Понад рік збігло відтоді, як акторська трупа НАУДТ ім. М. Заньковецької звернулася до міністерства з вимогою укладення колективного договору та висловленням підтримки своєму колезі, якому директор не продовжив контракт. За цей час адміністрація театру видала чимало незаконних наказів і вдалася до підробки документів, однак міністерство мов у рота води набрало.
Нагадаємо: коли актори стали позивати директора за не виплату належного їм та за скандальне відсудження в театру шалених доплат собі генеральному, колектив увійшов у зону посиленої турбулентності. Театром залихоманило не на жарт: адміністрація припинила обговорення напрацювань профкому щодо узгоджень пунктів колективного договору і стала послідовно позбуватися тих, з якими їй було некомфортно «творити європейський театр», останні ж вдалися до креативного спротиву й висловлення недовіри керівництву.
Першим не продовжили контракт Ярославу Кіргачу. Солідарні з колегою актори оголосили безстрокову акцію на його підтримку.
80-ліття головного режисера Федора Стригуна минуло у протистоянні з адміністрацією, а 26 листопада 2019 р. ювіляр довідався, що директор не продовжить дії контрактів із ним та його дружиною Таїсією Литвиненко, котра також виступила на підтримку свої вихованців-акторів.
Драматизм ситуації зашкалював: із хати виганяли старого батька, – у парадигмі національної ментальності українців це було непростимим гріхом.
Коли директор дав акторам Янушу Юхницькому, Таїсії Литвиненко, Оресту Гарді, Ярославові Муці, Олександрові Норчуку та Андрієві Сніцарчуку догани за звертання до глядачів зі сцени (мовляв, це порушення трудової дисципліни), вони оскаржили його наказ у суді. Та не минуло й місяця, як директор, не чекаючи на ухвалу суду, сам достроково зняв ці дисциплінарні стягнення. Це скидалося на те, що спершу він поставив нечемнотників у куток голими колінами на гречку, а потім зробив їм щедрий Різдвяний дарунок. Хоча догани були скасовані, однак факт незаконності винесення доган залишався неспростованим, саме його й оскаржували.
Нехай там як, але суд першої інстанції визнав правоту за акторами, проте адміністрація театру подала апеляцію на такі ухвали. Однак і апеляційний суд кваліфікував накази директора як незаконні. Тобто вже цим одним було підтверджено незаконну діяльність керівника театру. Але міністерство й ці факти не брало на серіо! Столична мовчанка тривала…
Ба більше, коли актори торік на початку грудня подалися до столиці з пікетами під міністерські стіни, то й там вони не знайшли порозуміння із вищим керівництвом. Із 10 протестантів шістьох було відібрано для діалогу із заступницею міністра Іриною Подоляк. Вже на половині зустрічі, яка тривала 40 хвилин, заньківчанам стало ясно, що розмова нічого не змінить. Їм дали зрозуміти: ви нічого не зробите, не маєте жодних прав, директор же у своєму праві згідно з повноваженнями, хіба доведіть якусь протизаконну дію директора, тоді ми подивимося, чи втручатися… Це було верхом цинізму, бо всі зібрані до течки документи про незаконні дії директора, такими у міністерстві не потрактували. Пхе, мовляв, таке є на будь-якому підприємстві! Тому й не дивно, що за такого потурання вищого керівництва, окрилений директор у квітні і сам увірував у свою спроможність очолити не тільки підпорядкований йому театр, а й згадане міністерство…
Відтак не зупинене зло тільки множилося: за рік зі сцени театру вслід за Ярославом Кіргачем та Федором Стригуном пішли такі заньківчани, як Юрій Хвостенко, Олена Балаян, Анна Матійченко. Улітку не продовжили контракт Юрію Чекову та Роману Мартину.
Захистити цих акторів від звільнення реально міг би колективний договір, але він і досі не підписаний, попри неодноразові нагадування в.о. голови профкому Януша Юхницького, чиї розпачливі звернення в ефір скидаються радше на голос самітника в пустелі, хоча прямо адресовані міністру культури.
Із постанови 17 вересня 2020 року колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду:
«Матеріали справи не містять доказів порушення трудової дисципліни Юхницьким Я.В. при зверненні до глядачів 28 вересня 2019 року після закінчення вистави «За двома зайцями» М. Старицького, за відкритої куліси під час поклону.
