В однім краю — може і в нашім таки — довго надумували ся люде: що важнїйше — ніс, чи табака?
Здавалось би, що се річ цїлком проста. Але в тім краю, о котрім мова, находить ся богато панів, котрі родять ся мудрі і з уродженя вже призначені, щоби всїм опікувати ся. Отже они з превеликої своєї мудрости не знали вже, що з собою почати та й як опіувати ся тим, що попало в их руки.
Думали ті пани, думали — і самі особняком, і зійшовши ся на пораду — та й видумали нарештї велику, давну мудрість: Нї! табака таки важнїйша від носа!
Послухайте-ж, добрі люде, чому?
Ніс — то річ, котра сидить тихо, не потребує нї їсти, нї спати, нї одїти ся. То нерухайло, а удержанє єго не коштує нїчого. Єго не можна нї віддїлити, нї відложити. Він не має кулаків, щоби бив, нї язика, щоби говорив, нї очей, щоби бачив. Правда, часом він заплаче ся, але встидаєсь того і втирає свою сльозу тайком, щоб нїхто не бачив. Ніс отже — то безпечне, тихе, нїме сoтвopінє, з котрого нїкому добра, нїкому й біди.
Инакше табака! Се річ благородна. Скілько то треба заходів, щоби від уряду дістати ліценцію на садженє єї, сиріч на садженє тютюну! Яка то маленька, делікатна ростинка, коли зійде, і кілько то для неї треба плеканя, дозору, не для ясного паняти якого! Посади но тютюн без ліценції, а побачиш, як дорого він тобі випаде, хоч він ще не табака! А тепер же міркуй: кілько то заходу, щоби з него стала табака! І коли она вже й зроблена — думаєш, легко тобі єї дістати? Ану, пробуй достати трафіку! — навередують, накрутять тобою, і не ти єї дістанеш, але жид... Чи жид купив би твій ніс? — нї! Але ти купуєш у него табаку. Нехай буде не знать яка глота в трафіцї, нехай і як кулаками тебе обштовхують, — твій ніс потребує табаки і ти не уступиш ся, аж доки єї не дістанеш. Для табаки видаш послїдний крейцар. Та й кілько єї дістанеш? Продай корець збіжа, та ледви стане на соту часть табаки. Бачиш, дорога она, під поріг єї не висипують... Чи табака потребує твого носа? — нї! Oнa буде лежати роками і анї спомину о твоїм носї. А твій ніс аж вертить ся, як зачує табаку. Розвинеш єї з пошанівком, возьмеш також з пошанівком ледви щипту, ледви кілька порошків, піднесеш до носа, а ніс аж роздуває ся від радости... пчих! Чи табацї з сего користь і утїха? — нї, носови. Отже бачиш: табака має собі ніс нї за що, а ніс багне табаки: носови стілько утїхи, скілько дасть єму табака. Табака — велика вашеця, опікувана, коштовна — а ніс що? Та й що то довго говорити? — табака цїннїйша нїж ніс — ніс є справдї для табаки.
Так вимудрували мудрі пани і сейчас взяли ся за дїло, щоби их мудрість не була видумана на дармо.
І розглянь ся скрізь, де хочеш, всюди побачиш, що мудрість ся — то не жарти.
Ось идеш в село. Нарід в нїм скрізь свій, рускій. Хочеш знати назву того села. Глядаєш за таблицею — єсть! Стромиш твій ніс до гори, читаєш: "Gеsiorów". А ти хотїв до Гусакова а не до польского села. Питаєш першого лучшого: А далеко до Гусакова? — "Та ви вже в Гусакові". — А чого-ж таблиця польска та якась назва нечувана? — "А ба!" каже той "чи не знаєте, що уряд уважає польскі таблицї по селах табакою, а вас носом, та що бецирки учать, що ніс є на то, щоби чтив табаку?" — Ага! — думаю собі. Але бачу, що хлопи тих сїл, що повивішували таблицї для табаки, за свої гроші дають ся водити добре за носи. Покірний, послушний нарід, як-раз здалі на те, щоби их водити за носи. Або ж, скажіть любі, не єсть то служба табацї, коли руске село за рускі гроші справить таблицю, котра свідчить, що их табака водить за ніс?!
А ось правибори. Зійшла ся купа народу. Приїзджає якійсь панок — кричить, пищить, кидає ся. Се урядник? Хорони Боже! Урядник шанує право, мундур цїсарскій. Се приїхала табака. Нарід від неї аж пчихає, а кождий мимо того виставляє з цїкавостію бодай ніс! "Nie pchaj swego nosa, gdzie nie trzeba!" кричить табака. Попустила свого духу, попустила, аж людям в очех стають сльози — дала якісь папери тим носам, що покірно до неї висунули ся, і — гайда дальше! Що се була за фіґура? Табака, котра оглядала носи в громадї. А громада? Побачивши так важненьку паню, спустила носи на квінту, дала собі пограти на носах — табацї!
А ось до міста, до повіту, згонили носів що аж страх! Є межи нами всїлякі: є такі, що охлапи зачують на три милї далеко і на шість лїт довго; — є такі, що привикли пороти собою землю; — ба лучають ся й такі, що ставлять ся в перед мов дзьоб, нїкого не боячи ся, о нїкого не дбаючи — але таких мало. А межи тими носами увихають ся всякого рода табаки... та й жидка, що на табацї роблять ґешефти. Що се? По що ті носи? ті табаки? Носи зігнано сюда, аби не забули, що єсть на світї табака: щоби потрактовані — один охлапами, другій штовханцями — орекли: котру вибере табаку? І не поможе тобі відхрещуватись! Ніс для табаки мусить бути, а табака жде вибору: давай голос, а то кісточки поломлю! А вибрана табака засяде потому в великій трафіцї на полици та стане промишляти: що такого нового виспекулювати для носів, аби зовсїм не почули, що она на-пів змішана в чемерицею. Дістане голова заворот? Байка! носи все будуть, а без табаки, хоч-би з чемерицею, не обійдуть ся....
Зайдеш покликаний до уряду з грішми або орудкою. "Stój, chamie!" — почуєш зараз на порозї. Хто се? — то не урядник, то, здаєть ся, табака — бо урядник чтив би в тобі образ Божій та горожанина держави, в собі чтив би уряд а на собі мундур цїсарскій. А ти — звичайно ніс, що звик уже до всякої вонї — анї не спізнаєш ся на табацї, а властиво ти привчив ся вже до сеї мудрости, що ти, ніс, на те, аби собою пороти землю, а гулюкаяча на тебе табака на те, щоби показати: ось то я! старша від носа! дивіть, як він гне ся передомною...
І куда глянеш, дїйстно всюди табака коверзує носами.
Та ба! ся табака, що має відбирати податки, дістала носа і пригадку, що ніс — то ніс, особливо коли що несе, а табака повинна бути смирна і памятати, що она в цїсарскій етікетї...
Але чи таку пригадку дістане коли табака політична?!
Дѣло
27.11.1895