Пісня про зорю.

І.

 

Сіяла зірка на небозводі,

                                     на небозводі,

Вела таночок в зір хороводі,

                                     в зір хороводі.

Купала личко в чистім хрусталю,

                                     в яснім хрусталю,

Не знала зоря ні сліз, ні жалю,

                                     не знала жалю...

 

II.

 

Аж раз в вечірній, тихій годині,

                                     тихій годині

Почула зоря гомін в долині,

                                     гомін в долині:

Як там радіють й ридають люди,

                                     й кохають люди —

І жаль збудився в зоряній груди,

                                     в зоряній груди.

 

III.

 

І стала зоря сильно тужити,

                                     сильно тужити:

— В хрустальних дворах не хочу жити,

                                     не буду жити!

Хочу ранити золоті груди

                                     в гордім стремлінню,

Хочу згорати, так як там люди,

                                     в щастю й терпінню!

Хочу снувати проміння з себе

                                     на росу ранню —

Злинути хочу, Земле, до тебе

                                     в тузі й коханню!

 

IV.

 

Злинула зоря в луг у леваду,

                                     в луг у леваду.

Думала зоря: на цвіт упаду,

                                     на цвіт упаду.

Надійшов борець із того поля,

                                     із того поля,

Де в крові й труді родиться воля,

                                     правда і воля.

Кинула зоря цвітні коверці,

                                     цвітні коверці,

І засіяла у борця в серці,

                                     у палкім серці.

 

V.

 

І пішов борець, пішов між люди

                                     з зорею в груди —

На нову борьбу, на нові труди,

                                     змагання й труди.

І він не знає втоми ні втрати,

                                     втоми ні втрати —

Бо в його серці огонь посвяти,

                                     любви й посвяти.

І він не чує злиднів ні горя,

                                     злиднів ні горя,

Бо в його груди золота зоря,

                                     золота зоря...

 

[Воля, 18.10.1920]

 

24.10.1920