На відеозаписі звернення Юхницького Я.В. до глядацької аудиторії театру видно, що останній не звертався з особистими вимогами соціального характеру.
Це було звернення актора до Президента України, Прем’єр-міністра, міністра культури і до всіх небайдужих про допомогу і не стосувалося особисто Юхницького Я.В.
Суть звернення зводилася до того, що контрактна система, на його думку, дає необмежені повноваження директору-художньому керівнику самостійно приймати рішення продовжувати чи не продовжувати контракти з акторами театру. З тих причин у вересні 2019 року не було продовжено контракти з двома акторами театру, а іншу акторку переведено на 50% заробітної плати.
Позивач зазначив, що неугодних керівництву акторів, які висловлюють свою думку з приводу подальшої роботи театру, звільняють без законних на це підстав.
Просив глядачів театру висловити свою думку з цього питання своїми відгуками в соціальних мережах.
Виступ Юхницького Я.В. перед глядачами по закінченню вистави, беззаперечно містить емоційні оціночні судження на адресу директора-художнього керівника театру, як от: «ця людина думає, що взяла Бога за бороду, що в нього зазвучали мідні труби», однак це не можна розцінювати як порушення трудової дисципліни».
Від 24 вересня по 3 жовтня театр ім. М. Заньковецької знов закрили на карантин.
Але в час першої хвилі карантину актори довідалися про іще один чин директора. Виплило це випадково з потреби легітимізувати зміни, внесені до Статуту ДП у зв’язку із зміною назви профільного міністерства, – мовляв, це мус зробити й підписати нехай і онлайн, бо не буде зарплатні. Однак колектив ні сном, ні духом не відав, що не тільки назву міністерства змінили у Статуті, а й дещо посутніше, що стосується статутного фонду, моменту ліквідації театру, рішення про яке обійдеться без думки колективу, тощо. І враз стало зрозумілим, що роль колективу у подальшому житті театру майже анулюється, а мрії про театр як акціонерне товариство, приписувані політикам – реформаторам театрального законодавства, є насправді планованою покроковою операцією на кшталт роздержавлення ТРК, що врешті вилилося у банальне розбазарювання. І хто сказав, що не можна продавати театр? Та легко, якщо є розпорядження органу управління!
Отож, заньківчани з’ясували, що зміни до Статуту (востаннє їх затверджували 2016 р.) тепер вносилися в ручному режимі, але буцімто обговорювалися й ухвалювалися на загальних (!) зборах трудового колективу. Документ містив порядок денний зборів і свідчив, що у зборах брали участь 179 осіб – членів трудового колективу ДП «НАУД театр ім. М. Заньковецької». Заковика полягала в тому, що збори через карантин скликати було не вільно. З тої ж причини не збирався і профком театру. І коли ошелешений профком поклопотав перед міністерством про оприлюднення протоколу цих зборів, то отримав натомість тільки копія витягу із протоколу №2 від 21 квітня 2020 р., але не сам текст протоколу.
По другому питанню: слухали генерального директора –художнього керівника А. О. Мацяка. який поінформував, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 березні 2020 року № 231 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету міністрів України щодо діяльності Міністерства культури та інформаційної політики» було змінено назву Уповноваженого органа управління – «Міністерство культури, молоді та спорту України» на «Міністерство культури та інформаційної політики України». Зважаючи на це, Державне підприємство «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» на сьогодні перебуває у сфері компетенції Уповноваженого органу управління – Міністерства культури та інформаційної політики України, що вимагає внесення змін до установчих документів.
В обговоренні взяли участь Г.Є. Курило, Г.Є Козак, І.І. Саган, Г.Г. Шумейко.
Голосували : «за» - одноголосно.
Вирішили: погодити Статут Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької» ( нова редакція).
