Архітектурне обличчя Львова.

Архітектурне минуле Львова починається з XIII сторіччям.

Різні архітектурні ордени (стилі) виписують історичну бувальщину міста, говорять про культуру народу, його естетичні вимоги та здібності самих архітекторів-творців.

Усі стилі, які тільки появилися в Європі, знайшли свій відбиток в будівництві Львова. Вони прибрали тут, або в цілості, або тільки в деталях своєрідне оформлення.

Почавши від візантійсько-романського стилю через готичний, ренесансовий, барокковий, рококо, новокласичний, ампіровий, неороманський, неоготичний, неоренесансовий до сецесійного, модерністичного, новочасного стилів, іде змагання народних поколінь зробити старовинне українське місто Львів найгарнішим містом України.

Не зважаючи на те, що з деяких пам'яток залишились тільки плани чи фрагменти з їхнього давнього вигляду, то всеж таки декілька будівель з епохи ренесансу чи рококо з невеликими змінами збереглися до наших часів.

Їхня давня смілива краса цілком заслужено змагається з найвеличнішими будівлями Європи.

Архітектурні пам'ятки Львова розміщені групово, або поодиноко на території міста.

Пам'ятки XIII до XVII століть творять в місті окремі закутки. В них розмістилися будівлі стилево споріднені, які творили чи творять одно видержане ціле (будівлі на території давнього княжого міста, район Успенської церкви). Але часто стоять поруч і будівлі різних стилів, різних історичних періодів. Нерідко виступають будівлі, складові частини яких, в наслідок різних добудовань і перебудов, створені в різних стилях і відмінах стилів (вірменська і латинська кафедри, будівлі в Ринку, манастир бенедиктинок).

Ця різновидність в архітектурному обличчі Львова викликана насамперед суспільно-економічними та історичними факторами. Центр давнього княжого міста лежав в районі теперішньої вулиці Б. Хмельницького і Краківської площі. Тут скупчувалися тоді будівлі у візантійсько-романському стилі. В XIV сторіччі центр міста пересунувся більш на південь, місто обведено муром. Мешканці були розселені за національностями (українці в районі Руської вулиці, коло руїн спаленої польським королем Казимиром в 1340 р. церкви; вірмени в північній частині міста; польський і німецький патриціати в Ринку і у південно-західній частині міста), це дало основу тому, що такі монументальні будинки, як вежа Корнякта, Успенська церква, каплиця Трьох святителів постали на Руській вулиці; вірменська кафедра в центрі скупчення вірменів, на Вірменській вулиці; латинська кафедра, разом із добудованими каплицями в південно-західній частині тогочасного міста — в чотирокутнику між вулицями Галицькою, Театральною і Капітульною. Того часу (в XIV до XVI ст.) передмістя не було так суцільно забудоване, як нині. При кожній з тих святинь був цвинтар. Через те будівлі стояли на вільному просторі, що підносило їх красу.

Переглянемо найважливіші архітектурні твори Львова в історичній перспективі.

З густо забудованого княжого Львова після спалення його польським королем Казимиром в XIV ст. залишилося до сьогоднішніх днів і то в зміненому вигляді тільки п'ять будівель. З тих будівель найпомітніша церква св. Миколая. Вона походить з ХІІІ ст. і є найстарішою збереженою мурованою церквою Львова. Святиня, яка справляє враження вікової будівлі, була княжою замковою церквою і стояла на передмісті. Її вартість у тому, що вона становить дорогоцінну пам'ятку візантійсько-романського стилю архітектури Західної України. Своїми основами і простірним поділом ця церква являється одиноким, досі відомим, зразком хрещатої трьохабсидної церковної будови на території всієї України.

З епохи готики архітектурні пам'ятники залишилися тільки фрагментарно, бо готичні будівлі стали жертвами вогню в 1527 р.

Зате з часів раннього так званого італійського ренесансу маємо у Львові величні пам'ятки світського і церковного будівництва: вежа Корнякта, каплиця Трьох святителів, Успенська церква, дім Корнякта (Ринок №6), «чорна кам'яниця» (Ринок №4), будинок в Ринку №14, сіни і аркади манастиря бенедиктинок, костел бернардинів, деякі частини вірменської кафедри. Всі ці будівлі творили італійські архітектори — Петро з Борбони, Павло Римлянин, Петро Італієць Красовський. Вони творять у дусі італійського відродження, придержуючись заразом давніх місцевих народних традицій. Тому можна сміливо говорити про львівський ренесанс, виявлений специфічними архітектурними формами. Розквіт тогочасного будівництва припадає в період пожвавленої діяльності львівського Ставропігійного брацтва, яке було тоді великим центром освітнього і культурного руху Західної України.

Характерними прикметами львівської ренесансової архітектури — є чітка, ясна композиційна цілість, яка в вежі Корнякта досягнула найвищого ступеня чистоти стилю і простоти форми; часте вживання форм дорійського ренесансу, комбінованих з розетами і фігуральною різьбою в метонах. Декоративна орнаментика такого вигляду виступає на фризах Успенської церкви, каплиці Кампіанів, при обрамованнях вікон і дверей міщанських домів і церковних будівель.

