З трепетом виглядав я: що то земляки мої скажуть на вельми фільософічну розправу про ніс і табаку, котру льоґічно удокументовану фактами мав я честь недавно умістити в "Дѣлї". Вже-ж то нї з сего нї з того залїзти до фейлєтону та там розводити фільософічні мудрощі — се, кажу, менї самому видалось — zu gewagt. Та тому скромненько, щоб нїкого на себе не обрушити, зазначив я своє авторство ледви замітною звіздочкою — і з-висока, з позиції звіздочки наглядаю з трепотом святу мою Русь: як то она, табакою скрізь притріпана, від неї просльожена, прийме мою фільософію про табаку.
І знайте, стало ся чудо. З моєї звіздової висоти побачив я, як сердечні земляки, звичайно прибиті горем, перечитавши мою фільософію фейлєтонову, реготались аж лунало, від слїз — зі сміху, не з горя, протираючи очи. І бачив я, як наші люде, що прибиті горем не сходили ся від часу виборів, бігли широким кроком одні до других, випрямивши носи мов дзьоби, готові до задзьобаня на смерть, а з від усюд дочував я лунаючі голоси: Се була лиш табака! проч з табакою! Сей оклик з-першу переразив мене трохи. Чи се — думаю — безпощадна критика моєї фільософії, чи табаки? Але гляджу дальше — а шкаралупник, котрий від часу виборів не показав ще нї разу свого носа [він за той час носив єго в футералї] і "Дѣло" читав крадькома, — прочитавши мою фільософію про табаку, скинув футерал з досадою, потягнув собі ніс рукою, так що мало не став подібний до клюва, зареготав ся в голос і каже: А бодай тебе! і було менї чого потити ся зі страху! Я думав, що то вcьо робили порядні люде, а то — табака! Тьфу, побояв ся — табаки!
Га, коли так, — міркую собі — то се для мене і моєї фільософії не злий таки omen. Сміючих ся маю по своїй сторонї, навіть і тих, що ходять в шкаралупцї, отже видно, що моя фільософія про табаку не ино припала людям до вподоби, але, що більше, розрушала их від зачумленя табакою. А маючи в тецї "чужих мудростей" відписане з відомого знаменитого підручника д-ра Смаля грубо зачеркнене реченє: "коваль клепле, поки тепле", спішу з продовженєм моєї фільософії о носах і табацї.
Табака буває, як відомо, всїляка. Передовсїм єсть така, що знає, що Богу винна духа, а носам своє истнованє. Она єсть добра, лагідна, учтива, і не можна єї властиво звати табакою, а радше роскошію носів. Она єсть вонна, шанована носами, але крамарі звичайно не цїнять єї зовсїм, "курсу" она не має.
Дальше єсть табака бециркова, звана так тому, що єї фабрикують бецирки. Робить ся она з послїдних послїдків. Табака ся єсть дуже коштовна, заправлена в більшій або меншій мірі чемерицею і розходить ся по нашім краю в червоно-білих етікетах. Дуже часто буває, що ніс, маючій з сею табакою дїло, возьме червоно-білу етікету і найде в нїй — нїчо. Се походить — як кажуть досвідні люде — з того, що послїдки, з котрих фабрикують сю табаку бециркову, буває часто напущена камфорою, а та має сю власність, що улїтає безслїдно, сли увійде в хемічну стичність з грішми. Однак в часї виборів бувають фабриканти сеї табаки осторожні, мішаючи єї з чемерицею. Так препарована табака бециркова іn usum виборів має сю прикмету, що в одних носах плодить баціля шовінізму, в инших баціля горівчавого і ковбасяного, в премногих же носах, котрі удасть ся взяти на припону, баціля якоїсь горячкової тревожности, готової і до відданя себе в заріз. Всї ті бацілї, виплоджувані табакою бецирковою in usum виборів, вельми заразливі, однак они гинуть безусловно, скоро освітить их сонце просвіти або обвіє добрий вітер в млинків товариств, бо світла і продуву бацілї ті не зносять. Але, на жаль, похнюплені наші носи годї якось навчити гордого спогляданя в світло, а хоч де не-де і є млинки, маючі на цїли провітрювати галицку табакою замотиличену атмосферу, то раз: млинків тих рішучо за мало, а друге: до них, як-раз в рішаючій хвили, бракує привчених рук. І звізди з неба оглядають позорище, як в часї фабрикації і виплідку всїляких бацілїв табакою бецирковою люде наші одні падають ниць як мухи за першим морозом, а другі замість обертати млинками і нївечити погань, криють ся за млинки і кричать: кривда! кривда! Ба ще гірше позорище бачуть тогдї звізди: в многих місцях заразливій бецирковій табацї виборчій наші таки носи вистелюють у себе в хатї вигідну постїль, самі хоронять єї перед найменшим продувом, самі таки закривають єї ратуючи від сонця і псують прочищаючі атмосферу млинки, а хоч чоло их стає ся мідяне і на нїм видний виритий знак Каїна — братя не убивають морально таку худобу, а ще стискають їй руку...
