На цих місцевих виборах виборці вперше мали можливість проголосувати не лише за єдиний загальний список партії, а і за окремих кандидатів у територіальних списках. Запровадження ідеї відкритих списків було лейтмотивом впровадження виборчої реформи. Як це спрацювало у Львові?
Тарас Радь,
керівник проєктів у сфері виборів та місцевого самоврядування Громадянської мережі ОПОРА у Львові, координатор спостереження за виборами у Львівській області
Вибори депутатів Львівської міської ради відбувався за новою виборчою системою – пропорційною системою з територіальними партійними списками у шести багатомандатних виборчих округах. Вперше виборці мали можливість проголосувати не лише за єдиний загальний список партії, але також за окремих кандидатів у територіальних списках. Саме запровадження ідеї відкритих списків було чи не основним лейтмотивом впровадження виборчої реформи, яка у дещо спотвореному вигляді в результаті численних законодавчих змін була прописана у чинній редакції Виборчого кодексу України. Хоча вона не була прийнята у відкритішій формі, аніж планувалось на початку, проте давала можливості для виборців самостійно впливати на обрання конкретних кандидатів у депутати.
2 листопада Львівська міська територіальна виборча комісія оприлюднила результати виборів депутатів Львівської міської ради. Раніше Громадянська мережа ОПОРА проаналізувала персональний склад новообраної ради і описала портрет львівських депутатів. За результатами голосування виборчий поріг подолало 5 політичних партій, а депутатський склад оновився на 64%. Таким чином, 41 з 64 депутатів раніше не мав досвіду депутатської роботи.
Для того, щоб перевірити, чи виправдала себе виборча система, ми вирішили проаналізувати її вплив на формування депутатського складу новобраної Львівської міської ради. Іншими словами, яким чином голоси виборців трансформувалися у депутатські мандати. Предметом такого аналізу були окремі елементи виборчої системи, зокрема явка виборців, виборча квота, порядок розподілу мандатів між територіальними та єдиним списках політичних партій, вплив факультативного голосування виборців за шанси окремих кандидатів отримати депутатський мандат і подолання кандидатами 25%-го внутрішньопартійного бар’єру. Усе те, що становить основу виборчої інженерії, очікуваний ефект якої згенерований у новій виборчій системі. Важливо зрозуміти, чи виправдала вона закладені у ній очікування?
Кількість виборців у Львівській ОТГ – 602 166 виборців
Явка виборців – 230 589 виборців, або 38%
Кількість голосів за усі партії – 220 128 голосів
5% прохідний бар'єр – 11 007 голосів
Виборча квота (вартість одного мандата) – 2739 голосів
25% внітрішньопартійний бар'єр – 685 голосів
Кількість кандидатів, що здолали 25%, – 53 кандидати, або 5,5%
Кандидати, що стали депутатами виключно через те, що здолали 25%, – 11 кандидатів, або 1,14%
Явка виборців у Львові була найнижчою за історію незалежної України і становила лише 38%. На виборчі дільниці прийшло 230 589 виборців, тоді як у Львівській міській територіальній громаді налічують 602 166 виборців. Проте, якщо не брати до уваги 10 461 втрачений голос (недійсні бюлетені і ті, які не підлягають врахуванню), то у волевиявленні 25 жовтня взяло участь 220 128 виборців.
Для порівняння, під час попередніх місцевих виборів 2015 року явка у Львові становила трохи більше як 48%, тобто на дільниці прийшло майже 276 тис. виборців. При цьому загальна кількість виборців тоді була меншою на близько 30 тис. виборців, оскільки на цей момент до складу майбутньої Львівської міської територіальної громади ще не входило 16 довколишніх сіл.
Явка важлива, по-перше, для визначення розміру 5% прохідного бар’єра для участі партій у розподілі депутатських мандатів, по-друге, вона безпосередньо впливає на розмір виборчої квоти, яка визначає вартість одного депутатського мандату, а по-третє, для легітимності (суспільної довіри) обраних представницьких органів місцевого самоврядування. Що вища явка, то вищий рівень легітимності, прохідного бар’єра і виборчої квоти, а також більша конкуренція між партіями та кандидатів між собою у межах одного партійного списку за потрапляння до ради. Найкраще це проявило себе у випадку перших трьох партій з найвищими результатами – “Європейська солідарність”, Об’єднання “Самопоміч” і "Голос”.
Для збільшення клацніть на зображення
За підсумками виборів 25 жовтня, для того, щоб потрапити до Львівської міської ради, політичній партії необхідно було отримати щонайменше 11 007 голосів. Саме таким був розмір 5%-го прохідного бар’єра. Для його обрахунку необхідно від суми голосів, які отримали усі політичні партії, вирахувати 5%. У підсумку цей показник безпосередньо залежить від показника явки виборців: що вища явка, то більшим буде прохідний бар’єр. Для порівняння, у 2015 році 5% поріг становив 13 780 голосів.
Виборчий поріг зуміли подолати лише 5 з 19 політичних партій, які брали участь у виборах депутатів. Це "Європейська солідарність”, Об’єднання “Самопоміч”, “Голос”, “Варта” і ВО “Свобода”. Для порівняння, у 2015 році, коли місцеві вибори відбувалися за модифікацією т. зв. санкт-петербурзької виборчої системи (псевдо)відкритих списків, до Львівської міської ради увійшло 7 з 17 партій, три з яких знову переобралися до міської ради. Хоча цього разу виборча система суттєво відрізнялася, проте вона, малоймовірно, могла вплинути на електоральні симпатії виборців. Адже основною формою волевиявлення незмінно залишилося голосування за партійний список, тоді як підтримка кандидатів у депутати була факультативною та із списку тієї партії, якій виборець відав свій голос. Натомість основним фактором, який впливає на шанси партії потрапити до місцевої ради, була фактична кількість голосів, яка необхідна для подолання прохідного бар’єра.
За результатами виборів першою непрохідною стала Українська Галицька партія, яка отримала 4,52% голосів. На перший погляд, це видається небагато. Проте якщо 0,48% перевести у фактичні 1036 голосів, яких не вистачило для потрапляння до ради, то це 10% від усієї кількості отриманих партією голосів під час поточних виборів. У 2015 році майже стільки ж, а саме 904 голоси, не вистачило ВО “Батьківщині” для того, щоб подолати прохідний бар’єр. Цього року партія здобула значно гірший результат – 3,6%, що на 5 тис. голосів менше, аніж за результатами попередніх місцевих виборів. Практично з аналогічним результатом фінішувала президентська партія “Слуга народу”.
* синім кольором позначена кількість голосів партій у територіальних округах, у яких вони не набрали виборчої квоти, а різними відтінками синього – територіальні округи, в яких партії отримали від 1 до 5 депутатських мандатів. (Для збільшення клацніть на зображення)
Частина 1. Виборча квота, територіальні партійні списки та факультативне голосування
Виборча квота. Після визначення партій-переможців потрібно визначити кількість голосів, яка потрібна для отримання одного депутатського мандата. Для цього необхідно встановити виборчу квоту. Вона обчислюється як ціла частина результату ділення загальної кількості голосів, яку отримали усі партії, які подолали 5% бар’єр, на кількісний склад ради за мінусом гарантованих для кожної партії мандатів.
