Бруно Шульц (1892–1942), видатний письменник і талановитий художник, зажив світової слави вже після смерті. Писав твори польською мовою і вважав себе польським письменником, все своє життя прожив у Дрогобичі, який тепер є українським містом, де 19 листопада 1942 року був розстріляний шарфюрером Карлом Гюнтером як єврей. Хоча очевидною є приналежність творчості Бруно Шульца до трьох культур, насправді ж вона міцно вписана у контекст світової культури.
Бруно Шульц, “Автопортрет”, Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г. Возницького.
Ще за життя Шульца, видання (за посередництва відомої польської письменниці Зоф'ї Налковської) його книжок «Цинамонові крамниці» (1934) та «Санаторій під Клепсидрою» (1937) спричинило щось на зразок тайфуну, письменницький талант скромного учителя рисунку та трудового навчання Дрогобицької гімназії одразу отримав найвищу оцінку видатних польських письменників і поетів: Станіслава Іґнація Віткевича, Вацлава Берента, Юліана Тувіма, Юзефа Вітліна та інших. Водночас привертають увагу й отримують схвальні відгуки на престижних виставках Львова, Кракова та Варшави рисунки Бруно Шульца, особливо цикл «Ідолопоклонна книга».
Однак по війні імʼя Бруно Шульца було майже зовсім забуте. Людиною, якій завдячуємо його повернення, став Єжи Фіцовський (1924–2006), польський поет, письменник, перекладач, мистецтвознавець і визначний шульцолог. Перекладач його книжки Андрій Павлишин написав у післямові про Фіцовського: «Як слушно зауважив Джон Апдайк, він став для дрогобицького генія тим, ким для Франца Кафки був Макс Брод. Втім, мабуть навіть кимось важливішим, – перегорнувши останні сторінки цієї книжки, виразно усвідомлюєш, що Фіцовський вчинив неможливе, вирвавши жертву з пазурів потворного Молоха забуття достоту в останню мить, коли ще залишалася бодай дещиця слідів, за якими вдалося так блискуче реконструювати життя й доробок Бруно Шульца»[1]. Починаючи від 1947 року й до останніх днів цей неймовірний чоловік віднаходив все нові й нові знахідки – чи то кореспонденцію Бруно Шульца, чи рисунки, документи, чи його учнів, та, зрештою, його наречену, переписка з якою самого Фіцовського вже вартувала б окремого дослідження. Він навіть вийшов на слід найбільш загадкового і втраченого роману Шульца «Месія», та той слід несподівано обірвався.
Віра Меньок, директорка Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, ІХ Шульцфест’ 2020, фото: Ігор Фецяк
В останні роки свого життя Єжи Фіцовський познайомився з двома молодими людьми з Дрогобича, котрі постановили, що Шульц не може залишатись невідомим у його «місці, єдиному на світі» – Бруно Шульц повинен повернутись до Дрогобича, а Дрогобич – до Шульца. Молода викладачка Дрогобицького університету, науковиця Віра Меньок запалила цією ідеєю свого чоловіка Ігоря Менька (1973 – 2005), який став ініціатором потужних шульцівських заходів, котрі вони разом почали реалізовувати. Мета, яку поставили перед собою – повернути не тільки Дрогобичеві, але й усій Україні забуте імʼя Шульца, не завжди співпадала з намірами оточення, з настановою у місті, насправді була важкодосяжною. Та Ігореві Менькові своїм творчим запалом, натхненням та харизмою, своїми намірами і планами вдавалось не тільки зацікавлювати людей, а й здійснювати задумане. Так, в короткім часі у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка виник Полоністичний науково-інформаційний центр, який від 2005 року носить імʼя Ігоря Менька. Тодішній ректор університету, професор Валерій Скотний (1948–2011), дуже прихильно поставився до цієї ініціативи і всіляко її підтримував. У листопаді 2002 року в рамах діяльності Полоністичного центру була проведена перша в Україні велика шульцознавча конференція. 2003 року Полоністичний центр зініціював створення т.зв.вступної версії Музею Бруно Шульца у кімнаті, яка була вчительським кабінетом Бруно Шульца у приміщенні колишньої гімназії ім. Владислава Яґайла (зараз це будинок педагогічного університету на вул. Івана Франка, 24).
