Чому ненависть та іншування так сильно зросли в Америці

Крісті Ашванден

У 1950 р. Американська асоціація політології опублікувала звіт, в якому йшлося про те, що американці буцімто недостатньо політизовані. Як же це змінилося у третьому тисячолітті! В теперішній американській політиці утворилося навіть не провалля, а справжній Великий каньйон, який розділяє «червоних» і «синіх» американців.

Чому це сталося? В огляді наукових досліджень, опублікованому напередодні президентських виборів 2020 р. в журналі Science, п’ятнадцять науковців здійснили спробу всебічно розглянути феномен політичної поляризації, що оволодів Сполученими Штатами. Теперішня поляризація відрізняється від звичайного поділу, коли дві партії мають різні погляди на питання економіки, зовнішньої політики чи національної безпеки. Натомість її особливість у тому, що демократи й республіканці плекають неприховану антипатію одне до одного. Ця токсична форма поляризації глибинно змінила політичний дискурс, громадську культуру і навіть способи управління державою. Одним з її проявів є захоплення республіканців здатністю Дональда Трампа домінувати над лібералами, що втілюється у фразі «зробити лібів» (own the libs).

Стаття у Science досліджує причини становлення так званого політичного сектантства – щораз більшої тенденції двох ключових політичних сил розглядати своїх опонентів як морально відразливих. Що більше одна група віддаляється від іншої, то сильнішає бажання у протилежної сторони і собі відокремитися. Це робить Сполучені Штати надзвичайно вразливими до маніпуляцій з боку зовнішній сил, які прагнуть розширити ці поділи. Щоправда, на горизонті є кілька ідей, як можна зарадити цьому розколу.

Scientific American спробував заглибитись у ці питання разом з Елі Фінкелем, професором психології з Північно-Західного університету та головним автором статті.

– Наша країна, здається, ще ніколи не була такою поділеною, як сьогодні. Чи розділяють це відчуття автори статті?

– Ні, адже 1861-й був значно гіршим. Тоді сотні тисяч людей умирали у кривавій громадянській війні. 1968 рік з його вбивствами [Мартіна Лютера Кінґа та сенатора Роберта Кеннеді, – прим. перекл.] та масовими заворушеннями теж у деякому сенсі був гіршим. Але сьогоднішня поляризація має у собі дещо нове. Раніше у Демократичній партії було багато консерваторів, а в Республіканській – лібералів. Сьогодні ж відбувається безпрецедентне ототожнення соціальних та політичних ідентичностей. Так, афроамериканці та члени ЛГБТ-спільнот переважно підтримують Демократичну партію. Це призводить до того, що прихильники обох партій щораз більше відчувають себе несхожими одне на одного.

– У статті ви пропонуєте називати теперішню поляризацію терміном «політичне сектантство» й наводите три його основні ознаки. Чи можете пояснити детальніше?

– Сектантство – це ідентичність, яка спирається на відчуття моральної винятковості. Члени релігійних сект переконані, що лише вони володіють істиною, а всі інші не потраплять у рай і є лихими людьми. Тепер це стає лейтмотивом і політичного мислення, який можна спостерігати з обох боків політичного поділу. Ви запитали, які головні ознаки цього лейтмотиву. Перша – це так зване «іншування», або намагання максимально відокремитися від протилежної сторони й не мати з нею нічого спільного. Друга – це те, що ми називаємо «відразою», а саме переконання, що по інший бік не просто інші, а й морально відразливі люди. Зрештою, третя – це «моралізаторство», або ж уявлення, що правда належить тільки «нам», а «вони» – моральні банкрути.

– Я живу у «синьому» окрузі в «червоному» штаті, і на цих виборах можна було спостерігати щось нове. Прихильники Трампа не просто вивішують плакати на його підтримку, а й розмахують прапорами з багажників своїх пікапів. Що, на вашу думку, це може означати?

– Дебати щораз більше відокремлюються від ідей. Людям справа подобається, що Трамп «робить лібів». Це надвичайно тішить його прихильників. Це не має нічого спільного з дебатуванням ідей і стосується лише перемоги над «поганими» людьми з протилежного боку. Політичні ідентичності стають дедалі важливішими для сучасних американців. У 1960-х ніхто не переймався б, якби вашим чоловіком чи дружиною стала людина з іншої партії. Сьогодні для багатьох це стало цілком неприйнятним.

– Поляризація також, як виглядає, викривлює переконання людей про членів іншої партії. Чому це відбувається?