Загальна кількість голосів за усі п’ять партій, що подолали виборчий поріг до Львівської міської ради, становить 161 623 голоси. Якщо цю суму розділити на число 59, що утворилося шляхом віднімання від кількісного складу Львівської міської ради (чисельність 64 депутати) перших номерів списку кожної з п’яти партій-переможців, то ми отримаємо число 2739. Саме стільки необхідно голосів, щоб отримати один депутатський мандат. Це і буде виборчою квотою за результатами виборів депутатів Львівської міської ради. Для того, щоб розділити мандати між партіями-переможцями, кількість отриманих ними голосів у єдиному (див. Таблиця 1) та територіальних списках (див. Таблиця 2) необхідно поділити на виборчу квоту. Трохи нижче ми проаналізуємо структуру такого розподілу, яка відображена у Таблицях 5 та 6.
Фактично участь у розподілі депутатських мандатів новообраної Львівської міської ради восьмого скликання взяли 27% від усіх виборців Львівської міської територіальної громади, або 73% тих виборців громади, які прийшли 25 жовтня на виборчі дільниці. Якщо перший показник – це результат абсентеїзму (низької явки виборців), то другий – плюралізму та розпорошеності голосів між великою кількістю партій. Голоси виборців за 14 політичних партій, які не подолали прохідного бар’єра, тобто 58 505 голосів, з погляду виборчої інженерії вважаються “втраченими”, оскільки вони не беруть участь у розподілі депутатських мандатів. У загальній сукупності вони становлять 25% від усієї кількості голосів виборців, які взяли участь в голосуванні 25 жовтня. Для порівняння, у 2015 р. було 46 646 таких голосів, а це близько 17%. А тому що більше розпорошені голоси між різними політичними партіями, то більша кількість т. зв. “втрачених” голосів. Причиною цього є 5% виборчий поріг, який виступає електоральною перепоною для отримання представництва у місцевих радах для політичних партій, які мають достатньо високий рівень суспільної підтримки, щоб підвищити рівень стабільності роботи депутатського корпусу.
На підтвердження цих слів можна навести прогнозований фракційний склад майбутньої більшості у Львівській міській раді, яка окреслилась ще до офіційного початку роботи новообраної ради. Для цього “Європейській солідарності”, з погляду арифметики, достатньо було б взяти у союзники лише ВО “Свобода” або “Варту”, проте це дуже хистка більшість. Ситуативна більшість у міській раді попереднього скликання спершу налічувала 4 політичні сили, проте що ближче був день чергових місцевих виборів 2020 р., то нестабільнішою вона була, аж поки у травні поточного року цілком не розпалася.
Звичайно, за наявності перешкоди у вигляді прохідного бар’єра значно знижуються шанси малих партій отримати представництво у місцевих радах. Для прикладу, якщо під час поточних місцевих виборів прохідний поріг становив би 4%, до Львівської міської ради також увійшла б Українська Галицька партія, а у випадку 3%-го бар’єра – ще три партії, а саме ВО “Батьківщина”, “Слуга народу” і “Громадянська позиція”. Проте за умов присутності у складі раді представників дев’яти політичних партій забезпечити її стабільну роботу було б значно складніше. Нагадаю, що на початкових етапах розробки Виборчого кодексу у його проєкті якийсь час фігурував виборчий бар’єр на рівні 4%.
Для порівняння, за результатами голосування 2015 року, у розподілі 64 депутатських мандатів брали участь 83% голосів виборців (228 944 осіб), які прийшли на виборчі дільниці, або 40% голосів від усіх виборців територіальної громади. За цих умов вартість одного депутатського мандата становила 4017 голосів, які розподілили між собою сім партій. Оскільки виборча квота була значно більшою, аніж за результатами поточних місцевих виборів, то кожна з партій тоді отримала меншу кількість мандатів, аніж тепер. Для порівняння, партія “Громадський рух “Народний контроль” у 2015 р. з результатом 20 831 голос отримала 6 депутатських мандатів, тоді як сьогодні “Голос” з результатом 19 621 голос отримав 8 мандатів; або Українська Галицька партія з результатом 15 765 голосів у 2015 р. отримала 4 мандати, а ВО “Свобода” сьогодні отримала 6 мандатів, маючи за результатами поточних виборів 15 097 голосів.
Через це можна зробити висновок, що в умовах низької явки виборців та високої розпорошеності голосів зменшуються шанси для потрапляння партій до складу місцевої ради, аніж за умов високої фреквентності. Натомість партії-переможці отримують пропорційно більшу кількість депутатських мандатів.
Факультативне голосування за кандидатів. Однією з новел Виборчого кодексу була можливість для виборця проголосувати не лише за єдиний партійний список, а також за одного з кандидатів від цієї партії в одному з шести територіальних виборчих округів у межах Львівської міської територіальної громади. У кожного виборця фактично було два голоси, перший з яких він обов’язково мав віддати за одну із 19 політичних партій, а другий, за бажанням, – за одного з кандидатів по списку цієї ж партії.
Факультативний голос за кандидата є частиною виборчого механізму реалізації ідеї (напів)відкритих списків в умовах пропорційної виборчої системи у багатомандатних виборчих округах. У кожному із шести територіальних виборчих округів виборець міг обирати з переліку від 5 до 12 кандидатів. Цим факультативним голосом виборець міг безпосередньо вплинути як на порядок розподілу депутатських мандатів, так і на шанси самих кандидатів потрати до ради.
Для збільшення клацніть на зображення
У Таблиці 3 перелік кандидатів у депутати Львівської міської ради, які за результатами голосування 25 жовтня отримали найбільшу кількість факультативних голосів виборців. Більшість серед них – представники партії “Європейська солідарність”, кілька представників Об’єднання “Самопоміч” і по одному представнику партій “Варта”, “Громадянська позиція” та ВО “Батьківщина”. Серед них є також три обранці, а саме Михайло Дідух, Роман Федишин та Уляна Пак, які одноосібно отримали голосів більше, аніж розмір виборчої квоти, тоді як деякі партії-переможці були неспроможні зробити це у межах окремих територіальних округів. Про це детальніше буде описано дещо нижче.
Напередодні голосування були цілком обґрунтовані застереження, що через складну виборчу систему і нову форму виборчого бюлетеня значна частина виборців не зрозуміє, як належним чином скористатися можливостями факультативного голосування, а тому переважно голосуватимуть лише за єдиний партійний список. Проте вони видались безпідставними, оскільки на практиці близько 80% виборців у Львові скористалися можливістю проголосувати за одного з 960 кандидатів у депутати, які балотувалися до Львівської міської ради. Це підтверджують дані у Таблиці 4, де можна у порівнянні простежити співвідношення кількості отриманих голосів партіями у кожному з територіальних і єдиному списку.
131 106 виборців п’яти партій-переможців віддали свій голос за одного з 298 кандидатів, які балотувалися за списками “Європейської солідарності”, Об’єднання “Самопоміч”, “Голосу”, “Варти” або ВО “Свобода”. І лише 19%, а це 30 517 виборців, не скористалися можливістю обрати кандидата і проголосували лише за єдиний партійний список. У відсотковому відношення найчастіше за окремих кандидатів, аніж за єдиний список, голосували виборців партії “Варта” (87%), “Голос” (83%) і “Європейська солідарність” (83%). Дещо менше виборців партії ВО “Свобода” (78%) і Об’єднання “Самопоміч” (76%). Лише за партійний список найчастіше голосували виборці Об’єднання “Самопоміч” – 24%, тоді як за фактичною кількістю голосів це виборці “Європейської солідарності” – 11 522 особи.
