Піти кудись...
Піти кудись! — Степом життя
Безсонну тугу понести
І йти безцільно, без пуття,
І не найти собі мети —
Як вітер, гнаний манівцями,
Що носить смуток за сліпцями.
Піти кудись! — Покинуть сон
І в судорогах болю й мук
Копати мов Ляокоон;
І немічю зімлілих рук
Товкти в обруч, що давить груди,
І гризти тайний мур зануди.
Піти! — Добутися з тюрми,
В яку закув нас хорий вік,
І скрикнуть повними грудьми:
Я визволений чоловік!
Спяніти сонцем, радощами
І життєвими пестощами.
Піти! — Відлогами життя
Розплистися туманом мрій
І над рікою забуття
Найти загублений спокій —
Під поцілунками зефіру
Віднайдену пестити віру.
Піти! — Куди? Шукать за чим?
Яким богам здригнути храм?
Усе брехня, омана, дим!
Усе дрібний, безцінний крам!
І знаю, що й на світа краю
Не знайду входу мого раю.
Автопортрет.
Пооране чоло, мутні, пригаслі очі
І усміхом гірким уста покривлені,
Під маскою лиця дрімає смуток ночі
І стомлені думки, в пустель задивлені.
Ні сонця, ні надій, ні захвату, ні віри —
На все, чим дух мій жив, зіма поклала лід.
І пустка самоти гніте мене без міри.
Таким вертаюся з мандрівки вмерлих літ.
Десь схиблена була дорога на розстаю,
Щось згублене було на шляху життєвім...
І даром я чогось в степу життя шукаю
І тугою горю. — Кому-ж її повім?
Кому роскажу жаль, який зродила втрата?
Кому повірю біль невдалого життя?
Коли моя душа собі не має брата!
Коли минулі дні не мають вороття!
Шукати ще? Нести безсонну в серці тугу
І сльози сіяти відлогом самоти?
Пустий, безцільний труд ловити вітер з лугу.
Чи зможу я себе і май свій віднайти?...
[Воля, 25.10.1920]
29.10.1920