Світлані
я услід за тобою – на запах суцвіть
у серпневім Монтоку на пагорбах й схилах:
в океані – від яхти проорано слід
а у небі – тріпочуть яструба крила
перед нами – безмежність і срібло яхт
а за нами – гнíзда й засохлі жовтки
і заголена вітром литка твоя
і пісок прилип аж по котики до ноги
і чомусь ми тут – в цім в серпневім меду
і ми знаєм що далі не йдуть поїзди
«а ти чуєш що яхти по хвилях пливуть?
як долають шутер морської води?»
тут ми станем камінням і мокрим піском
тут ми скинем одежі і пустимось вплав
і фонтани китів як почесний ескорт
як фанфари серпневого вітру й тепла
«напридумуєш – скажеш – звідки ж кити?
як же пахне суцвіття немов молоко!»
й наші кеди показують нам язики
й передразнюють чайок за маяком
я не стежу куди ми бредемо уздовж
прибережного схилу – уздовж наших слів
за годину нас вкриє зелений дощ
а за дві – нас накриє фонтан китів
перед тим як до сутінок звикнемо тут
як уляжеться дощ в уголовині схилу
удається ж злетіти одному киту
над Монтоком над нами й припливом
30.01.2021