Серед негативного ефекту такої моделі голосування варто звернути увагу на достатньо велику кількість недійсних бюлетенів – 4,5%, або 10 439 голосів, що стало результатом неправильності заповнення. Якщо зробити поправку на ту обставину, що бюлетені такого зразка використовували вперше, то ці “втрачені” голоси можна вважати своєрідною платою за їхнє впровадження.
Для збільшення клацніть на зображення
Територіальні партійні списки також були важливою частиною запровадженої пропорційної системи в багатомандатних виборчих округах. Вони виконували не лише номінаційну функцію висунення кандидатів у депутати, а також відігравали основну роль при розподілі депутатських мандатів за результатами голосування. З погляду виборчої інженерії, територіальні списки разом з факультативним голосуванням мали б на практиці забезпечити реалізацію ідею (напів)відкритих списків.
Згідно з порядком реєстрації кандидатів, політичні партії мали затвердити два типи партійний списків – єдиний і територіальні. Усі кандидати у єдиному списку паралельно мали б бути розподілені також по шести територіальних списках у кількості не менше як 5 і не більше як 12 кандидатів у кожному з них. Кількість та черговість кандидатів визначала сама партія на своєму з’їзді, і їхня порядковість у кожному з двох типів партійних списків могла відрізнятися. У випадку виборів депутатів Львівської міської ради партії могли на власний розсуд зареєструвати у партійному списку не менше як 31, але не більше як 64 кандидати у депутати.
Наскільки можна ознайомитись у Таблиці 1, кожна з партій зареєструвала різну кількість кандидатів. Усереднено партії реєстрували близько 50 кандидатів у депутати. Загалом усі 19 політичних партій, які брали участь у виборах депутатів Львівської міської ради, зареєстрували 960 кандидатів. Проте за підсумками голосування участь у розподілі депутатських мандатів брали лише 298 з них, оскільки вони балотувалися за списком партій-переможців, які подолали 5% прохідний бар’єр. Отож, 662 кандидати не мали можливості отримати мандат, незважаючи на кількість отриманих факультативних голосів через те, що партія, від якої вони балотувалися, не подолала виборчого порогу. Зокрема, це стосується Романа Іванціва і Назара Палідовича, які отримали багато факультативних голосів, проте “Громадянської позиції” та ВО “Батьківщина” не було серед партій-переможців.
Для збільшення клацніть на зображення
Згідно з порядком, розподіл депутатських мандатів відбувався на трьох рівнях поетапно. На першому рівні гарантовані мандати автоматично отримали перші номери єдиних партійних списків п’яти партій-переможців. Серед них Петро Адамик (“Європейська солідарність”), Андрій Садовий (Об’єднання “Самопоміч”, написав заяву на відмову від депутатського мандата), Андрій Курочка (“Голос”), Валерій Веремчук (“Варта”) і Руслан Кошулинський (ВО “Свобода”). Ці кандидати не вели реальної боротьби із своїми колегами по територіальному партійному списку за право отримати депутатський мандат. Вони його отримували автоматично за умови, що їхня партія подолала 5% виборчий бар’єр. Наявність перших номерів є одним з двох факторів, що обумовлює підстави говорити про те, що виборча система належить до моделі з (напів)відкритими списками. Другим фактором є наявність 25% внутрішньопартійного бар’єра, вплив якого на розподіл мандатів ми опишемо дещо згодом.
Другий етап розподілу депутатських мандатів відбувався у шести багатомандатних округах на рівні територіальних партійних списків кожної з п’яти політичних партій, які подолали виборчий поріг. Це базовий рівень, на якому, згідно із задумом виборчої системи, відбувається розподіл основної частини депутатських мандатів. Спершу визначалася кількість мандатів, яку отримає кожна з партій-переможців у кожному з територіальних округів. Для цього сума голосів кожної з цих партій у кожному з округів, яка зазначена у Таблиці 2, ділилася на розмір виборчої квоти – 2739 голосів. Ціле число, отримане в результаті такого ділення, було кількістю мандатів, яку отримувала кожна з партій на цьому етапі розподілу мандатів.
Дані у Таблиці 5 свідчать, що 44 з 64 мандатів у складі Львівської міської ради було розподілено у межах територіальних партійних списків. А це 69% усього новообраного депутатського складу. Фактично половина з них (21 депутат) – це обранці, які були обрані за списками “Європейської солідарності”. Це пов’язано з тим, що, за винятком округу №1, в усіх інших територіальних округах партія отримала високий рівень підтримки, котрий коливається у межах від 10 до 16 тис. голосів виборців. Зрештою, це відображає заливка синього кольору різної інтенсивності у Таблиці 2. Наскільки можна пересвідчитись з Таблиці 6, це дозволило “Європейській солідарності” отримати в цих територіальних округах від 3 до 5 мандатів. За винятком партії “Варта”, на рівні територіальних округів партії-переможці розподілили більше як половину усіх мандатів, на які вони претендували за результатами голосування. Для “Європейської солідарності” це 81% мандатів (21 з 26 депутатів), Об’єднання “Самопоміч” – 76% (13 з 17 депутатів), “Голосу” – 63% (5 з 8 депутатів). ВО “Свобода” на цьому етапі розподілу отримала 3 з 6 мандатів (50%), тоді як “Варта” – лише 2 з 7 мандатів (29%).
Окрім цього, у перших двох партій відсоткове відношення отриманих мандатів в округах практично цілком збігається з відсотком отриманих факультативних голосів за кандидатів в територіальних округах. У цьому можна пересвідчитись в Таблиці 4. Натомість, починаючи з “Голосу” і далі у ВО “Свобода” та “Варта” спостерігаються суттєві розбіжності між цими двома показниками, коли відсоток отриманих партією голосів в округах є значно більшим, аніж відсоток мандатів, які розподілені між кандидатами за територіальними списками цих партій. Це призводить до нівелювання факультативних голосів виборців, оскільки вони жодним чином не впливають на процес розподілу депутатських мандатів. На практиці списки таких партій тяжіють до закритості, оскільки основним фактором, який визначає пріоритетність отримання мандатів, стає черговість кандидатів у єдиному списку, яку затвердила партія на своєму з’їзді. Для прикладу, 4 з 7 депутатів партії “Варта” (Юрій Мартинюк, Наталія Шелестак, Неля Васюта, Орест Печенко) стали депутатами завдяки високим позиціям у єдиному партійному списку (з другого до шосте місце), тоді як в територіальних списках вони були на непрохідних позиціях (лише Юрій Мартинюк на другому місці). При цьому троє з цих кандидатів були кандидатами у Франківському територіальному окрузі №5, у якому партія отримала лише 2175 голосів. Це означає, що партія не зуміла отримати тут виборчої квоти, а тому не могла розподілити за цим територіальним списком жодного депутатського мандата.
Причиною того, чому територіальні виборчі списки не спрацювали належним чином у випадку із партіями “Варта” та ВО “Свобода”, є менша за розмір виборчої квоти кількість отриманих ними голосів виборців у більшості територіальних виборчих округів. Зокрема, ВО “Свобода” набрала виборчу квоту у трьох округах (№4-6), а “Варта” – лише у двох (округи №2 і 6). Саме у Шевченківському, Сихівському та Залізничному районах ці партії отримали найбільшу підтримку виборців.
