[Поучаючі рефлєксії по поводу невідбувшого ся віча. — Нерівна міра. — Бараняче одушевленє. — Коментарі до засадничої проґрами "pod jednym dachem і kapeluszem".]
Наколи-б я вам був у фейлєтонї подав наперед поводи, за-для котрих власть заборонить скликанє віча у Львові, були би ви казали: пиши собі здоров! від того ти й фейлєтоніст, щоб часом пожартувати... Ну, а тепер, здаєть ся менї, чей уже повірите, що я з воздуха новин не хапаю і що близші маю зносини з урядовими енунціяціями, виходячими з-під трех кавок. Всего лиха наробили нам згадані вже мною поперед: "пошесть вічева", від коли дістала у власти урядову стампілю яко пошесть дуже небезпечна, ну і патент з 1854 року, котрого духа жаден з наших передових людей не розуміє. Тепер то я вже певний, що пошесть вічева і патент з 1854 року у всхідній части краю навчать мальконтентів любови і пошанованя для орґанів адміністраційних та національної і клясової терпимости, а при тім вироблять у них переконанє, що власть адміністраційна поступає у нас ві всїм і все лєґально для добра обох народностій і всїх кляс, хоч-би навіть лучали ся від часу до часу обяви в родї бучацкого "ефекту". Знаю я ваше невдоволенє з того, що австрійским горожанам забороняє ся прилюдно осуджувати поведенє властій, однак зважте самі: наколи би, приміром, удало ся вам поставити доказ, що власть при переведеню виборів поступала нелєґально — в що я в жаден спосіб повірити не можу, — як же-ж думаєте: чи повага власти і пошанованє для неї у широких верств населеня піднесе ся? Я думаю, що нї! — а коли так, тож нехай вас не огірчає, що власти удало ся найти спосіб, щоб у вас заховати бодай стілько поважаня і любови для власти, скілько ще перед вічем тлїло в серцях наших, а у широких верств населеня любов сю і поважанє через розумне зарядженє скріпити і піднести. Дальше звернїть увагу на ту нїсенїтницю: як можуть люде без чина засїдати до суду над самим чином? Самі бачите, що се анархістичний абсурд. Впрочім, наколи дїйстно думаєте, що були якісь надужитя а властиво неправильности при виборах, то инша єсть до сего дорога. Кожда вже народність в Австрії має, дякувати Богу, своїх удержавнених патріотів, тож всякі жалоби повинна она вносити через них дорогою урядовою, а коли-б жалоби в сей спосіб вношені не помогли, то з певностію нїкому не пошкодять...
***
Я нїколи не надїяв ся, що такій мудрий чоловік, як д-р Люеґер, і таке вишколене сторонництво, як антісеміти, так мало мають здорових глуздів для практичних річей! Прошу собі подумати: 18.000 зр. самої річної пенсії бурмістра міста Відня і кілкадесять тисячів річної пенсії всяких достойників міских — так нї сїло нї пало кинути в воду через то одно, що правительство жадало від Люеґера, щоби зрік ся мандату до ради державної і до сойму та щоби перестав бути провідником партії. Страх Господи! Кілько би то я правительству за такі гроші навербував новокурсних самодурів ще й з додатком спорої пачки тиндо-курдидо-русских, котрі не то, що вирекли би ся на цїле житє послувати і проводити, але навіть і писати всякі галилейскі мудрости... Тут вже і я, хоч як льояльний, мушу правительству зробити докір, що не рівною мірою міряє нас а Віденцїв — і посол Штайнер мав повну правду, коли крикнув примієрови міністрів: Die Wiener sind keine Ruthenen! Бo й справдї, з Люеґером робив Бадені уклади через таку високу урядову особу, як Єго Ексц. ц. к. намістник Низшої Австрії, а коли укладав ся з нами, то не візвав до того з намістництва бодай урядника Х-ої ранґи, — то й як же було потому, коли ґр. Бадені в соймі сказав: "między nami nic nie było", — відрубати: було, було! У Віденцїв не міг він того сказати без апеляції, бо був свідок — заслугуючій на віру ц. к. намістник, а у нас не було нїякого віригідного ц. к. свідка, то й нїчого дивного, що ми програли... Але кождому певно в очи впадає: чому то правительство заходячи ся удержавнити сторонництво антісемітске хотїло провідника Люеґера позбути ся з ради державної, коли тимчасом у нас — на відворіт — старало ся всякими можливими способами мати провідників удержавнених Русинів як в соймі, так і в радї державній. Ce дасть ся пояснити тим, що Люеґер, хоч "старий лис", а все-таки належить до недосвідчених парляментаристів, котрі ще не вишуміли ся, підчас коли наші провідники нового курсу стали дуже скоренько елєментами зрілими, а се им очевидно лише честь приносить...
