», – казав великий футуролог Вільям Гібсон.
Пам’ятаєте, що 2021 рік розпочався не скрізь на планеті? Пам’ятаєте, що хвилі накривають планету неоднорідно? Світ розділився на «ойкумену», де настало майбутнє, й «околицю», де не настало майбутнє. Вибір: то «ойкумена» чи «околиця»? Хто і як вирішує?
Два ключові фактори – освіта та інституції.
Всі знають, що хороша освіта – це дуже добре. Але, друзі, освіта без інституцій означає еміграцію. Тому що саме інституції дозволяють освіті перетворитися на інновації і створюють поле для взаємодії освічених людей. Якщо у вас є прекрасні університети, які випускають прекрасних адвокатів і прекрасних лікарів, але у вашій країні нема ні судів, ні системи охорони здоров’я – то ці адвокати і лікарі поїдуть до іншої країни.
Китай, Ізраїль чи Італія?
Багатьом людям здається, що авторитарні країни долають кризу краще, ніж демократичні. Наприклад, Китай. Насправді якщо подивитися уважно, то ми бачимо, що авторитарні країни – не ті, які долають кризу найкраще. Найуспішнішими є демократичні країни зі сильними інституціями – такі, як Японія, Австралія, Швеція, Німеччина, Нова Зеландія, Південна Корея, Ізраїль. Найгірше долають кризу демократичні країни зі слабкими інституціями – такі, як Італія чи Україна. А десь посередині є авторитарні країни.
Авторитарна країна, авторитарний уряд може якимось чином мобілізувати, обмежити. Але він не має сильних інституцій, не має довіри людей – тому показує меншу ефективність, ніж сильна країна зі сильними інституціями і великою довірою одне до одного.
Україна є прикладом країни, яка найгірше долає кризу. У нас слабкі інституції і слабка довіра.
Довіра не народжується просто так. Вона ґрунтується на силі і спроможності інституцій.
Радянський союз був тоталітарною державою, яка намагалася за все бути відповідальною і влізала абсолютно у всі справи, починаючи від сім’ї кожної людини і закінчуючи гуртком філателістів. Але все, що вона робила, вона робила достатньо слабко. Інституції були неспроможні – за винятком якогось КГБ.
Як влаштувати добрий уряд
Після Другої світової війни всі уряди намагалися робити більше і більше. Вони розширювали сферу своїх впливів і створювати інституції, які б займалися додатковим регулюванням, додатковим перерозподілом і так далі. Це називалося словом «державоцентризм». Після 1980-го року, а особливо після розпаду СРСР, проявився зворотній тренд, який називається «вашингтонський консенсус»: а давайте зменшимо сферу впливу уряду!
Як це працює? Якщо у вас багато чиновників, які погано виоконують свою роботу, і ви звільнили велику їх частину – це означає, що у вас залишилося мало чиновників, які продовжують погано виконувати свою роботу. Отже, наші зусилля треба зосереджувати на іншому моменті – треба не стільки зменшувати кількість того, що робить уряд, скільки намагатися виконувати його роботу набагато ефективніше. Саме це називається good governance. Саме це з кінця 1990-х років, а особливо зараз, під час кризи, є лейтмотивом усіх реформ у всьому світі.
Ті держави, котрі зможуть зменшити кількість того, за що береться уряд, і ще й набагато покращити якість того, за що вони беруться, – ті й будуть вигравати.
«K» означає «криза»
Коли починається криза, науковці завжди намагаються передбачити графік. Графік нинішньої кризи нагадує літеру «K». Як це розуміти? А таким чином: ми всі впали, а далі йде розвилка – одні продовжують підійматися, а інші продовжують падати. Це сумно. Раніше так не було. Світ падав, а потім відновлювався – за графіком U- чи V-кривої.
Пандемія відкинула багато країн назад. Не тільки країн, а й різний бізнес. Я спілкуюся з підприємцями. Одні кажуть: епідемія відкинула їх у 2003 рік, хтось каже – у 1998 рік. Розрив зростає. Глобальний тренд – нерівність. Відновлення буде нерівномірним, і це ознака теперішньої кризи.
Це породжує болючу проблему для середнього класу. Люди, які були основою середнього класу, страждають більше за інших. А разом із ними все опиняється під питанням – і демократія, і лібералізм, і багато інших хороших речей.
Самі собі Європа
Бачимо кризу демократії в усьому світі.
Одна зі засадничих проблем – ми розуміємо, що це не надто справедливо, коли професор, який прочитав цілу бібліотеку книжок, і якийсь безхатченко, який книжок не читав, мають однаковий голос. Кожен із них є людиною, яка має невід’ємне право голосу – усе це правильно. Але з тієї точки зору, що вони однаково вирішують, куди нам рухатися, якось воно виглядає не дуже добре.
Цю проблему неможливо вирішити, позбавивши когось права голосу. Бо хто розумний, а хто дурний? Хто це вирішує? Кожен вважає себе наймудрішим. Це означає, що єдиний вихід – публічний діалог і громадянська просвіта.
На жаль, у нас більше нема перед очима ідеалу. Нема ідеалу демократії. Ми раніше вважали, що ідеал демократії – США. Не схоже (Валерій Пекар проводив семінар невдовзі після штурму Капітолію прибічниками Трампа, – Z).