Через це можна стверджувати: що менше голосів отримала партія, яка подолала 5% виборчий поріг, то менша ймовірність дієвості територіальних партійних списків. Крім цього, інший висновок такий: що менша загальна кількість виборчих округів, то більша ймовірність, що мандати, на які претендує партія, будуть розподілені на рівні територіальних партійних списків.
Для збільшення клацніть на зображення
Останній, третій, етап розподілу депутатських мандатів відбувається за єдиним партійним списком у низхідному порядку. У цьому випадку кількість голосів партії, які становлять менше виборчої квоти у кожному з округів, додається – і отримана сума знову ділиться на розмір виборчої квоти. Отримане ціле число від такого ділення становитиме кількість мандатів, які будуть розподілені партією у межах єдиного списку.
Наскільки видно у Таблиці 5, загальна кількість мандатів, яка була розподілена за єдиними партійними списками, становить 15 мандатів (23% від кількісного складу ради). З них 13 тих, які у відповідності до цілого розміру виборчої квоти, а два – так звані залишкові мандати, які були надані партіям із найбільшою кількістю фактичних голосів, які залишились після вичерпання виборчої квоти. На цьому етапі було розподілено по 4 мандати у межах єдиного списку “Європейської солідарності” та “Варти”, три – Об’єднання “Самопоміч” і по два – “Голосу” та ВО “Свобода”.
При цьому “Самопоміч” і “Варта” отримали по одному додатковому мандату за принципом найбільшого дробового залишку. Оскільки після розподілу мандатів на усіх трьох етапах були незаповненими ще два мандати, то їх надали партіям, у яких залишилося найбільше голосів виборців. Ними виявилися Об’єднання “Самопоміч”, у якої було 1702 голоси, і “Варта” з 1629 голосами, тоді як ВО “Свобода” не вистачило 228 голосів, щоб додатковий мандат дістався саме їм. При цьому попередньо обидві партії, відповідно до поділу на виборчу квоту, могли претендувати на 15,6 і 5,6 мандатів відповідно, проте наявність найбільшої кількості залишкових голосів дозволила їм отримати додаткові мандати за половину вартості виборчої квоти. У підсумку вони отримали 17 та 7 мандатів відповідно.
Якщо глянути на дані у Таблиці 6, то можна побачити кількість депутатів Львівської міської ради у розрізі територіальних виборчих округів. Хоча при пропорційній виборчій системі округам не властиво виконувати функцій представництва інтересів виборців у раді, як це безпосередньо відбувається в мажоритарних системах, проте варто звернути увагу на диспропорційність кількості обраних депутатів в територіальних округах до загальної кількості голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у кожному з цих округів. Якщо відкинути п’ять перших кандидатів, які не балотувалися у жодному з територіальних округів, то з-поміж 59 депутатів 14 кандидували за партійними списками Шевченківського територіального округу, по 12 обранців у Франківському та Сихівському округах, 9 – у Залізничному районі, 8 – у Личаківському і 4 – у Галицькому районі. Простежується певна диспропорція за кількістю депутатів на користь Франківського району завдяки депутатам, які були обрані за єдиними партійними спискамих (перш за все партії “Варта”), тоді як Залізничний район дещо недоотримав представників, хоча практично усі депутати з цього округу отримали мандати за територіальними партійними списками (перш за все партія “Європейська солідарність”).
Частина 2. Внутрішньопартійна конкуренція між кандидатами за депутатські мандати
25% виборчої квоти, або внутрішньопартійний бар’єр. Завершальним елементом пропорційної системи з (напів)відкритими списками була наявність т. зв. внутрішньопартійного бар’єра. Для того, щоб кандидату у депутати піднятися вище у партійному списку, йому необхідно було отримати 25% голосів від виборчої квоти.
Розподіл мандатів по територіальних партійних списках сам по собі мало що говорить про успішність імплементації ідеї відкритих списків. Для цього важливий порядок заміщення депутатських мандатів між кандидатами у межах партійного списку. Якщо ця черговість визначається рішенням політичної партії, у такому разі таку виборчу систему слід вважати закритою.
Саме для того, щоб зробити пропорційну виборчу систему, яка використовувалася під час місцевих виборів, відкритою, була передбачена можливість факультативного голосування виборця за одного з кандидатів за територіальним списком партії, яку він підтримує. Таким чином виборці могли впливати на порядковість кандидатів у списку, збільшуючи їхні шанси на отримання депутатського мандата.
Разом з тим, під час внесення змін до Виборчого кодексу в інженерію виборчої системи був доданий 25% внутрішньопартійний бар’єр. Це додатковий виборчий поріг для кандидатів у депутати, який їм необхідно було здолати для того, щоб отримати можливість піднятися вверх у межах територіального партійного списку. Лише у цьому випадку кандидати від однієї партії могли конкурувати між собою за преференцію отримання депутатського мандата на етапі їхнього розподілу. І це другий фактор виборчої системи, про який ми згадували раніше, що перетворює її на модель з (напів)відкритими списками. З погляду виборчої інженерії, ця обставина обмежує виключну можливість виборців самостійно визначати черговість отримання мандатів кандидатами, залишаючи достатньо багато контролю за цим процесом керівництву політичних партій, яке затверджує єдині і територіальні партійні списки.
25% внутрішньопартійний бар’єр у виборах депутатів Львівської міської ради становив 685 голосів. Для його обрахунку необхідно розмір виборчої квоти, яка становить 2739 голосів, поділити на число 4. Таким чином, кандидати, які отримали за результатами голосування 25% від виборчої квоти, отримували можливість піднятися вверх у територіальному партійному списку. Це підвищувало їхні шанси взяти участь у розподілі депутатських мандатів. Проте за умови, що, по-перше, політична партія, за списком якої балотувалися кандидати, подолала 5% прохідний бар’єр, по-друге, сумарна кількість голосів, яку отримала партія у територіальному виборчому окрузі, є більшою, аніж розмір виборчої квоти, а по-третє, якщо їхні колеги по цьому ж територіальному партійному списку не отримають більше за них факультативних голосів виборців. Саме у цьому і полягає ідея відкритості списків через змагальність та внутрішньопартійну конкуренцію між кандидатами, а також безпосередню можливість виборців своїм голосуванням впливати на кінцевий результат.
Аналіз результатів голосування за усіх 960 кандидатів у депутати Львівської міської ради показав, що лише 53 кандидати зуміли отримати 25% від виборчої квоти. А це 5,5% з-поміж усіх кандидатів. З них 51 кандидат, який балотувався за списком п’яти партій-переможців, а це лише 18%. Єдиними винятками стали два чинні депутати Львівської міської ради: Роман Іванців, який балотувався під номером №1 за територіальним списком партії “Громадянська позиція” у Шевченківському виборчому окрузі №6, і Назар Палідович, який балотувався під номером №1 за територіальним списком партії ВО “Батьківщина” у Личаківському виборчому окрузі №3. Вони отримали, відповідно, 1949 і 1652 факультативних голоси виборців, значно перевищивши 25% внутрішньопартійний бар’єр. Проте вони не могли брати участь у розподілі депутатських мандатів, оскільки партії, за списком яких вони балотувалися, не подолали виборчого порога (див. Таблиця 1).
