Лежачологія

На відміну від усіх інших, зимові свята асоціюються в мене насамперед із можливістю полежати. Не те щоб під час інших свят чи буднів я не любив прилягти, але саме ці дні на межі грудня й січня завжди кличуть до ліжка чи на канапу.

Можливо, це в нас озивається якесь тваринне начало, голос крові, що спонукає поринути в зимову сплячку. Коли ночі довгі, а дні найкоротші, коли світла мало, а причмелена студінню живність ховається по своїх норах і лігвах, саме час відмежуватися від усіх і зайняти найприродніше для себе положення. Ясна річ, лежаче.

Зверніть увагу, що людина після народження не може сидіти чи стояти, перші місяці свого життя вона адаптується до цього світу й лежить. Закінчення життя натомість знаменується смертним ложем і наступною необхідністю лягти в землю. Звідси й найточніша дефініція життя – це просто період між двома лежаннями.

У цьому світлі пиха з власного прямоходіння – банальна вигадка дарвіністів і тамплієрів, бо насправді людина відрізняється від решти живих істот саме вмінням з насолодою полежати. Не просто поспати чи відновити сили, а лежати й кайфувати від цього, вилежуватися й ловити дзен, лежма лежати і лежачи лажати.

Тільки абсолютний телепень може подумати, що лежання – то байдики й ледарство. Навпаки: немає в світі важчої й виснажливішої справи, ніж якісне лежання. Ніщо не потребує такої концентрації й самовіддачі, як вміння з насолодою повалятися в ліжку. Якщо не сачкувати й лежати з усіх сил, то можна неабияк натомитися.

Наприклад, про чорногорців кажуть: чому біля ліжка чорногорця завжди стоїть стілець? Щоб коли прокинешся – можна було присісти й відпочити. А знаєте, чому у відомій книжці Адама і Єву спокушав змій, чому саме ця тварюка змінила хід історії людства? Бо вона ходить лежачи.

Лежання – справа не тільки приємна, а й богоугодна. Подивіться на небо, щоб це зрозуміти, уважно слідкуйте за птахами. Вдивляйтеся в небеса, аж поки сама собою не вирине алюзія до ікон і ширяння янголів. Аякже, лет – це лежання в повітрі! Відтак усе божественне, що існує на небесі, не просто летить, а й лежить над нами.

Усе наше життя закручене навколо лежання. Єретики привили нам хибну думку, буцімто головний у життєвому циклі людини – день, час руху й активності. Але поміркуймо самі: хіба ж ми не працюємо цілий день, щоб наприкінці винагородити себе можливістю прилягти? Хіба ж ми не гаруємо цілий рік, щоб потім полежати на якомусь теплому пляжі? Невже не очевидно, чому найвпливовіша в світі таємна організація називається не сижа, а ложа?!

Щойно ми покидаємо прокрустове ложе банальностей і брехні, відкривається правда –  життя будується довкола лежання, а його успіх – у рівні комфортності цього лежання. Дім стає домом, коли в ньому ставлять ліжко, думка стає зрілою, коли з нею перележати ніч. Та що вже там: однією з ознак людської закоханості є потяг полежати з людиною, яка нам запала в серце, розділити із нею ложе.

Лежання значною мірою визначило моє життя. Мабуть, я й читати полюбив насамперед тому, що найприємніше це робити лежачи. І османами зацікавився, бо їхні султани були настільки мудрими, що володарювали напівлежачи.

Як доктор лежачологічних наук, я не припиняю вчитися й розвиватися, інвестую у свій фах час і зусилля. У цій справі немає меж досконалості, тож тренуватися слід не жаліючи себе і щодня. А під час зимових свят взагалі можна влаштувати інтенсивний курс підвищення кваліфікації. Не можна – треба.

Чого й вам бажаю.