У нашому домі було багато старих речей. Давніх предметів, які або використовувалися у побуті, або були поскладані у різних шафах і закутках. І одні, і другі виконували важливу освітню функцію. Вони давали можливість уявити собі – завдяки різноманітності доволі повно – як жили люди і як виглядало їхнє життя у ті часи, які вже стали історією, переказом, свідченням.
Капелюхи, окуляри, нарукавники, касетки, шприци, очні протези, різне шкло, папір, авторучки, прикраси, коци, шлейки до чоловічих шкарпеток, начиння, коркотяги, пуделка з етикетками українського кооперативного виробника, ампули кокаїну і рецепти для них, каламари і таблички для писання у школі, годинники і кріплення до лиж, пластові уніформи і медалі за військові заслуги, задротовані макітри і моздирі, ключі і армійські запальнички. І стіл із захованою шухлядою, в якій вміщалися дві цинкові ванночки зі зливом, де можна мити і полокати начиння…
Пізніше мені до рук потрапила одна з найкращих книжок мого багатого на книжки дитинства. У ній – з багатьма ілюстраціями і схемами – розповідалося про всілякі побутові реалії, які трапляються у найзнаменитіших підліткових романах – «Три мушкетери», скажімо. Те, на що діти переважно не звертають уваги (а автори не заморочуються пояснювати само собою зрозуміле), тому не можуть у всій повноті прожити уявну тривимірну подорож під час читання карколомних пригод. Як, наприклад, виглядала шпага Дрантаньяна (у наших краях саме так це прочитане ім'я лягало на звичну фонетику).
До речі, у візуальних романах найновіших часів, у кіноматографі, спеціалісти із побутової достовірності іноді можуть зробити якесь кіно справжнім потрясінням, коли їм вдається оці реалії перетворити на акценти, від яких залежить хід усього кіна. А можуть кількома неоковирностями зіпсувати усю візію блискучої історії.
В кожному разі, я був вже і ще досить молодим, коли ознайомився з французькою школою дрібної історії побуту і звичаїв. І це зайшло – за сленгом – просто в жилу.
Бо так насправді є. Я погано пам'ятаю не тільки визначні події розмаїтого ґатунку з епохи свого дитинства, але і відносно недавні. Натомість щоденні побутові звички, маркери і новації дійсно служать аналізатором плину спадковості і мінливості, змінності незмінного і незмінністю змінності.
Не йдеться про ностальгію. Виключно про аннали, карби, реваші адекватності, координати простору з врахуванням зношеності часу.
Коли як все виглядало? І які рухи треба було робити залежно від того, яким усе було… Як коли і що їли, пили, де спали, що вдягали, що бачили і слухали, як лікувалися і чого боялися, як їздили і по чому ходили. Як грілися, замерзали і купалися.
Як пахли мила, цукерки, светри, течки, шафи, шкарпетки, кухні, мазнички, туалети, напластовані підлоги, побілені коридори, порожні вулиці, темні пивниці, занедбані стрихи, колії, асфальт, зруби, зошити, газети, бруд і чистота. Якими були убогість, достаток, пожадання, святочність, акуратність і богемність.
Анджей Стасюк якось казав: ну, і прошу: можна описати життя, треба лиш втримати те, що втікає, бо не підозріваємо, що воно чогось варте. Треба лиш записати пам'ять про речі щоденні, адже інших, властиво. не було.
05.11.2020