Для збільшення клацніть на зображення
Закономірно: що більшу кількість голосів отримала політична партія, то більше можливостей у кандидатів у її списках отримати факультативні голоси виборців. Особливо для тих кандидатів, які є у верхній частині територіальних партійних списків, оскільки при такій формі голосування партія та кандидат електорально підсилюють одне одного. Перебування кандидата на перших місцях у списку є ознакою виявлення йому довіри з боку партії, надаючи йому більших шансів на перемогу, тоді як популярні серед виборців кандидати, що отримують багато факультативних голосів, автоматично збільшують підтримку єдиного партійного списку.
Найбільше кандидатів, які подолали 25% внутрішньопартійний бар’єр, у “Європейської солідарності”. Практично кожен другий кандидат зумів отримати більше як 685 голосів. З-поміж 30 з них (47%) 21 вдалося отримати мандат за територіальним партійним списком, двом – за єдиним списком, а семи це так і не допомогло стати депутатом. За списками Об’єднання “Самопоміч” 12 кандидатів (24%) отримали 25% від виборчої квоти, 10 з яких отримали мандат на етапі розподілу мандатів в територіальних округах, один – за єдиним списком і ще один депутатом так і не став. 5 кандидатів (9%) партії “Голос” здолали внутрішньопартійний поріг, троє з яких стали депутатами за територіальним списком, один – за єдиним списком, а ще одному цього не вистачило для отримання мандата. По два таких кандидати у партій “Варта” і ВО “Свобода”, троє з яких стали депутатами під час розподілу мандатів на рівні територіальних списків, а ще один “свободівець” отримав мандат за єдиним списком.
Наскільки можна побачити з даних у Таблиці 5 і Таблиці 6, найкраще нова виборча система з (напів)відкритими списками спрацювала у партій, які отримали велику підтримку виборців, – “Європейська солідарність” і Об’єднання “Самопоміч”. Натомість найгірше вона себе проявила у випадку з партіями “Варта” та ВО “Свобода”, які отримали найменше голосів (близько 7% виборців) з поміж усіх партій-переможців.
Можна зробити висновок, що виборча система чутлива до явки виборців, оскільки вона впливає на спроможність партій з близьким до виборчого порога результатом отримати у територіальних виборчих округах голосів більше, аніж виборча квота. Згідно з даними Таблиці 2, три партії-переможців не зуміли отримати виборчої квоти хоча б в одному з шести виборчих округів. Якщо “Голосу” забракло голосів лише у Галицькому територіальному окрузі №1, то такі партії, як ВО “Свобода” та “Варта” недобрали голосів у трьох (округи №1-3) та чотирьох (округ №1 та №3-5) територіальних виборчих округах відповідно, а саме у Галицькому, Личаківському, Залізничному, Сихівському та Франківському районах. На цей факт варто звернути увагу тому, що за умов, коли партія не може отримати в межах територіальних округів достатньої кількості голосів для отримання мандатів у межах територіальних списків, логіка (напів)відкритих списків не має навіть теоретичного шансу для реалізації. Через те, що партія не здобула виборчої квоти в окрузі, її кандидати за цими територіальними списками не зможуть претендувати на отримання депутатського мандата, навіть якщо хтось з них отримає більше як 25% від виборчої квоти. За цих обставин пропорційна виборча система трансформується у модель із закритими списками, оскільки усі мандати, які отримає така партія, будуть розподілені винятково по єдиному списку згідно з черговістю кандидатів, яка затверджена партією під час з’їзду.
У Таблиці 7 можна побачити дані про те, яким чином у партійному розрізі розподілилися кандидати у депутати, котрі отримали 25% від виборчої квоти. 42 з 53 кандидатів, що подолали внутрішньопартійний бар’єр, у підсумку отримали депутатські мандати, тоді як для 11 з них цього виявилося недостатньо, щоб стати депутатами. Крім двох вище згаданих обранців, серед “невдах” також є 9 кандидатів, які балотувалися за списком партій-переможців. Більшість, а саме сім кандидатів, які йшли за територіальними партійними списками “Європейської солідарності”. Серед них Антін Борковський (№3 у списку округу №2, 1095 голосів), Юрій Галич (№7/2, 854 голоси), Андрій Дроздовський (№4/6, 834 голоси), Ірина Бжезінська (№10/5, 796 голосів), Володимир Ропяк (№3/3, 794 голоси), Степан Білас (№6/4, 704 голоси) та Святослав Хацко (№10/2, 699 голосів). Ще по одному такому кандидату є у територіальному списку партії “Голос” – Тарас Репицький (№2/4, 840 голосів), і списку партії Об’єднання “Самопоміч” – Іван Мовчан (№6/2, 754 голоси).
Для збільшення клацніть на зображення
Серед новообраних депутатів Львівської міської ради, які не подолали внутрішньопартійного бар’єра, крім п’яти перших номерів списку партій-переможців, також ще 18 обранців за партійними списками: Олег Василишин (Об’єднання “Самопоміч”), Андрій Луцишин (Об’єднання “Самопоміч”), Юрій Мельник (Об’єднання “Самопоміч”), Оксана Динік (Об’єднання “Самопоміч”), Любов Давидович (Об’єднання “Самопоміч”), Дмитро Колесник (Об’єднання “Самопоміч”), Наталя Шелестак (“Варта”), Юрій Мартинюк (“Варта”), Неля Васюта (“Варта”), Орест Печенко (“Варта”), Віталій Троць (“Голос”), Марія Чижишин (“Голос”), Олекса Возняк (“Голос”), Володимир Гринишин (ВО “Свобода”), Маркіян Лопачак (ВО “Свобода”), Любомир Мельничук (ВО “Свобода”), Анастасія Окряк (“Європейська солідарність”) і Володимир Лесик (“Європейська солідарність”).
Чому так сталося, що кандидати, які потрапили до переліку тих, хто отримав один з 50 найкращих індивідуальних результатів за підсумками факультативного голосування, не став депутатом, тоді як 22 інших кандидатів отримали мандат, незважаючи на те, що не отримали 25% від виборчої квоти? Це пов’язано з принципом роботи виборчої системи: хтось його отримав, оскільки був першим номером у єдиному партійному списку, тоді як інші мали перевагу у вигляді розміщення у прохідній частині територіального та єдиного партійного списку на третьому етапі розподілу мандатів. Таким чином, кандидати конкурували лише на внутрішньопартійному рівні і не вели прямої конкуренції з кандидатами інших політичних партій.
Внутрішньопартійна конкуренція. Водночас серед позитивного ефекту нової виборчої системи варто звернути увагу на кандидатів, які стали депутатами Львівської міської ради винятково завдяки подоланню ними 25% виборчої квоти. З-поміж 42 з тих, що подолали цей внутрішньопартійний бар’єр, є 11, які за інших обставин не мали б можливості брати участь у розподілі депутатських мандатів. У цьому, власне, і проявляється основна ідея пропорційної системи з відкритими списками і закладений у ній ефект впливу результатів голосування на формування депутатського складу, змагальності, внутрішньопартійної конкуренції та демократії.