Крім того, львівські ренесансові будівлі мають гарні фасади і пілястри, оздоблені цілком, чи частково кістками з каменя (так звана рустика). Можна зустріти теж ренесансові аттики з гарною коронкою, шкарпові пілястри, похилені стіни.

Старі українські архітектурні принципи здійснюються далі в трьохпростірних церквах з копулами на осі (Успенська церква, каплиця Трьох святителів), шатрове накриття (первісне накриття вежі Корнякта).

З пізнішого ренесансу, характерного перевантаженням різьб, залишилася одна пам'ятка: каплиця Боймів на Галицькій вулиці. Тут орнамент вкриває орнамент і не має зовсім вільної площі стін.

Кінець XVI і початок XVII сторіччя — це частина побудування ренесансових будівель:

Доба барокко в Європі, що наступає по ренесансовій, припадає на часи реакції по реформації і селянських рухах. Чорна реакція виступає також у Львові. Населення підпадає під сильні впливи католицької церкви і її духовенства та монашества. Фундатори тогочасних будівель — вже не міщани, як це було в добу ренесансу, а польські магнати. Вони будують на периферіях міста «двірки», де живуть розкішно. Виховані головно єзуїтами в католицькому дусі вони прагнуть спасати «душу», та водночас прославити своє ім'я і заспокоїти родову гордість збудуванням манастирів і храмів. Збудовано їх дуже багато. Перед касатою манастирів Йосифом II в 1784 р. було у Львові аж 48 латинських костелів і то переважно манастирських. Бароккові будівлі Львова виступають в двох типах. Одні з багато декорованими фасадами наслідують римський барокко (костели: єзуїтів — вул. Театральна і кармелітанок босих — латинська церква духовної семінарії на Радянській вулиці); другі місцевого характеру найбільш поширені, мають фасади, завершені двома вежами (костел кармелітів — Радянська вулиця, Марії Магдалини — вул. Сталіна і другі).

Хоч львівський барокко дав місту дуже багато будівель в XVII і XVIII сторіччях, проте жодна з них не має тієї величності, як ренесансові пам'ятки чи пам’ятки наступної епохи — рококо.

Епоха рококо дала дві видатні будівлі: церкву св. Юра і костел домініканів.

Сильвета церкви св. Юра, з її характерним копулом з аттиками, декоративними ліхтарями, розірваними і розшматованими лініями контурів, збудована на високому горбі, робить на тлі неба незабутнє враження і чітко визначується в краєвиді Львова, тим більше, що з кожної сторони міста вона показує себе іншою.

Дев'ятнадцяте сторіччя — доба капіталізму є часом упадку. Тут творчість архітекторів не являється оригінальною. Вони обмежуються наслідуванням творів: класичних, романських, готичних, ренесансових. І хоч того часу побудовано багато будівель громадського і житловото користування, але жодна будівля не має величних прикмет, хоча деякі з них помітні своїми декоративними орнаментами та мають питому красу.

Новий стиль XX ст., інтернаціоцального характеру, цілковито позбавився традиційних форм і пішов новими шляхами. Користуючись здобутками техніки в ділянці будівництва, новим будівельним матеріалом (залізо, бетон, скло) і ставляючи собі на меті доцільність і практичність, цей стиль проявив себе також у львівському будівництві. Характеризують його зовні: велика простота, гладкі стіни, відсутність будьяких декоративних деталей, велика кількість світла, широкі тераси, використання навіть найменших будівельних площ та наскрізь вороже відношення до колон. Цей стиль проявив себе в будівлі на Академічній вулиці (так званий дім Шпрехера). Під впливом цього архітектурного напрямку забудовувалися у Львові нові частини міста: Новий Львів, Филипівка, Професорська колонія, будинки при Жовтневій вулиці тощо, але покищо й досі Львів не має ще якогось величного будинку того стилю.

Визволення Львова з капіталістичних умов господарства і життя розгорнуло перед містом нові перспективи для архітектурної творчості.

В зв'язку з перетворенням Львова у великий промисловий центр Радянської України і в зв'язку з його широким розвитком, як культурного центра, постануть у Львові монументальні будівлі цілком нового типу. Звернення головної уваги на добробут і культурний розвиток трудящих відкриває перед радянськими архітекторами і будівничими зовсім нові перспективи. Перемога Радянської України над фашистським ворогом і об'єднання українських земель — це поштовх до нової творчої праці в ділянці архітектури. Вже почалася реконструкція знищених війною пам'яток, будова нових фабрик. Проектується створення драматичного театру, стадіону, оформленого монументальною архітектурою, побудовання краківського кварталу (піврічна частина міста) тощо. Отже ми живемо напередодні нового оформлення архітектурного обличчя Львова, оформлення, яке яскраво відіб'є весь розмах вільної творчості визволеного народу в своєму старовинному українському місті.

[Радянський Львів, №4, жовтень 1945]