Євросоюз? Проблематично. У нас нема ідеалу Європи. Ми хотіли стати, як Європа. Але сама Європа має великі проблеми, і ми розуміємо: нам треба стати Європою. Але треба стати Європою не такою, як хтось, а такою, яка є у нашому власному ідеалі.
Нема ідеалу ринку. Нема людини, яка скаже: отаке співвідношення між економічною свободою і економічним регулюванням є ідеальним. Нема зразка, на який можна подивитися і сказати: давайте скопіюємо і зробимо все так, як зробили вони – тоді станемо такими самими гарними. Кожній країні доводиться шукати своє рішення. А для того треба ставати дорослими.
Доросла людина – це та, яка розуміє, що простих шляхів, простих рішень немає. Дитина намагається все вирішити простими і швидкими рішеннями. Навіть створює для цього «Офіс швидких і простих рішень». А доросла людина розуміє, що всі рішення є складні. Це лише в казках Котигорошко одним ударом булави зносить усі голови дракону, і після того всі живуть довго й щасливо. А в реальному житті все відбувається радше як у «Фаусті» Ґете.
Коли розпадеться Росія?
Ніхто не знає, коли впаде Росія. Хтось із істориків писав, що імперія падає двічі: спочатку повільно-повільно, а потім раптом. Дуже раджу книгу Сергія Плохія, одного з найбільших українських істориків, яка називається «Остання імперія». Це книжка про історію 1991 року. У січні 1991-го СРСР був потужною імперією з величезною військовою потугою та економічним ресурсом, а в кінці року СРСР перестав існувати. За один рік.
Майбутньому потрібна ідентичність і мова?
Для того, щоби стати переможцем, спочатку треба стати кимось. Для того, щоби стати переможцем, спочатку треба створити свою ідентичність. Ті, в кого нема власної ідентичності, не є суб’єктами світової політики. Інші вирішують, що з ними робити.
Те саме з мовою. Кожна мова існує і продовжує існувати через те, що вона продукує сенси. Мови, не здатні продукувати сенси, занепадають, а разом з ними занепадають ті спільноти, які є носіями мови. Ті, хто занепадає, стають пішаками у чужій грі.
Спочатку – ідентичність, а вже потім – роль у глобальному світі. Роль гравця, а не фігури.
Знайти сенс
Країни, які народжують нові сенси, країни, яким притаманне нове мислення, – це країни, які подолають фазовий перехід. Список цих країн дивовижно співпадає зі списком країн, де люди найщасливіші. Так само список цих країн співпадає зі списком тих країн, у яких найбільша права політика і найбільша ліва політика. Данія – одна з найщасливіших країн у світі. Вона одна з лідерів у світі за рівнем економічної свободи (права політика), але водночас вона здійснює дуже сильну соціальну політику (ліва політика). Їм вдалося розв’язати цю проблему. Альберт Айнштайн казав: проблему неможливо розв’язати на тому рівні, на якому вона виникла – треба підійматися рівнем вище. Вони змогли піднятися на рівень вище і подолали розрив між правою і лівою політикою.
Тягнути інших у майбутнє
Думаю, ви чули таке німецьке слово – zeitgeist. Означає – дух часу.
Дух нашого час описується дуже простою формулою – активна меншість задає напрямок, а пасивна меншість задає темп.
Від усіх нас вимагається створити кластери нового. Вони дуже різноманітні. Чим би ви не займалися – молодіжними організаціями на кшталт «Пласту» чи волонтерським рухом, ОСББ чи франчайзинговими мережами, креативними просторами чи новою культурою на державній службі. Це все кластери майбутнього, які допомагають нам рухатися вперед.
Відповідаючи на питання «що робити?», я би сказав одну фразу. Створювати кластери майбутнього, осередки майбутнього. Там, де ви є, будь-які! Таким чином ви посилюєте майбутнє в Україні і послаблюєте минуле.
І тягнути в майбутнє себе
Прошу вас подумати над такими запитаннями. За що ви вдячні 2020 рокові? Звичайно, ми всі скаржимось на минулий рік... Але мусимо бути і вдячні.
Що ви нарешті змінили в 2020 році – з того, що давно не могли змінити? Як каже Іцхак Адізнес, якщо вам погано, і ви знаєте, що треба робити, але цього не робите – значить, вам іще не погано. Значить, має стати ще гірше, і тоді ви нарешті будете робити все, щоби стало краще.
Що вам вдалося, незважаючи ні на що? Де проявилася ваша життєстійкість? Коли ви мільйон разів падали, але врешті перемогли?
Чи є у вас мрії? Шимон Перес розповідав, як визначити, чи ви вже старі, чи ще молоді. Якщо ви прокинулись і у вас виявилося більше мрій, ніж досягнень – значить, ви ще молоді. Порахуйте свої мрії і порахуйте досягнення. Що ви зробите завтра, щоб їх наблизити?
Що ви найбільше цінуєте? Яким чи якою ви станете через рік?
А як ви знаєте, що все не намарно? Чи ви справді займаєтеся тією річчю, яка зробить вас такими, якими ви і хочете бути?
Підготував Володимир Семків
03.02.2021