Ігор Меньок (1973–2005), ініціатор та перший директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, фото: Божена Бултович
Для консультацій щодо створення цього, єдиного у світі, музею Бруно Шульца, були залучені видатні шульцознавці: Єжи Фіцовський, Владислав Панас, Єжи Яжембський. Ця Кімната-музей є меморіальним, автентичним місцем, де працював Шульц, а за стіною – кімната №32 – колишня майстерня, у якій він проводив уроки трудового навчання. Ще одним втіленим задумом Ігоря Менька було створення при Полоністичному центрі Студентського театру «Альтер», котрий від 2008 року має назву Творче Обʼєднання Альтер. Ідею створення такого театру підтримав польський театральний та кінорежисер Анджей Марія Марчевський (1947 — 2020), і перша вистава відбулась у липні 2004 року в рамах Першого Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі. ШульцФест, започаткований Ігорем та Вірою Меньок, починаючи з 2004 року, відбувається незмінно кожних два роки.
Шульцознавчі конференції під час Шульцфесту: виступ Єжи Яжембського (2014). Фото: Ігор Фецяк
Віра Меньок, переживши важку втрату – ранню та несподівану смерть чоловіка, – очолила подальшу роботу по реалізації Фестивалю, від 2006 року вона є його директоркою. Теоретикиня й історикиня літератури, філологиня, шульцознавиця, перекладачка, педагогиня, директорка Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца, вона упродовж кількох років піднесла цю подію на такий високий міжнародний рівень, що нині – це єдиний (можна сміливо сказати – в світі) у своєму роді систематичний захід, присвячений видатному дрогобичанинові. Фінансове сприяння Фестивалеві надають кілька польських інститутцій, як от: Міністерство культури та національної спадщини РП, Інститут Книги у Кракові, Міністерство закордонних справ РП, Польський Інститут у Києві, Генеральне Консульство РП у Львові, Президент міста Любліна. Є також і підтримка від Міністерства культури та Міністерства освіти та науки України.
Ґжеґож Юзефчук, художній директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, ІХ Шульцфест’ 2020, фото: Ігор Фецяк
У 2008 році в Любліні стараннями Ґжеґожа Юзефчука було створено Товариство Фестиваль Бруно Шульца, яке стало польським співорганізатором Дрогобицького Фестивалю. Ґжеґож Юзефчук – мистецький і театральний критик, відомий журналіст та публіцист, чимало років працював провідним редактором відділу культури «Gazety Wyborczej», редактор культорологічних часописів, голова Товариства та артдиректор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі. Ця багаторічна співпраця Дрогобича і Любліна в контексті Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца стала органічною цілістю.
Шульцознавчі конференції під час Шульцфесту: виступ Ґжеґожа Юзефчука (2020). Фото: Ігор Фецяк
Тепер у Дрогобичі є дві памʼятні таблиці, присвячені Шульцові, та вулиця його імені. Одна з таблиць – на будинку, де він мешкав, на колишній вулиці Флоріанській, 10. Інша – на місці трагічної загибелі Бруно Шульца 19 листопада 1942 року. Той четвер 19 листопада став днем полювання на євреїв: через те, що кілька днів перед тим, з гетто втік один жид, якого впіймали, але він стріляв по гестапівцях, – у той день (19 листопада 1942 року — чорний або дикий четвер) кожен гестапівець міг вбити кожного єврея, якого зустріне. Потім тіла замордованих все-таки дозволили поховати (можливо, на неіснуючому нині цвинтарі, а можливо — на збереженому так званому новому єврейському цвинтарі, що на околицях Дрогобича), і Бруно Шульц не має могили, куди можна було б прийти, помолитись, покласти квіти чи камінь, запалити свічку. Таким місцем у Дрогобичі стало місце його загибелі, де тепер вмурована в тротуар памʼятна плита. Вона є копією тієї плити, котру у 2006 році запроектував і виготовив з латуні художник і графік з Любліна Анджей Антоній Відельський (1953–2017). Ця памʼяткова таблиця була розбита і викрадена, тепер її частини зберігаються у Музеї-кімнаті Шульца.
Перформанс Влодка Кауфмана під час Шульцфестів у Дрогобичі (2006). Фото: Андрій Дорчак
Уперше молитва на місці загибелі Шульца відбулась 19 листопада 1992 року, коли сюди приїхала група польських дослідників та шанувальників творчості Бруно Шульца, відтак ця ініціатива не продовжувалася. У 2001 році цей акт памʼяті був відновлений Ігорем Меньком та тогочасним Генеральним Консулом РП у Львові Кшиштофом Савіцьким – відтоді ось уже 19 років кожного 19 листопада об 11 годині (припускають, що це час загибелі Шульца) звучить кадиш та молитви, які читають римо-католицький, греко-католицький та православний священики. У цей день реалізується ще один проект Полоністичногоц центру, який від 2005 року має назву «Друга Осінь». Віра Меньок пояснює, що «Друга Осінь» – то не тільки назва оповідання Шульца, а також і метафора другого життя митця у Дрогобичі, життя після смерті, повернення до місця, яке в такий трагічний спосіб мусив покинути.
