«Колективний психоз» Трампа та його лоялістів

Бенді Лі

Спроба силоміць захопити Капітолій, яку минулого тижня вчинили прихильники президента Дональда Трампа, стала найпохмурішим моментом в одному з найгірших параграфів американської історії. Дії бунтівників та роль у них Трампа стали сюрпризом навіть для професійних психологів, які досліджують психіку президента та його послідовників ще з моменту його приходу до влади. Однією з них є Бенді Лі – судовий психіатр та президент Всесвітньої коаліції психічного здоров’я, яка очолила групу психіатрів та психологів, що вивчали придатність Трампа до президентської посади. Згодом Лі стала редакторкою книги «Небезпечний випадок Дональда Трампа: 27 психіатрів оцінюють психічний стан президента». До речі, у 1970-х Американська психіатрична асоціація прийняла так зване «правило Ґолдвотера», яке проголошує неетичність висловлення психіатрами професійної думки про державних діячів, яких вони не обстежували особисто. Натомість Лі цитує Женевську декларацію, яка навпаки спонукає лікарів здіймати свій голос проти деструктивних режимів. «Цю декларацію прийняли у відповідь на нацизм», – наголошує науковиця.

Недавно вона видала книгу «Профіль нації: розум Трампа, душа Америки», в якій запропонувала психологічну оцінку президента, його прихильників та стану країни в цілому. 9 січня разом з колегами зі Всесвітньої коаліції психічного здоров’я Лі публічно закликала до його імпічменту.

«Scientific American» попросив її поділитися своїми думками про психологічні передумови деструктивної поведінки Трампа та його прихильників і те, як мінімізувати його вплив, коли президентство нарешті закінчиться.

– Що приваблює людей у Трампі? Що є їхнім «анімусом», рушійною силою?

Причин багато – і вони різноманітні. Але у своїй книзі «Профіль нації» я окреслила дві основні: нарцисичний симбіоз та колективний психоз. Нарцисичний симбіоз стосується травм у процесі розвитку особистості, внаслідок яких поклоніння лідерові стає особливо привабливим. Лідер хоче обожнювання, щоби компенсувати нестачу внутрішньої самоповаги, і проєктує образ грандіозної всемогутності, а його прихильники внаслідок соціального стресу або особистісних травм намагаються знайти захист у батьківській фігурі. Ці фактори є взаємозалежними.

Колективний психоз, який по-іншому називається «folie à millions» («божевіллям мільйонів») – це різновид індукованого божевілля, який полягає в тому, що маячні ідеї хворої людини (індуктора) сприймаються не однією-двома близькими особами, а мільйонами людей. Якщо індуктор займає впливову посаду, його симптоми через емоційні зв’язки можуть поширитися на значну частину суспільства, викликаючи параноїдальні ідеї та схильність до насильства навіть у раніше здорових індивідів. Лікування – ізоляція індуктора від індукованих.

– Чому сам Трамп, здається, тяжіє до насильства та деструктивної поведінки?

Деструктивна поведінка незалежно від того, звернена вона на себе чи на інших, – це основна характеристика психопатології. Я хочу звернути увагу на те, що група людей з психічною хворобою не є небезпечнішою, ніж група здорових людей. Але якщо ментальна патологія поєднується з кримінальним складом розуму, їхня комбінація може зробити людей значно небезпечнішими, ніж поодинці.

У своєму підручнику я наголошую на симбіотичній природі насильства і тому, як його можна вважати життєвим імпульсом, що зійшов з рейок. Якщо коротко – коли хтось не може отримати любові, він звертається до поваги. А якщо і повага недоступна, він апелює до страху. Трамп зараз живе з нестерпною втратою самоповаги, адже нація відкинула його на виборах. Насильство – це механізм, який дозволяє компенсувати відчуття безсилля, неадекватності та нестачі справжньої продуктивності.

– Він справді проявляє ознаки манії або психотичної поведінки чи лишень діє як автократ, який чіпляється за владу?