– І республіканці, і демократи тепер часто судять про людину в цілому на підставі її політичної ідентичності. Але обидві сторони мають стереотипні та перебільшені уявлення одна про одну. Республіканці сильно перебільшують відсоток демократів, які належать до ЛГБТ, а демократи переоцінюють кількість республіканців, які зароблять $250,000 в рік і більше. Міркуючи у такий спосіб, людина врешті-решт доходить висновку: «Я не маю з ними нічого спільного. Вони ненавидять таких, як я». Вона також починає думати, що «їх» потрібно за всяку ціну перемогти і навіть позбавити якоїсь частки демократичних свобод, адже «вони» становлять загрозу для самого існування демократії. Достатньо переконати кожну зі сторін, що «вони» не такі вже й інші – і це справді може пом’якшити нав’язливу тенденію іншування.

– Яку роль у цій політичній поляризації зіграла зміна медійного ландшафту та прихід соціальних мереж?

– Цей ефект справді був значним, і дослідники досі намагаються з’ясувати, у чому він, власне, полягав. Одна з найцікавіших знахідок у цій сфері кидає виклик усталеній думці, що іншування буцімто породжене ефектом «інформаційних бульбашок», а саме тим, що люди більше не живуть в одній інформаційній екосистемі, яка існувала п’ятдесят років тому, коли на всю країну були лише три інформаційні телеканали. У дослідженні 2018 р. науковці обрали переконаних «трампістів» та «клінтоністів» і навмисне змусили їх дивитися новини «з того боку». Результат був таким, що сторони стали ще непримиреннішими, ніж на початку експерименту. Я думаю, науковці ще не винайшли алгоритмів, які дозволяли б гармонізувати суспільство, а не поляризувати його.

– Ми знаємо, що Росія провела витончену кампанію, щоби втрутитись у вибори 2016 року, і доклала зусиль, щоб зробити це і в 2020 р. Наскільки політичне сектантство робить Сполучені Штати вразливими до іноземного втручання?

– Російські агенти не намагалися нас бомбити і навіть не пробували масово заражати наші комп’ютери вірусами – але вони знали, що сектанти з обох сторін ненавидять одне одного, тож їхнє втручання мало розпалити цю ненависть. Росіяни створили аватарів у соціальних мережах – наприклад, «Blacktivist» або «Армія Ісуса», які демонізували протилежну сторону. Наш геополітичний суперник зробив усе можливе, щоб такий контент з’явився там, де його з найбільшою ймовірністю побачили б «потрібні» люди. А решту зробили вже ми самі. Вони це постили, а ми поширювали.

Тут, щоправда, є одна важлива річ. Поки що серед дослідників немає одностайної думки, наскільки ця кампанія була дієвою. Але немає сумніву, що Росія намагалася це зробити, а екстремісти з обох сторін, особливо з правої, легко повелися на ці маніпуляції.

– Одне з рішень, які ви пропонуєте у статті, полягає в тому, щоби люди з протилежних сторін говорили одне з одним. Але як говорити через цей поділ? Як говорити з кимось, хто навіть не хоче вас слухати?

– На мою думку, існують групи людей, які зацікавлені у тому, щоб був поділ, й отримують з нього дивіденди. Якщо ми зможемо подолати їхній вплив, то найгірші елементи сектантства пропадуть самі собою, оскільки і консерватори, і ліберали зрозуміють, що ненавидять людей, які насправді не надто відрізняються від них самих.

– Як донести це людям? Як ви взагалі можете їх посадити за стіл і спонукати вислухати одне одного?

– Не існує чарівних рішень. Але якщо ви постійно нагадуватимете демократам і республіканцям, що всі вони – американці, я надіюсь, що це дозволить зробити людей відкритішими одне до одного.

– Як сектантство змінило те, як політики керують країною? Вони більше не правлять в інтересах усіх, хіба ні?

– Ні. Тепер вони надто заглиблені у свою сторону. Це дозволяє таким політикам, як Дональд Трамп, заявити: «Ми не пропустимо закон, який допоможе "синім" штатам». Уряд повинен функціонувати зовсім інакше, але такі заяви – це закономірний наслідок сектантського світогляду. У поляризований політичній культурі політики втрачають стимул відповідати на запити всього суспільства. Вони також втрачають стимул іти на компроміси, адже це збільшує шанси, що прихильники звинуватять їх у єресі і нестачі «моральної чистоти». Як наслідок, ви маєте акцент на екстремальних кандидатах. Це більше стосується консерваторів, ніж лібералів, але відбувається з обох боків.

– Пандемія стала ще одним фактором політичної поляризації. Наука теж опиняється в полоні партійних суперечок. Чи бачите ви якийсь вихід із цієї ситуації?

– Я не є надто оптимістичним щодо цього, але хотів би сказати вашим читачам, що вони повинні брати на себе персональну відповідальність за вихід із теперішнього глухого кута. Більше немає людей, які звертаються до середини – таких, як Вальтер Кронкайт. Тож кожен громадянин повинен взяти на себе відповідальність і сказати: «Я обговорюватиму ідеї, але робитиму це без ненависті, злості чи висміювання протилежної сторони, намагаючись зрозуміти нюанси та складнощі».