Під час першого Шульцфесту (зліва направо): Ігор Меньок, Владислав Панас, Віра Меньок, Ґжеґож Юзефчук, Марцін Ляховський. Фото: Анджей Марія Марчевський (1947–2020)
На «Другу Осінь», яка зазвичай триває два дні, може приїхати кожен, хто бажає взяти участь в екуменічній молитві та інших заходах: відбуваються семінари і лекції, літературні презентації, виставки. Від 2015 року започатковане двомовне циклічне науково-популярне видання «Acta Schulziana». Натомість після проведення кожного Шульцфесту видаються солідні післяконференційні наукові колективні монографії з текстами польською, українською та англійською мовами. Ці видання підсумовують кожну шульцознавчу конференцію, яка є важливою літературно-науковою частиною Фестивалю.
Завдяки Шульцівському фестивалеві Дрогобич став світовим центром досліджень творчості Бруно Шульца, найважливішим місцем циклічних зустрічей дослідників, перекладачів, митців, які вивчають та захоплюються творчістю великого дрогобичанина.
Шульцознавчі конференції під час Шульцфесту: виступ Віри Меньок (2016). Фото: Ігор Фецяк
Інавґураційні лекції на відкриття Шульцфесту: Міхал Павел Марковський, Тарас Прохасько, Адам Міхнік, Давид Ґроссман (2012). Фото: Ігор Фецяк
Інавґураційні лекції на відкриття Шульцфесту: Адам Заґаєвський (2018). Фото: Ігор Фецяк
За час свого існування Фестиваль прийняв учасників з понад двадцяти країн, серед яких країни дуже віддалені від України, як от Бразилія, Японія, Тайвань. Це здебільшого люди науки, письменники, митці, котрі активно створюють міжнародне середовище, що гуртується довкола імені Шульца, і становлять інтелектуальне та мистецьке ядро Фестивалю. У конференціях у різні роки брали участь такі видатні літератори і дослідники- шульцознавці: Владислав Панас, Єжи Яжембський, Ришард Нич, Міхал Павел Марковський, Станіслав Росєк, Александер Ф'ют та багато інших видатних науковців.
Ольга Токарчук на VIII Шульцфесті (2018): авторська зустріч. Фото: Ігор Фецяк
Учасниками Фестивалю були понад 20 перекладачів Шульца різними мовами – англійською, китайською, японською, фінською, німецькою, іспанською, італійською, данською, португальською, грузинською, сербською, румунською, угорською, чеською, македонською, болгарською, російською та українською. Понад 40 письменників у різні роки відвідали і взяли участь у Фестивалі, серед котрих: Ольга Токарчук, Богдан Задура, Яцек Подсядло, Аґата Тушинська, Віктор Єрофєєв, Давид Гроссман, Юрко Покальчук. Також постійними учасниками є культові українські письменники: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Олександр Бойченко, Андрій Любка, Юрій Винничук, Андрій Бондар. Усіх їх обʼєднує не тільки захоплення творчістю Шульца, а й бажання, що збігається із завданням Фестивалю – якомога повніше відкрити цю творчість для українського читача.
Традиційна смолоскипна хода під час Шульцфесту: 2018 – читають Ольга Токарчук, Юрій Андрухович, Ґжеґож Ґауден. Фото: Ігор Фецяк
Так, відвідавши вперше Фестиваль у 2008 році (рік перед тим був уперше в Дрогобичі на запрошення Віри Меньок), Юрій Анрухович вже через кілька років став автором першого повного перекладу прози Бруно Шульца. Переклад дилогії «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою» вийшов у видавництві Івана Малковича[2]. Обкладинку «Надвечірʼя Бруно Шульца» виконав відомий львівський митець Юрій Кох – також, до речі, один з учасників Шульцфесту. Варто наголосити, що завдяки фестивальним проектам здійснені і видані переклади українською мовою усіх відомих нині текстів Бруно Шульца: його листи переклав Андрій Павлишин, літературно-критичні нариси – Віра Меньок.