Я вірю, що правильно й те, і те. Трамп, звичайно, має автократичні нахили, адже його екстремальний нарцисизм не допускає думки, що він може бути з іншими людьми на рівних, як того вимагає демократія. Ілюзії небезпечніші, ніж стратегічна брехня – і з того, як вони поширюються, можна зробити висновок, що, найімовірніше, сам Трамп у них вірить. Унаслідок емоційної слабкості він стає схильним до психотичних зривів. А публічні записи та численні інтерв’ю, зокрема годинна розмова з губернатором Джорджії, майже точно підтверджують марення, які мої колеги і я виявили у систематичному аналізі.

– Звідки походить ненависть, яку виявляє він та його прихильники? І що можна можна зробити для одужання?

У «Профілі нації» я окреслила багато причин, які викликають беззастережну відданість лідерові. Однією з найголовніших є психологічна травма, яка випливає із відносних – не абсолютних – соціально-економічних злиднів. Для своїх маніпуляцій Трамп успішно мобілізував колективну травму, розчарування на ненависть. Для одужання я рекомендую три кроки: 1. Усунення фактора подразнення (впливова особа з важкими симптомами); 2. Усунення систем контролю над думкою, які широко використовуються в рекламі, але поширені і в політиці; 3. Налагодження суспільно-економічних умов, які лежать в основі колективної психологічної травми.

– Що настане після його президенства, згідно з вашими передбаченнями?

Президента та його послідовників потрібно розглядати у взаємозв'язках, а не ізольовано. Звідси випливає, що те, що він робитиме після свого президенства, значною мірою залежатиме від нас. Це причина, чому я стрімголов написала книгу протягом літа – адже необхідне активне втручання, щоб застерегти від його подальшого деструктивного впливу на націю, зокрема від утворення тіньового президенства. Саме тому я відстоюю його усунення з посади в порядку імпічменту і притягнення до відповідальності, включаючи судову. Якщо він не може ставити для себе внутрішніх обмежень, ми повинні поставити йому зовнішні.

– Що, на вашу думку, станеться з його прихильниками?

Якщо ми правильно розберемось з цією ситуацією, я очікую багато розчарувань і травм. Це здорова реакція на ненормальні події. Ми повинні надати їм для одужання соціальну підтримку, зокрема ресурси належності та поваги. Члени культів та жертви насильства часто емоційно прив’язані до деструктивних відносин і не в змозі самотужки розпізнати травму, як вони їх травмують. Через деякий час глибина обману починає співпрацювати з їхніми власними механізмами психологічного захисту від болю та розчарування, що змушує їх уникати правди. Ситуація з прихильниками Трампа дуже схожа. Небезпека полягає в тому, що їх може звабити інша патологічна фігура.

– Як можна запобігти майбутнім спробам перевороту або актам насильства?

Насильство – це кінцевий продукт тривалого процесу, тож ключовою є саме профілактика. Найпотужнішим стимулом поведінкового насильства є структурне насильство або нерівність. Зменшення нерівності у всіх формах – економічній, расовій, гендерній – дозволить запобігти поведінковому насильству. Для того, щоб це було ефективним, важливо дослухатися до голосів професіоналів. Замовчування їхніх голосів в еру Трампа внаслідок викривленого тлумачення «правила Ґолдвотера» мало, на мою думку, катастрофічні наслідки для нашої здатності зрозуміти та передбачити загрози його президенства.

– Чи є у вас якісь поради для людей, які не підтримують Трампа, але у житті яких є його прихильники або «міні-Трампи»?

Це буває дуже важко, оскільки відносини між Трампом та його прихильниками мають характер аб’юзу. Коли аб’юзер захоплює розум залежної від себе людини, її неможливо переконати за допомогою логіки або фактів. Єдиний вихід – усунення впливу аб’юзера. Тож я найперше раджу не намагатися переконувати прихильників Трампа, оскільки це лишень викликатиме ще більший спротив. Метою має бути не переконання, а зміна обставин, які призвели до цих переконань. Також потрібно плекати власну витримку та психологічну стійкість – адже люди, які акумулюють ілюзорні наративи, схильні підминати під себе реальність, заперечуючи хибність своїх ідей. Щодо міні-Трампів, то важливо найперше встановити чіткі особисті кордони, обмежити контакт із ними – чи навіть покинути такі відносини, якщо це можливо. Оскільки спеціалізуюся на лікуванні деструктивних особистостей, я переконана, що завжди можна щось зробити, щоб допомогти таким людям, проте вони дуже рідко самі звертаються по допомогу.