Поклинання на загальні збори (без жодної згадки про онлайн і голосування групами, виставляючи плюсики у Viber ) зародило підозри про підроблення документів. Адміністрація натомість запевняла, що розбіжностей у текстах Статуту за квітень 2020 року і лютий 2020 року нема, – текст (окрім міністерської «шапки») ідентичний. Але про лютневі збори (ані реальні, ані фейкові) із обговоренням суттєвих змін до установчого документу взагалі ніхто не пригадував (ну хіба би це могла бути якась «п’ятихвилинка» із схваленням десятком голосів – іншого варіанту бути не могло), тому підозри акторів укріпилися і стали підставою не тільки до чергового кримінального провадження, а й до нового сподівання на реакцію міністерства, якому до честі мало би бути припинення подібних переступів. Проте ніхто із столиці анічичирк.
Виходить, міністр Олександр Ткаченко та його теперішнє переформатоване міністерство мають позицію, аналогічну до позиції своїх попередників, якщо вони й досі не зреагували на скарги акторів, відмахнувшись від зібраної доказової бази, що промовисто свідчила про незаконні дії адміністрації театру. За повнотою влади тільки міністерство є тим органом, що може змусити директора триматися в рамках, або ж розірвати із ним контракт. Проте воно німує.
Якою політичною доцільністю керується теперішний міністр та його заступники, демонструючи повну бездіяльність і невтручання в ситуацію, що склалася в театрі ім. М. Заньковецької, – не відомо. Але це невтручання скидається на недобру практику правоохоронців, які не надто квапляться на виклики, що стосуються сімейних конфліктів. Однак саме цей затяжний конфлікт аж ніяк не зводиться до персональних «розбірок» між Мацяком і кимось із акторів. Ніхто з них із директором особистих стосунків не має: ні дружніх, ні бізнесових, ні родинних, ні товариських. Їм засадничо йдеться про професійні принципи.
Глуха тиша патової ситуації гнітюче позначається на моральному стані акторів, які з гіркотою збагнули, що вищому керівництву байдуже до їхніх законних вимог, відновлення справедливості, та й загалом до долі театру.
Зрештою, і в багатьох львів’ян при погляді на зовнішній вигляд театру виникає закономірне питання: як зіставити дані про кількість вділених ( а це мільйони із держбюджету!) коштів на ремонт Скарбкової споруди й ту неприглядну картину руїни, якою вражає пам’ятка архітектури. Кожен президент і прем’єр-міністр пригадує, як дирекція театру постійно просила гроші, але ніхто з них потім не контролював процес освоєння тих коштів. І тривало так не один рік… У це важко повірити, але 26 років не міняється вигляд будинку (виняток становить хіба оновлений за Януковича фасад до Євро 2012). Останнім часом Львів набирає європейського лоску й на цьому тлі театр – стодола в центрі міста. Інакше люди й не кажуть. А міністерство, міська і обласна влади при цьому навіть не шаріються від сорому…
Заньківчани ж справді чуються кинутими, у всіх сенсах цього слова: забутими, полишеними на призволяще, зневаженими й ошуканими.
Вони працюють у стані жорсткого узалежнення від директора, якому законом і умовами контракту делеговане беззастережне самоправство.
Їх вже навіть не дивує вибірковість у різному ставленні адміністрації до тих чи інших персон. Вони свідомі того, хто і чому отримує преференції і навіть державні нагороди до ювілеїв, а хто і чому – присікування, паплюження і звільнення.
Вони зворохоблені непевністю через те, що директор і художній керівник театру, менеджерська неспроможність якого полягає в тому, що він не здатний забезпечити їх роботою, намагається перевести більшість трупи з контракту на цивільно-правові угоди, які не гарантують заробітку (до прикладу, як це трапилося із Юрієм Чековим).
Яка символічна гіркота в тому, що їх позбавили навіть «Украденого щастя», списавши цю виставу з репертуару!
Їм лячно, тоскно, вони втрачають згуртованість, сподіваючись, що поодинці їх омине гірка чаша й доля Ярослава Кіргача. Виявилося, що вони не збагнули очевидного: колектив має духовно дозріти до солідарності, а вже по тому – і до зміни керівника. Вони розчаровані й втрачають сили консолідовано відстоювати свої права.
А актуальна тривога через загрозу бути інфікованими корона-вірусом тільки посилює загальну депресію. Адже ніхто не чується захищеним: ні фізично, ні соціально, ні морально, ні навіть уже матеріально…
Вони відчувають провалля…
Ярослав Кіргач:
Я вже понад рік без театру. Стояв на біржі праці до жовтня, тепер працюю на будівельних роботах у приватній фірмі, якій вдячний, бо треба якось виживати.
