В річницю вінчання.

У зойках, в наругах тюремних

У моїм коханім краю —

В однім із куточків таємних

Я бачу дружину свою...

 

Ой бачу, як сіло кохання

З лицем непомірно сумним:

Задавлене в грудях ридання

Тремтить під терпінням німим!

 

Сидить у куточку з дітками,

Як злякана чайка сама —

Обох обняла раменами

На запит: "чом тата нема?!"

 

Ой тата нема і Бог знає,

Коли ми побачимся знов —

Йому тінь обличча вкриває,

А з серця викапує кров...

 

Камянець, 17. VIII. 1919.

 

[Воля, 06.11.1920]

17.11.1920