Иншій рід табаки єсть табака податкова. Сю табаку роблять з мозків і сердець людских, зсушених на прах, вимацерованих в заправі цифр, политій біґосом з тайних инструкцій і динстованих в маґнесових ретортах доти, доки весь маґнес не ввійде в сю неапетитну мішанину. Розтерта потому на табаку має она сю прикмету, що витягає всяку монету pes fas et nefas не лише з кишенї, але навіть з внутрішностій людских. Від инших табак різнить ся та табака тим, що служить не носам других, а сама заострює собі нюх і апетит: она пронюхує монету і там, де очевидячки єї нема, в браку монети проликує послїдний загін, послїдне телятко. Але ся табака тратить нюх і апетит, скоро побачить міліонового дуку або банкира, котрий помножує свій маєток до року не в двоє а в десятеро. Впрочім ся табака дїлає на носи не епідемічно, а хронічно; коли ж єї дїланє добере ся до послїдної сорочка або коли єї апетит, особливо під зиму, надто заострить ся на кожухи і чоботи людскі, тогдї носи дістають епідемію бразилійску, против котрої доси не найдено ради. Орґанізми, табакою сею сильно потріпані, дістають неминучо рака, котрий сточить всї животні сили і доводить до погибели на витонченє сил. Табака ся, коли-б не складала ся з повисшої різнородної мішанини, вельми неапетитної, не була би ще злом, а противно, помагала би до травленя. Позаяк з неї смак єсть тільше-менше солений, не взяв би їй нїхто за зло, сли-би богачам, котрі і так хорують на нестравність, пересолювала страву, а бідакам бодай лишила одробину соли. Однак така табака податкова, яку днесь єї фабрикують, єсть страшною в наслїдках. Єдиною радою на єї зловіщій характер єсть: домагати ся скрізь, Люеґерівским способом і після Люеґерівскої рецепти, зміни єї складників і єї приміненя, а поки-що відганяти ся від неї цїсарскими уставами, обтираючи ними старанно єї пальцї, котрі в видї секвестрацій і вимірів належитостій всї носи раковатизною хотять заразити і біднїйші орґанізми до неминучого витонченя сил довести. Та ба! Рахунковість — з виїмкою при картах — і стереженє виконаня цїсарских прав нїколи, здаєть ся, не будуть спеціяльностію наших галицких носів. Тому-то не ми табацї сїй отираємо носи законами, а табака нам [як було писано з Турки] топором на чолї рада вирубувати квіти на свій апетит. Що табака податкова обовязана до респекту для носів — тих бодай, що їй щось несуть, о тім була вже мова.
Инша табака єсть табака посольска. Она межи табаками є тим, чим щука межи карасями. Де межи карасями щука, там щука і єї накорінок товстїє, а карасї ледви водять боками. Се бачимо наглядно в часї виборів: всї табаки, які є на світї, услугують в часї виборів щуцї. Табака бециркова для неї ледви не вискочить з своєї етікети; табака податкова натискає за-для щуки свою шрубу аж мало не лопне; табака когутова за шість лїт не наувиває ся стілько за злодїями, скілько за пару тижднїв за для щуки випустить з себе пари; а табака політична, ся перла, велериб, дромедар межи табаками — яка-ж она задріпана, нехарна, мала в тім часї, коли їй прийде з болота витягати щуку... Що-ж сказати о носах, сли табаки так працюють за-для щуки? Для носів єсть табака посольска вельми зрадлива табака. Подумаймо ино, що в сїй табацї є инґредієнції з всїх прочих табак! Що она чує ся в можности всї табаки взяти за ніс — чи-ж дивне, що всї носи є на услуги щуцї межи табаками? що добро, яке від посольскої табака спаде на носи, єсть сумою добра того, яким всї табаки носи обдїлюють? А до того потреба знати, що табака посольска, звичайно сидяча в темнім розї, хорує на "Grossenwahn", єсть забитої голови, а при тім всїм нетикальна. Єї сила притягаюча єсть так велика, що діткненє нею послів вводить их в дур, наставить найповажнїйшого до танцю після єї дуди, ба навіть духовних до перевертаня козлів в очах своїх парохіян — ut docent tristia ехеmрlа...
Табака посольска, продукована в наведений спосіб, єсть спеціялом нашого краю. Запакована в брудний, від виборчих ковбас затовщений а виборчим алькоголем воняючій, нїби то чорно-жовтий папір, она уставлена рядами в величній трафіцї, на жаль також заносячій алькоголем. Не знати, чи під єго впливом, чи що, пачки з сею табакою не можуть здати нїколи справи з властивого свого призначеня, роботи не роблять нїякої, они формальні автомати, лише в днях виплат простягають руки. Чад алькоголевий і брудні плями ковбасяного товщу, які лишили ся сїй табацї з часу єї фабрикації, суть здаєсь причиною, що на фіґурах сеї табаки є очевидні: дрімота, непорадність і бездушність, а часами непонятна горячковість і поспіх. Лучше поинформовані кажуть, що ті всї обяви — то ознака маразму, себе свідомого а дрожачого на спомин, що з одної сторони кумпани-жиди, беручі в продукції сеї табаки участь за-для ґешефту, готові в кождій хвили витягнути свої тратки, а з другої сторони, що носи, котрі підпомогли табаку посольску висадити з болота на полицї посольскої трафіки, готові від завданої им чемерицї прочуняти ся і взяти посольску табаку на млинок. Що табака, яко річ вельми легка, будь она і посольскою навіть, полетїла би тогдї на чотири вітри — се річ ясна; але чи носи доміркують ся коли, що они не для посольскої табаки, і чи возьмуть єї коли на питель справоздань посольских — се инше дѣло.
Однак будь-що будь нинї єсть фактом, що носи, бодай мазурскі, зміркували вже, що, мимо найстараннїйшої продукції, щуки посольскі є не то табакою, але не варті й нюха табаки. У нась же йде всьо з тактом. На що-ж бо завдавати щукам того смутку, щоби наші покірні носи брали их на решето? Потовкли би ся благородні кісточки... Так мусїли думати патріоти яворівского і деяких инших повітів. А може они й до нинї, зачемеричені, раді, що они свої носи бодай раз на шѣсть лїт можуть показати перед — табакою?
Дѣло
30.11.1895