І.
Сіяла зірка на небозводі,
на небозводі,
Вела таночок в зір хороводі,
в зір хороводі.
Купала личко в чистім хрусталю,
в яснім хрусталю,
Не знала зоря ні сліз, ні жалю,
не знала жалю...
II.
Аж раз в вечірній, тихій годині,
тихій годині
Почула зоря гомін в долині,
гомін в долині:
Як там радіють й ридають люди,
й кохають люди —
І жаль збудився в зоряній груди,
в зоряній груди.
III.
І стала зоря сильно тужити,
сильно тужити:
— В хрустальних дворах не хочу жити,
не буду жити!
Хочу ранити золоті груди
в гордім стремлінню,
Хочу згорати, так як там люди,
в щастю й терпінню!
Хочу снувати проміння з себе
на росу ранню —
Злинути хочу, Земле, до тебе
в тузі й коханню!
IV.
Злинула зоря в луг у леваду,
в луг у леваду.
Думала зоря: на цвіт упаду,
на цвіт упаду.
Надійшов борець із того поля,
із того поля,
Де в крові й труді родиться воля,
правда і воля.
Кинула зоря цвітні коверці,
цвітні коверці,
І засіяла у борця в серці,
у палкім серці.
V.
І пішов борець, пішов між люди
з зорею в груди —
На нову борьбу, на нові труди,
змагання й труди.
І він не знає втоми ні втрати,
втоми ні втрати —
Бо в його серці огонь посвяти,
любви й посвяти.
І він не чує злиднів ні горя,
злиднів ні горя,
Бо в його груди золота зоря,
золота зоря...
[Воля, 18.10.1920]
24.10.1920