Сам на сам з народом

Всі чекали цієї зустрічі.

Хтось – з острахом, що на ній ударно гендлянуть країною. Хтось – з надією, що "дядя Вова" відразу вирішить проблеми білорусів за самих білорусів. Результати зустрічі цілком вкладаються в кінцівку романа Маркеса "Осінь Патріарха": з одними посварився, інші не приймають так щиро, як раніше.

Жорстокіше ж обламалися і ті, хто думав, що повториться сценарій приїзду Черномирдіна в 1996 році, коли один товариш був за крок від імпічменту, і ті, хто підозрювали Бабарика, Колєснікову і Ціхановську у змові з Москвою.

Якби вони були "московськими", за них хоча б якось впряглися.

Сукупність сказаного до і після зустрічі показує, що нашого героя, а також російську громадську опінію почали плавненько і лагідно готувати до думки, що Лукашенко не тотожний Білорусі. Що кредити давалися до Лукашенка і будуть даватися після нього. Дивно, що багато хто в Білорусі цю думку відчитав. А ще те, що зовсім не всі російські медіа, висвітлюючи цей візит, називали персонажа президентом.

Суть чотиригодинної розмови тримається в таємниці, але я можу зовсім добре уявити, про що вона була. Чи не в тому, до речі, полягає робота письменника – бачити сцену і уявляти поведінку дуже характерних героїв на цій сцені.

Так-от, я вам розповім те, що не розкажуть ані журналісти з пулу, котрих у високі покої не допустили, ані аналітики.

Лукашенко говорив, що нові вибори мусять відбутися після конституційної реформи, яка розширить повноваження парламенту, а по суті (я так уявляю) скасує пряме голосування за главу держави, пропонуючи посередництво парламенту. Так, я саме це маю на увазі: основне "розширення повноважень" може бути в тому, що більше не буде ніяких бюлетенів, а президента обиратимуть депутати (ретельно відібрані в ППНЗ [Палата представників Національних зборів]). А ще він говорив, що для цієї зміни потрібен час, "суспільство не готове". Два роки. А може і більше. І що треба просто почекати, а поки – підтримувати того, хто є.

Путін погоджувався з тим, що потрібні нові вибори, але доводив, що відбутися вони мусять не в 2023 році, а через 5–6 місяців. І що оголошувати підготовку до цих виборів треба вже зараз. І не біда, якщо Лукашенко на них не переможе, тому що він сам розуміє, що "пересидів", і варто би йому було зовсім в них не брати участь. І так, Москві дуже не хотілобися, щоб у когось (перш за все – жителів Росії, прихильників Навального) склалося враження, що зміна лідера в сусідній країні відбувається в результаті вуличних виступів. І саме для того Білорусь має просто зараз починати підготовку передачі влади будь-кому (я думаю, Путін тримає в голові одного з колишніх прем'єрів, який почав був проявляти себе під час дебюту вуличних протестів, а потім раптово зник з публічного простору, ніби розуміючи, що в змінених обставинах для нього може відкритися несподівана роль).

На відміну від Меркель і Макрона (з яким Путін розмовляв безпосередньо перед зустріччю в Сочі, ніби щоб обговорити отруєння Навального, але я впевнений, що ряд обговорюваних питань міг бути ширшим), Путін не наполягає на суспільному діалозі – він добре знає свого "союзника" і прекрасно розуміє безплідність такого підходу. Схилитися до нових виборів має сам персонаж ("це має бути твоє рішення").

Чому Путін зайняв таку позицію зі своїм постійним союзником?

Бо пам'ятає непідписану 31-шу інтеграційну карту, ситуацію навколо "Белгазпромбанку", ситуацію з Баумгертнером, ситуацію з офісом Яндекса в Мінську – він взагалі нічого не забуває. І розуміє, що будь-які союзи, будь-які поступки, зроблені тепер ослабленим перемовником, будуть відкручені назад, коли люди зійдуть з вулиць, а віялові арешти, проведені за допомогою справжніх (не мізерних і не символічних, як тепер) російських дотацій підчистять політичне поле до звичного «а хто, якщо не Лукашенко».

Отже, власне кажучи, це – пат.

Та людина, яка могла врятувати систему кредитом на 15 мільярдів і однозначною, зрозумілою номенклатурі підтримкою, красномовно промовчала.

Тепер залишилися тільки система і народ. Система, саме поняття якої стрімко стискається до силового блоку. Система, яка асоціюється тепер з синім бусом без номерів і людиною без розпізнавальних знаків, але в балаклаві.

Москва не буде помагати жодній зі сторін у цьому протистоянні.

Розуміючи, що допомога протестам призведе до небажаного Майдану, допомога же тим, хто гасить протести, – до консервації ситуації і повернення "несхиляння" Мінська.

І також прекрасно розуміючи, що при існуючій ситуації з експортом, зовнішньою торгівлею, боргами відсутність підтримки системі – це і є підтримка ідеї нових і швидких виборів.