Юрій Андрухович під час Шульцфесту: участь у спектаклі за Шульцом студентського театру „Альтер” (2014). Фото: Ігор Фецяк
Дискусія українських письменників про українську рецепцію Шульца з нагоди видання нового повного перекладу його прози авторства Юрія Андруховича (V Шульцфест, 2012). Фото: Ігор Фецяк
Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі завжди складається з двох частин: літературно-наукової та мистецьких проектів (виставки, перформанси, театр, музика, кіно). Подиву гідна як праця Віри Меньок, котра як директорка Фестивалю, фактично, одноосібно організовує першу його частину, так і Ґжеґожа Юзефчука – артдиректора Фестивалю та голови Товариства Фестиваль Бруно Шульца в Любліні. До Дрогобича приїжджало в різний час у контексті Фестивалю понад понад 100 митців та понад 50 театральних і музичних колективів здебільшого з Польщі та України.
Традиційна смолоскипна хода під час Шульцфесту: 2006 – читає Юрко Покальчук (1941–2008). Фото: Андрій Дорчак
Вернісажі художніх виставок під час Шульцфесту: 2014 – виставка Юрка Коха. Фото: Ігор Фецяк
Усі мистецькі події відбуваються у різних куточках і обʼєктах Дрогобича та навіть Трускавця – у Великій синагозі, в римо-католицькому костелі св. Бартоломея, у греко-католицькій церкві св. Трійці, у давній резиденції Раймунда Яроша – довоєнного бургомістра Дрогобича і власника Трускавця, в Палаці мистецтв, який був зідентифікований Владиславом Панасом як шульцівська Вілла Бʼянки (з його оповідання «Весна»), на Ринку і вулицях міста.
Вернісажі художніх виставок під час Шульцфесту: 2016 – виставка Анджея Антонія Відельського (1953–2017). Фото: Ігор Фецяк
Багато років Фестиваль співпрацював також із Львівською національною галереєю мистецтв ім. Б. Г. Возницького – своєрідним прологом до Фестивалю були відкриття виставок, присвячених темі Шульца-художника. Більшість урочистих подій, а також вистави відбуваються у Дрогобицькому міському музично-драматичному театрі, директор якого Микола Гнатенко радо відкриває двері театру для проведення багатьох фестивальних проектів.
Сергій Жадан під час Шульцфесту: концерт з формацією „Собаки” (2018). Фото: Ігор Фецяк
Сергій Жадан під час Шульцфесту: авторська зустріч (2014). Фото: Ігор Фецяк
Не можна не згадати про пана Альфреда Шраєра (1922–2015) – останнього учня Бруно Шульца, котрий до кінця життя мешкав у Дрогобичі, в часі війни втратив цілу родину, був вʼязнем кількох концтаборів. Скрипаль і співак, неперевершений виконавець міжвоєнних польських, українських, єврейських пісень, пан Шраєр – уособлення вже майже втраченної тепер інтелігентності та галантності – вносив ностальгічну нотку у виступи свого ансамблю, яких завжди з нетерпінням чекалося. Вже кілька літ пана Шраєра немає з нами, та слова памʼяті і вдячності йому звучать завжди.
Концерт Альфреда Шраєра (1922–2015) під час Шульцфесту 2010. Фото: Ігор Фецяк
2020 року Фестиваль був за рахунком девʼятим і відбувся між 15 та 21 листопада, обʼєднавши дві події, які зазвичай, як вже згадувалось, відбуваються окремо – саме Фестиваль та Другу осінь.
У теперішніх умовах для проведення цього заходу вимагалась не тільки велика відвага організаторів, а й упевненість у тому, що всі учасники приїдуть, бо його перебіг мав відбуватись у традиційному форматі, тобто наживо. І майже всі, за винятком декількох польських та львівських науковців, прибули, заповнивши, згідно програми, своїми науковими відчитами та розвідками, виставками та зустрічами, перформансами, виставами, концертами вщент усі дні і вечори Фестивалю. Зрештою, все відбувалось так, як завжди – програма Фестивалю, насичена, цікава і чітко зрегламентована, – вона однак починала жити своїм самостійним життям, не вкладаючись в означені часові межі.
Перформанс Влодка Кауфмана під час Шульцфесту 2020 у Дрогобичі. Фото: Ігор Фецяк
Для прикладу скажу, що навіть мій рідний Львів не може похвалитись тим, щоб майже одночасно у якомусь заході брали б участь Сергій Жадан та Юрій Андрухович, Олександр Бойченко та Юрій Винничук, Микита Кадан та Влодко Кауфман, Юрко і Тарас Прохаськи. Багатолітній учасник Фестивалю, відомий польський митець Бартоломей Міхаловський привіз і презентував виставку кращих польських акварелістів. Перформанс «БруновАга» Влодка Кауфмана, перформанси Олександра Максимова (Дрогобич) та Олександри Артамонової (Калінінград), виставка «Гуляки» Зоряни Базилевич, зустріч з Ярком Філевичем (нагорода за кращий комікс на Книжковому Форумі 2020) – це тільки маленька частинка мистецької програми Фестивалю. А ще – несподіване і контроверсійне прочитання графіки Шульца на виставці «Скалічений Міф» відомого київського митця Микити Кадана, захоплива моновистава Матеуша Новака (Люблін), концерт несамовитого гурту «Лінія Маннергейма» (Харків) з Сергієм Жаданом, Євгеном Турчиновим, Олегом Кадановим, вистава за Шекспіром «Сон літньої ночі» талановитих молодих акторів Національного академічного Молодого Театру (Київ).