Про ситуацію в театрі знаю, – вона прогнозовано сумна. Театр розділений на кілька частин: непомірно роздутий адміністративний штат, виробничі цехи і творчу трупу, що невпинно скорочується, бо директор намагається перевести пенсіонерів на 50% ставки, а більшість акторів – на цивільно-правові угоди, але така практика не витримує критики, бо цим одна людина свідомо руйнує і ансамблевість колективу, і репертуар.
На мені звільнення не скінчилися, а тільки розпочалися. Театр втратив головного режисера, його постановки та акторів, активно задіяних в репертуарних виставах.
Цей рік не виправдав нічиїх сподівань, навіть директорських: прем‘єри «Фредерік» і «Сатисфакція» очікуваного ажіотажу не спричинили.
Колективної угоди, над якою ми працювали у профкомі, нема.
Директор і досі не йде на прямий контакт із колективом, спілкується офіційними наказами, вдаючись до спекулятивної риторики й надуманих звинувачень. Усе це доводиться акторам спростовувати у судах. Так цілий рік у районних судах Львова і одну за одною розглядали справи про визнання незаконним наказу Андрія Мацяка, яким він оголосив догани акторам, котрі на поклонах після вистав зверталися до глядачів «з особистими вимогами соціального характеру, вийшовши за межі дорученої ролі». Потім була така ж черга слухань в апеляційному суді. Тепер актори знають, навіщо директору знадобилося аж 4 юристів!
Бо ж ми всі задумувалися колись: а навіщо такий великий юридичний відділ, така купа менеджерів, адміністраторів, інженерів і ще бозна кого. От рік тому до всього запровадили ще й посаду заврежуправлінням, а толку з того? Це він має адмініструвати режисерів чи (підміняючи завтрупою, функції котрого звели до табелювання) стежити за акторами, аби ті не імпровізували й ані словом, ані жестом не виходили за рамки ролі?
Акторам при цьому кажуть: згідно з наступними планами театру не можемо забезпечити вас роботою за контрактом, погоджуйтеся надавати послуги принагідно і за безцінь. А коли ті згодяться, то їм потім взагалі можуть сказати, як Юрію Чекову: театр не має чим розрахуватися… Це не нормально! Саме контракт якраз і створює сприятливі умови для того, щоб творча особистість розвивалася, розкривалася і покращувалася у професії.
Цілком погоджуюся із визначенням: «Влада не вседозволеність, а відповідальність». Тут же відповідальності – нуль. Насамперед перед акторами. Але таке враження, що вони адміністрації зовсім не потрібні. Є державні кошти, є платня понад 100 тис. в місяць, є 4-5 оренд на тиждень… Із оренд мінімальна сума йде на рахунок театру, а інша частина?.. Ні, не пропадає! Коли в мене зайшло на протистояння із директором, то підходили певні люди й пропонували, щоб я забрав позов і натомість отримав 300 тисяч. Не сумнівайтеся, якби я взяв ті гроші, я би працював у театрі…
До речі, останній аудит також зауважив цей нюанс із недоотриманнями за оренди. Окремого кримінального провадження за результатами аудиту не відкривали, прокуратура долучила аудит до справи 2019 року. Власне тільки через судовий процес ми довідалися і про кримінальне провадження 2017 року: Галицький відділ поліції ГУНП провадить досудове розслідування за фактами грубого порушення угоди про працю та зловживання владою або службовим становищем. Останнє звернення в поліцію стосувалося підробки документів.
У серпні я звертався до обласної прокуратури щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом розтрати коштів посадовими особами НАУДИ ім. М. Заньковецької, встановленої актом ревізії. Господарювання директора не робить економії. Але він керує: купує преміями, залякує доганами, контрактами, дискредитує активних…
У вересні прокуратура визначила підслідність у кримінальному провадженні за фактом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем також за Галицьким відділом поліції ГУНП. Що саме вони там з’ясовують – таємниця слідства, але сподіваємося, що прокуратура здійснюватиме пильний нагляд за дотриманням законності під час цих кримінальних проваджень.
24.11.2020