Для збільшення клацніть на зображення
Для того, щоб показати, як на практиці спрацювала ідея відкритих списків, ми проаналізували внутрішньопартійну конкуренцію між кандидатами у межах територіальних партійних списків, яка частково відображена у Таблицях 3 та 9. Можна зробити висновок, що у межах 9 з-поміж 30 територіальних партійних списків партій-переможців (кожна з п’яти партій мала по шість територіальних списків) боротьба за депутатські мандати між кандидатами відбувалася винятково завдяки кількості отриманих ними факультативних голосів. Натомість у межах іншого 21 територіального округу розподіл мандатів відбувався згідно з затвердженою послідовністю кандидатів, навіть у тих випадках, де ці кандидати отримували велику кількість факультативних голосів. За цих умов кандидати нижче по списку не мали можливості конкурувати та випередити перші номери у територіальних списках.
Розпочнемо з партійних списків “Європейської солідарності”, де вона проявилася найяскравіше. У Залізничному територіальному виборчому окрузі №2 (включно із с. Рудно) за партійним списком балотувалося 12 кандидатів, тоді як у межах цього виборчого округу партія могла розподілити лише 4 депутатські мандати (див. Таблиця 2, 6 і 8). Семеро кандидатів у цьому територіальному списку зуміли отримати більше як 25% від виборчої квоти. Це означало, що заміщення мандатів по цьому списку залежало винятково від кількості отриманих кандидатами факультативних голосів, а не від затвердженої партією порядковості. В результатів чинна депутатка Уляна Пак та підприємець Назарій Бербека зуміли зберегти перші два місця, а також чинна депутатка Ольга Посипанко – свою четверту позицію. Натомість журналіст Антон Борковський, який хоч і був у прохідній частині списку, через меншу кількість голосів був змушений поступитись третім місцем директорці ліцею “Гроно” Наталії Сомик, яка отримала на 121 голос більше за свого колегу і за інших обставин не мала б можливості отримати мандат. Бачимо також, що Юрій Галич та Святослав Хацко теж подолали внутрішньопартійний бар’єр, проте цього вистарчило лише для того, щоб піднятися вище у списку, але було недостатньо, щоб конкурувати за депутатський мандат.
Для збільшення клацніть на зображення
Подібна ситуація була у Личаківському територіальному виборчому окрузі №3 (включно з м. Винники), де за територіальним списком “Європейської солідарності” також балотувалося 12 кандидатів, проте партія отримала право розподілу лише 3 мандатів. Четверо кандидатів зуміли отримати більше як 25% від виборчої квоти, а тому переможця знову визначали за кількістю факультативних голосів, яка цілком змінила послідовність кандидатів у партійному списку. На першу позицію перемістився адвокат Юрій Ломага, який завдяки найбільшій кількості голосів піднявся з 8-го місця, хоча був далеко поза межами прохідної частини територіального списку. Натомість інший адвокат Олексій Різник опустився на одну позицію нижче. Третій мандат в окрузі отримав чинний депутат Остап Доскіч, який займав 2-ге місце у територіальному списку. Натомість ще один чинний депутат Володимир Ропяк, незважаючи на прохідне 3-є місце і подолання внутрішньопартійного бар’ра, мандата так і не отримав. Йому для цього не вистачило 714 голосів, щоб випередити Остапа Доскіча.
Для збільшення клацніть на зображення
Конкуренція між кандидатами за депутатський мандат також відбулася у партійному списку “Європейської солідарності” у Сихівському територіальному виборчому окрузі №4. 5 з 11 кандидатів з територіального списку зуміли подолати внутрішньопартійний бар’єр, вони боролися між собою за розподіл чотирьох депутатських мандатів. Перші два мандати отримали підприємець Володимир Гой і чинний депутат Іван Рудницький, які отримали найбільшу кількість факультативних голосів, але, поза тим, займали перші дві позиції у територіальному списку. Третій мандат отримала підприємниця Оксана Маруняк, яка витіснила з цієї позиції Анастасію Окляк завдяки великій кількості факультативних голосів. Та незважаючи на те, що О. Маруняк була у непрохідній частині територіального списку, вона за інших обставин все одно стала б депутаткою, оскільки була на 10-му місці у єдиному списку партії. Четвертий мандат в окрузі отримав підприємець Віктор Доскіч, який, поза тим, був в прохідній частині територіального списку. Натомість заступник керівника Секретаріату Львівська територіальна організація партії “Європейська солідарність” Анастасія Окряк стала депутаткою завдяки 8-й позиції у єдиному партійному списку. Підприємець Степан Білас хоч і отримав більше як 25% від виборчої квоти, проте цього було недостатньо, щоб позмагатись за мандат.
Для збільшення клацніть на зображення
У Франківському територіальному виборчому окрузі №5 за територіальним списком партії “Європейська солідарність” балотувалося 10 кандидатів, які за результаті голосування 25 жовтня мали розподілити між собою 4 депутатських мандати. Внутрішньопартійний бар’єр зуміли подолати 6 кандидатів, а тому порядковість заміщення мандатів залежала від кількості отриманих ними факультативних голосів. Перші дві позиції залишились незмінними, оскільки чинний депутат Юрій Моравецький і підприємець Юрій Гринів (брат керівника виборчого штабу Петра Порошенка Ігора Гриніва) отримали найбільшу кількість голосів. Натомість чинна депутатка Олена Пасевич була змушена пропустити двох колег, що були нижче в територіальному списку, – підприємницю Тетяну Шевченко і начальника поліклініки МВС Євгена Кузика, оскільки вони випередили її за кількістю факультативних голосів. Більше того, Є.Кузик за інших обставин не мав шансів стати депутатом, оскільки перебував у непрохідній частині списку. Водночас О. Пасевич все ж таки отримала депутатський мандат завдяки прохідному 5-му місцю у єдиному партійному списку. Також 25% від виборчої квоти отримала керівниця напрямів інтернет-продажів ТзОВ “Видавництво Старого Лева” Ірина Бжезінська, проте для отримання депутатського мандата їй невистачило 295 факультативних голосів.
Для збільшення клацніть на зображення
Територіальний список “Європейської солідарності” у Шевченківському територіальному виборчому окрузі №6 (включно із смт Брюховичі) найкращий приклад того, де пропорційна система з (напів)відкритими списками найкраще проявила себе з погляду виборчої інженерії з-поміж усіх учасників виборів депутатів до Львівської міської ради. 7 з 12 кандидатів, які балотувалися за цим територіальним партійним списком, зуміли подолати внутрішньопартійний бара’єр. Затверджена партією порядковість розташування не мала значення, а тому за 5 депутатських мандатів була надзвичайно висока конкуренція. При цьому троє з цих кандидатів отримали мандат винятково завдяки більшій кількості факультативних голосів, аніж у їхніх колег по списку. Перший мандат отримав чинний депутат Михайло Дідух, який отримав 3350 факультативних голосів, – це найбільша кількість поміж усіх 960 кандидатів, які балотувалися, а також на 611 голосів більше, ніж розмір виборчої квоти. Другий мандат отримав ще один чинний депутат Роман Грицевич, який зберіг за собою 2-гу позицію у списку. Третій і четвертий мандати отримали кандидати, які за інших обставин не мали шансів стати депутатами, оскільки були далеко поза прохідною частиною списку: підприємець Роман Дуда посідав 11-те місце у територіальному списку, тоді як адвокат Володимир Марусяк – 7-ме місце. Натомість підприємниця Лейла Мелесова-Вальчак, незважаючи на перше місце у територіальному списку, зуміла отримати лише останній, п’ятий, мандат у виборчому окрузі. Водночас нотаріус Олена Пелех стала депутатом Львівської міської ради завдяки прохідному 12-му місцю в єдиному партійному списку. Інші два кандидати, які також були в прохідній частині територіальному списку, в результаті так і не отримали депутатських мандатів: директорка Львівської філії ДП “НДІ Проектреконструкція” Наталія Непорада, яка посідала 3-є місце, і заступник директора ТзОВ “Інвестиційна компанія “Леодіс” Андрій Дроздовський, який розміщувався на 4-му місці, отримали недостатню кількість факультативних голосів, щоб конкурувати з колегами по партійному списку.