Вернісаж виставки Микити Кадана під час Шульцфесту 2020. Фото: Ігор Фецяк
Наукова конференція відбувалась у двох форматах, один з котрих був онлайн, як от зустріч з Яцеком Посядло (Ополє), Адамом Ліпшицем (Варшава), Яцеком Курчевським (Варшава). Більшість доповідачів – Юрко Прохасько, Андрій Павлишин, Віра Меньок, Ґжеґож Юзефчук, Даріуш Вояковський – виголошували тексти у залі, і їхні наукові розвідки, глибоке володіння матеріалом та словом, нестандартний погляд на вже, здавалось би, відомі речі, відкривають новий виток у дослідженні творчого процесу Шульца, а віднайдення його невідомого тексту дрогобицькою науковицею Лесею Хомич сповнює надією на нові знахідки.
Вернісаж виставки польських акварелістів під час Шульцфесту 2020. Фото: Ігор Фецяк
Несподіваною пригодою став приїзд на Фестиваль ізраїльського письменника, журналіста і науковця Бенджаміна Балінта – добратись до Дрогобича із закритого через пандемію Ізраїлю було зовсім непросто. Зустріч з ним, інтелігентно модерована Юрком Прохаськом, та розповідь про майже детективну історію зі спадщиною Кафки, учасником і спостерігачем котрої йому довелось бути, і яка стала сюжетом для його книжки «Останній процес Кафки», – вкотре підтвердила, що рукописи, можливо, й не горять, та доля їх не завжди справедлива.
Шульцознавча конференція під час Шульцфесту 2020: виступ Юрка Прохаська . Фото: Ігор Фецяк
Ювілейний творчий вечір Юрія Андруховича за участі акторів музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича, котрий відбувався у цьому ж театрі, подарував усім глядачам (вхід був вільний, як і на всі фестивальні події) насолоду спілкування не з одним, а з двома видатними постатями української сучасної літератури – власне, з ювіляром та з Олександром Бойченком, який вже вкотре є блискучим модератором таких зустрічей.
Юрій Андрухович під час Шульцфесту: ювілейний творчий вечір (2020). Фото: Ігор Фецяк
Увечорі 19 листопада відбувалась факельна хода (це частина кожного Фестивалю), назвою котрій цього разу слугував рядок з прози Шульца: «Це місто й околиці зімкнулись у самодостатній мікрокосмос.…» Зупинки коло місць життя та творчості Шульца і читання у мерехтливому світлі факелів уривків з його творів – немає циніка, який би не посерйознішав і не перейнявся потугою енергетики цих моментів.
Традиційна смолоскипна хода під час Шульцфесту: 2020 – читає Олександр Бойченко. Фото: Ігор Фецяк
Названі не всі імпрези, котрі відбувались упродовж цьогорічного Фестивалю, та вкотре підтверджується переконання, що саме тут Шульц обʼєднує людей різних дисциплін культури, для яких справа і доля автора «Цинамонових крамниць» стає джерелом творчого натхнення, можливістю спілкування позанаціонального і позаполітичного.
Колись, у листі до Тадеуша Брези (від 21 червня 1934 р.) Бруно Шульц написав: «Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості – то праця й мука Атласа […] Мені потрібен спільник для новаторських починань...»[3]. Нарешті Бруно знайшов спільників, знайшов товаришів, та тільки у своїм другім житті, у своїм «life after life».
© Світлини з архіву Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, вибірка Віри Меньок
[1] Фіцовський Є. Регіони великої єресі та околиці / пер. з польськ. А. Павлишина. – Київ : ДУХ і ЛІТЕРА, 2010. – 540 с.
[2] Шульц Бруно. Цинамонові крамниці та всі інші оповідання / в перекладі Юрія Андруховича; післям. Ю. Андруховича. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. – 384с.: іл. – (Доросла серія).
[3] Бруно Шульц. Книга листів / уклав і підгот. до друку Єжи Фіцовський; пер. з польськ. Андрія Павлишина. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2012. – С. 43.
08.01.2021