***
Є всїлякі роди одушевленя, зависимі від того, чим хто одушевляє ся. Одні одушевляють ся справою народу і єго розвоєм, то фантастична одушевленє. Другі одушевляють ся паньскою ласкою і словами різних ексцелєнцій — то зріло політичне одушевленє. Треті одушевляють ся лайкою і своєю глупотою — то бараняче одушевленє. Не думаю я писати розвідки на тему всїх тих родів одушевленя, а хочу тут лише згадати за той третій рід одушевленя, котрий так часто находжу в деяких польских дневниках надполтвяньских і підвавельских, а котрий наводить мене на гадку, що в дотичних редакціях таки на добре бушує kołowacizna. Уміщений в "Варшавскім Дневнику" сфальшований лист посла Романчука так розрадував Gazet-y Narodow-y, Dziennik Polski, Czas, Now-y Reform-y e tutti guanti, що они з радости заблеяли і з баранячим одушевленєм закликали: "Myśmy swym węchem już dawno tego moskala wytropili..." Шкода тілько, що за тим "tropieniem" загубила ся у них решта розуму, а она би дуже им придала ся...
***
Pod jednym dachem i kapeluszem — се, як відомо, найновійшій здобуток рускої спілки коаліційної на поли просвітнім. Так часто у нас жалувано ся, що Поляки не вчать ся нашої мови і відносять ся ворожо до нашої літератури, — тепер же хиба нам радувати ся, що от один з них, і то з родової шляхти, визначного гербу Сас, з великої любови до нас пожертвував ся викладати на львівскім університетї право цивільне по-при в польскій, також в рускій мові. Ся одна обставина, що з-під одного даху і з-під того самого капелюха буде плисти струя просвітна польско-руска в голови і серця рускої і польскої молодежи університетскої, дав запоруку, що польско-рускі взаємини принесуть благодатні плоди і дадуть заохоту також і богато иншим Полякам вступити в слїди нового доцента, а тогдї самі собою упадуть жалоби, що наші братя Поляки відносять ся ворожо до нашої мови. Се одинокій спосіб, в якій можна при взаїмнім вирозуміню помалу вирівнати теперішні кривди наші на університетї... Ся засада буде на будуще консеквентно примінена, щоби так, як доси заинавґурований "jeden dach" для руских заведень наукових, також і "jeden kapelusz" був рішаючим моментом при обсаджуваню катедр університетских з рускою мовою викладовою, бо лише в сей спосіб скріпить ся взаїмна любов між молодежію і почутє нероздїльної політичної спільности. Вкінци практичні наслїдки сего урядженя покажуть ся в тім, що через таку обсаду катедр університетских з рускою мовою стане руска мова вповнї рівноправна з польскою, а через те, що нею заинтересув ся гербова шляхта, буде руска мова мати отворений вхід на сальони... Нам по тім надзвичайнім здобутку рускої спілки коаліційної випадає лиш возопіти гласом веліїм: Радуй ся прекрасная коаліціє наша ясная, слава тобі!
Дѣло
16.11.1895