Для збільшення клацніть на зображення
Внутрішньопартійна конкуренція між кандидатами від партії Об’єднання “Самопоміч” відбулася лише у межах двох територіальних виборчих округів. Найкраще вона проявилася у Залізничному територіальному виборчому окрузі №2, де за два депутатські мандати змагалися 8 кандидатів у межах територіального списку. При цьому четверо з них зуміли отримати більше як 25% від виборчої квоти. Якщо перший мандат завдяки великій кількості факультативних голосів беззастережно отримала чинна депутатка та радниця міського голови Львова Вікторія Довжик, то за другий мандат була серйозна внутрішньопартійна конкуренція. На нього претендували троє кандидатів, які мали дуже близькі результати з різницею у 126 голосів. У результаті депутатом став заступник директора ТзОВ “Гриф Фонд” Андрій Стець, який займав останню, 8-му, позицію у територіальному партійному списку. Це була його єдина можливість отримати мандат, адже в іншому разі у нього не було шансів стати депутатом, оскільки в єдиному партійному списку він також був на непрохідному 41-му місці. Натомість чинна депутатка та директорка комунальної установи “Інститут стратегії культури” Юлія Хомчин, якій не вистачило 127 голосів для отримання другого мандата за територіальним списком, стала депутаткою за єдиним партійним списком завдяки високому 10-му місцю. Водночас Іван Мовчан, який займав 6-ту позицію у територіальному списку, так і не став депутатом, йому для цього не вистачило 75 голосів, а 29-те місце в єдиному партійному списку було непрохідним.
Для збільшення клацніть на зображення
Іншим округом, де між кандидатами Об’єднання “Самопоміч” відбулася внутрішньопартійна конкуренція за депутатські мандати, є Шевченківський територіальний виборчий округ №6. Тут за три мандати змагалося 11 кандидатів за територіальним партійним списком. Двоє кандидатів подолали внутрішньопартійний бар’єр, що дало їм пріоритетне право отримати перші два депутатські мандати. Це лікар-хірург Гнат Герич, який, поза тим, також займав перше місце у списку, а також чинна депутатка Богданна Зубрицька, яка завдяки більшій кількості факультативних голосів, аніж у її колег, знову стала депутаткою. Третій мандат отримав священнослужитель Церкви євангельських християн-баптистів “Осанна” Дмитро Колесник, який хоч і не подолав внутрішньопартійного бар’єра, проте завдяки 2-му місцю у територіальному списку також став депутатом. Натомість директорка ГО “Львівське Опілля” та мережі ветеринарних клінік “Євровет” Світлана Блінова, незважаючи на 3-є місце у територіальному списку, депутаткою не стала, оскільки її витіснила Богданна Зубрицька. Водночас чинний депутат Юрій Мельник таки став депутатом за єдиним списком після того, як заяви про відмову написали переобраний міський голова Львова Андрій Садовий, депутатка Львівської обласної ради Парасковія Дворянин і начальниця Управління комунальної власності Львівської міської ради Інна Свистун (останні дві кандидатки стали депутатками Львівської обласної ради).
Для збільшення клацніть на зображення
Єдиним випадком, коли у повному обсязі спрацювали відкриті списки у партії “Голос”, пов’язаний з конкуренцією за депутатський мандат за територіальним списком у межах Сихівського територіального виборчого округу №4. 3 з 11 кандидатів цього списку, які подолали внутрішньопартійний бара’єр, претендували на єдиний мандат, який отримала партія у цьому окрузі. Це означало, що переможця визначила кількість факультативних голосів, а не затверджена партією порядковість кандидатів у списку. У результаті депутатський мандат отримав журналіст ГО “Сихів Медіа” Ігор Шолтис, який займав 3-ю позицію у територіальному списку. Натомість перший номер цього списку директор ТзОВ ЖБК “Ваш дім” Володимир Гаразд також став депутатом, але за єдиним партійним списком “Голосу”, де він займав прохідне 6-те місце. Водночас приватний підприємець Тарас Репицький, хоч і отримав більше як 25% від виборчої квоти, депутатом так і не став. Наскільки можна побачити з даних Таблиці 2, щоб партія могла отримати в окрузі №4 другий мандат, їй для другої виборчої квоти не вистачило 638 голосів виборців.
Для збільшення клацніть на зображення
Також лише один випадок внутрішньопартійної конкуренції за депутатський мандат був за територіальним списком ВО “Свобода” у межах Шевченківського територіального виборчого округу №6. 11 кандидатів, які балотувалися за цим списком, змагалися за один мандат. Єдиним кандидатом, який отримав більше як 25% від виборчої квоти, був рідний брат лідера партії Олега Тягнибока Андрій, який балотувався на 2-й позиції у цьому списку. Ця обставина дозволила йому переміститись на першу позицію і, разом з тим, стати депутатом Львівської міської ради. Водночас керівник Львівської міської організації ВО “Свобода” Любомир Мельничук, який був на першому місці у територіальному списку, хоч і не подолав внутрішньопартійного бар’єра, проте отримав депутатський мандат за єдиним партійним списком, у якому він займав прохідне 3-є місце.
Для збільшення клацніть на зображення
Якщо спробувати відповісти на запитання про те, наскільки виправданим з погляду реалізації ідеї відкритих списків був 25% внутрішньопартійний бар’єр, то можна зробити висновок, що він був надмірно високим. У випадку, коли лише 53 кандидати зуміли отримати 25% від виборчої квоти і 51 з них стали депутатами (18%), можна стверджувати, що цей додатковий поріг суттєво обмежував можливості кандидатів позмагатися за депутатські мандати. Ще одним доказом цього є той факт, що внутрішньопартійна конкуренція відбулася винятково у межах 9 з-поміж 30 територіальних списках партій, які подолали 5% виборчий поріг. Таким чином, наявністю цього елементу виборчої системи зробила виборчу систему частково закритою, а виборчі списки – лише наполовину відкритими.
Звичайно, за умов, коли б цього додаткового виборчого порога не було взагалі, це також мало б негативний ефект, оскільки конкуренція між кандидатами була б нездоровою і часто спотвореною через надмірну чутливість до кожного факультативного голосу виборця. Проте за умови, що внутрішньопартійний бар’єр становив би 10% від виборчої квоти, його зуміли б подолати 166 кандидатів, тобто 17% від усіх кандидатів, або 56% від усіх кандидатів, які балотувалися за списками партій-переможців. У випадку, якщо б внутрішньопартійний бар’єр становив 5%, його зуміли б подолати 285 кандидатів, а це 30% від усіх кандидатів, або 96% кандидатів від партій-переможців.
Висновки. Нова виборча система, яка вперше використовувалася під час виборів депутатів Львівської міської ради, не спрацювала у повному обсязі, оскільки не усі її елементи мали можливість проявити себе. Проте в основній своїй частині пропорційна система з територіальними партійними списками в багатомандатних виборчих округах спрацювала відповідно до задуму, який був у ній закладений. Вона була значно прогнозованішою, аніж так звана санкт-петербурзька система з псевдовідкритими списками, яка використовувалася під час попередніх місцевих виборів 2015 року, а також проявила себе як модель з (напів)відкритими списками, яка містила елементи внутрішньопартійної конкуренції і можливості виборців впливати на результат розподілу депутатських мандатів. Вона краща за пропорційну систему із закритими списками, де єдиним критерієм відбору для виборця була партійна приналежність, тоді як порядковість заміщення мандатів одноосібно вирішувала політична партія. З погляду мажоритарної виборчої системи відносної більшості ця модель не спроможна забезпечити представництво інтересів виборців в окремих округах чи районах міста (дискусійне питання, чи воно необхідне в умовах окремих населених пунктів) і обумовлює конкуренцію кандидатів усередині самої партії, а не між кандидатами від різних партій.
Позитивним висновком є той факт, що назагал виборці зрозуміли, яким чином заповнювати виборчий бюлетень нового зразка і яким чином користуватися виборчою системою, попри те, що не завжди, очевидно, розуміли її виборчу інженерію – спосіб, в який їхній голос трансформувався у депутатський мандат. Водночас близько 80% львів’ян, які прийшли 25 жовтня на виборчі дільниці, віддали свій голос як за партію, так і за одного з кандидатів за територіальним списком цієї партії.
Ця виборча система з територіальними списками, у кожному з яких мала бути дотримана 40% гендерна квота, розрахована для партій із сильною і демократичною партійною структурою. Практика показала, що той рівень розвитку партійного будівництва, на якому сьогодні перебуває більшість партійний осередків, породжує багато організаційних та кадрових проблем для належного формування партійних списків відповідно до вимог нової виборчої системи. Партії мали проблеми з наповненням і відкритістю процесу висунення кандидатів під час партійних з’їздів. Водночас було зрозуміло, що керівництво партії намагається зберегти максимально можливий контроль за прогнозованими результатами голосування. Незважаючи на наявність у виборчій системі партисипативних елементів – гарантованого першого номера у єдиному списку і 25% внутрішньопартійного бар’єра, проте вони спрацювали лише частково, оскільки лише 15 з 64 депутатських мандатів були розподілені на рівні єдиного партійного списку, 37 обранців зуміли подолати внутрішньопартійний бар’єр на рівні територіальних партійних списків, а 11 кандидатів стали депутатами винятково завдяки отриманню більше факультативних голосів, аніж їхні колеги по партійному списку. Водночас, наразі не зрозуміло, наскільки нова виборча система спроможна стимулювати політичні партії розбудовувати партійну структуру, внутрішньопартійну демократію та інституційну сталість протягом усього міжвиборчого періоду (а не лише напередодні виборів), оскільки для цього необхідно провести кілька виборчих циклів, проте у ній закладений цей потенціал. Час покаже, за умови, якщо перед черговими місцевими виборами 2024 р. народні депутати вкотре не змінять виборчого законодавства.
Порівняно з радою попереднього скликання, кількість представників однієї статі у складі новообраної ради практично не змінилася: жінки становлять 28% від загального складу (18 з-поміж 64 депутатів), а це практично стільки ж, як у сьомому скликані. В обох випадках це перш за все пов’язано із запровадженням елементу так званої позитивної дискримінації – гендерної квоти: у 2015 році – 30%, а у 2020 році – 40%. Без цього елементу виборча система навряд чи могла б забезпечити цей результат.
Ідея факультативних голосів за кандидатів і дієвість територіальних партійних списків відносно добре спрацювали лише у випадку політичних партій, які отримали велику підтримку виборців. Перш за все, “Європейська солідарність”, Об’єднання “Самопоміч” і “Голос”. Адже за цих умов більшість мандатів (44 з 64), які отримали партії-переможці, були розподілені на рівні територіальних списків, де поміж частиною кандидатів відбулася реальна конкуренція за отримання депутатського мандата. А тому можна стверджувати, що відкриті списки частково спрацювали. Натомість у випадку “Варти” і ВО “Свобода”, які отримали результат, трохи вище за 5% виборчий поріг, відкриті списки абсолютно не виправдали себе, оскільки у більшості виборчих округів вони не зуміли отримати голосів виборців більше від виборчої квоти, а кандидати за їхніми партійними списками (за винятком чотирьох з них) не зуміли подолати внутрішньопартійного бар’єра. У зв’язку з цим партійні списки обох партій, по суті, виявились закритими, де порядок розподілу депутатських мандатів визначався черговістю, у якій партії затвердили своїх кандидатів у єдиному партійному списку.
Ця виборча система чутлива до явки виборців, перш за все, з погляду дієвості відкритості списків. За умов низької явки виборців та високої розпорошеності голосів зменшуються шанси для потрапляння партій до складу місцевої ради, аніж за умов високої фреквентності. Натомість партії-переможці отримують пропорційно більшу кількість депутатських мандатів, аніж вони б отримали за умови проходження до ради більшої кількості політичних сил.
Останній висновок полягає у тому, що необхідно знизити так званий внутрішньопартійний бар’єр для того, щоб підвищити внутрішньопартійну конкуренцію, а територіальні партійні списки зробити ще більше відкритими для виборців. Як показали результати голосування 25 жовтня, наявні 25% від виборчої квоти є надміру високим показником, що частково закриває виборчі списки і перетворює наявну пропорційну виборчу систему на модель з (напів)відкритими списками. При цьому значна частина факультативних голосів виборців просто “втрачається”, оскільки не бере реальної участі у розподілі депутатських мандатів. Лише 53 з 960 кандидатів у депутати зуміли подолати внутрішньопартійний бар’єр, а це менше як 6%. З-поміж них лише 51 з 298 кандидатів, який балотувалися за списками п’яти партій-переможців, отримав більше як 25% від виборчої квоти. Тобто лише 18% кандидатів мали потенційну можливість конкурувати із своїми колегами по територіальному списку за розподіл депутатських мандатів, незважаючи на те місце, на якому їх затвердила партія під час свого з’їзду. Натомість внутрішньопартійний бар’єр на рівні 10% від виборчої квоти підвищив би ці шанси для 17% від усіх кандидатів, які балотувалися, і для 56% від усіх кандидатів, які балотувалися за територіальними списками партій-переможців.
Аналіз нової виборчої системи, який був проведений на прикладі результатів виборів лише однієї місцевої ради, є недостатньою підставою для однозначних висновків. Проте він дозволив простежити певні закономірності, сильні та слабкі сторони, а також їхній вплив на кінцевий результат голосування. Отримані висновки варто врахувати у майбутньому, а виявлені недоліки доопрацювати під час внесення змін до виборчого законодавства.
Інфографіка Анжеліка Зозуля.
На світлині сесійна зала ЛМР у ратуші після ремонту
03.12.2020