Українські євреї звернулися до громадянського суспільства України із закликом нарешті усвідомити трагедію Бабиного Яру як частину української історії та української історичної пам’яті. Автори звернення висловили рішучу незгоду з проєктом Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр", ініційованим та фінансованим російськими мільярдерами, як таким, що має стати зброєю для російської пропаганди у її прагненні дискредитувати нашу державу в світі.
Про це пише газета "День".
Автори звернення закликали підтримати розроблений українськими істориками державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру, який прагне гідно вшанувати пам’ять про всі жертви цього трагічного місця.
Люди, які вже підтримали звернення, чесно визнають, що не дуже сподіваються на розуміння та допомогу з боку нинішньої влади, тому їхнє звернення спрямоване до українського громадянського суспільства, яке є надійнішим чинником цивілізованого майбутнього України.
Звернення підписали понад 160 українських євреїв, які сьогодні мешкають як в Україні, так і у Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, Чехії — зокрема Галина Акерман, Марк Бєлорусець, Валерія Богуславська, Матвій Вайсберг, Карл Волох, Михайло Гершензон, Семен Глузман, Павло Гольдін, Ігор Гольфман, Максим Гон, Георгій Духовичний, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Дмитро Кімельфельд, Ірина Климова, рав Моше Колєснік, Тимур Литовченко, Михайло Міцель, Євген Монастирський, Віталій Нахманович, Олександр Пасхавер, Йоханан Петровський-Штерн, Анатолій Подольський, Віталій Портников, Сергій Тихий, Броніслав Тутельман, Артур Фредекінд, Натан Хазін, Борис Херсонський, Ашер Йосеф Черкаський, Велвл Чернін.
ЗВЕРНЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЄВРЕЇВ
ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА УКРАЇНИ
Ми, українські євреї, ті, хто ототожнює себе з демократичним європейським майбутнім України, хто пліч-о-пліч із побратимами з інших етносів впродовж 30 років незалежності підтримував прагнення України до демократії та справедливості, розбудовував і захищав Україну на майданах, на фронті проти російської аґресії, у волонтерському русі та у громадському просторі (морально, матеріально й особистою участю), звертаємося до всіх небайдужих громадян та організацій, членами яких вони є, із закликом підтримати український проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру, розроблений українськими істориками за дорученням Кабінету Міністрів України. Не можна допустити, щоб десятки тисяч єврейських та неєврейських жертв Бабиного Яру навіть через 80 років після страшної смерті стали заручниками й знаряддям російської пропаганди проти України.
Зараз на території Бабиного Яру та його околиць існує понад 30 пам’ятних і меморіальних знаків, які, на жаль, досі не поєднані у спільний меморіальний простір. Попри це, у свідомості пересічних пострадянських громадян та у широкому міжнародному загалі пам’ять Бабиного Яру залишається нібито майже ніяк не відзначеною. На жаль, Україна за роки незалежності не спромоглася серед іншого гідно вшанувати пам’ять десятків тисяч своїх закатованих співгромадян-євреїв і не євреїв. А відсутність меморіального простору та належного музейного центру лише підсилює відчуття державної безпорадності.
Така слабкість є відбитком загальної недостатньої уваги держави до становлення української політики пам’яті – важливої складової існування та сприйняття України як дійсно самостійної й незалежної держави, що вкорінена у світову історію, а не є випадковим уламком російсько-радянської імперії, який ласкою або силою можна й треба повернути назад. Саме тому ми і звертаємось із цим закликом не до влади, а до громадянського суспільства, яке, на наше переконання, є надійнішим чинником цивілізованого майбутнього України.
Від самого початку державної незалежності України ми спостерігаємо, як передусім Росія, а також деякі інші країни намагаються стати арбітрами у нашій історії, питаннях української політики пам’яті. Подібне втручання у внутрішні справи України неприпустиме, бо це призвело б до загрози втрати Україною своєї державної суб’єктності.
На цьому тлі поява двох окремих проєктів меморіалізації Бабиного Яру – українського та російського – стала потужним чинником продовження ідеологічного протистояння старої – євразійської, постімперської позиції та нової – української, проєвропейської. Саме тому ми неприємно здивовані відкритою підтримкою, яку надав чинний президент України Володимир Зеленський саме російському проєкту.
Цей проєкт запропоновано та фінансується російськими мільярдерами, при цьому нав’язливо підкреслюється їхнє єврейське походження. Також педалюється те, що вони є уродженцями України, останнім часом їх навіть називають «українсько-єврейськими» (а чому б не британськими – за місцем нинішнього проживання одного з них). Таким чином старанно маскується факт їхньої абсолютної афільованості з Росією і особисто з Путіним.
Поява російського проєкту була розіграна як улюблена путінськими пропагандистами «многоходовочка», аби загнати Україну у цугцванґ – певний стан «мовою» шахів, коли кожен хід веде до погіршення ситуації й програшу. Якщо цей проєкт буде втілено, це не лише продемонструє всьому світові, що Україна нібито нездатна гідно вшанувати пам’ять єврейських і неєврейських жертв Другої світової війни, а сам проєкт стане потужним знаряддям російської пропаганди, що намагається представити українців як радикальних націоналістів та антисемітів. Якщо ж ні – це буде подано як «доказ антисемітизму» України, яка не дозволила вшанувати пам’ять жертв Голокосту. Тому поява й втілення українського, державного проєкту при підтримці українського громадянського суспільства ламає цю путінську гру.
Суттєві відмінності двох проєктів не є тільки проявами принципових відмінностей української та російської політик пам’яті чи різними поглядами російських та українських істориків на трагічні події минулих сторіч, зокрема двадцятого. Лише один, але гострий приклад цієї різниці: попри декларації щодо збереження пам’яті про загиблих євреїв, російський проєкт планує будівництво музею саме на місці зруйнованих в радянські часи єврейського та караїмського цвинтарів. Український проєкт, на відміну від російського, дуже делікатно ставиться до питань єврейської релігії та традиції. Він категорично заперечує можливість будівництва на місцях поховань, розстрілів і спалення останків закатованих людей. В цьому проявляється дієва українська повага до одного з наріжних каменів юдейської традиції.
Звертаючись до громадянського суспільства, ми, українські євреї, закликаємо сприймати Голокост і зокрема трагедію Бабиного Яру не лише єврейськими трагедіями, але частинами української історії та української політики пам’яті, як Голодомор і депортація кримських татар, сталінські репресії 1920-1950-х років. Ми добре пам’ятаємо, що наприкінці тоталітарного терміну нашої спільної історії та на початку відродження національно-демократичних рухів українців і євреїв у середині минулого сторіччя саме Бабин Яр став тим місцем, де зустрілися активісти згаданих вище рухів і знайшли спільну мову. Координація дій та союзницьке об’єднання єврейського руху з українським національно-демократичним і правозахисним рухами стали символами кінця комуністичної імперії.
Для нас боротьба за належне вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру є актом сумління і водночас національним і громадянським обов’язком. Ми вважаємо, що саме український проєкт меморіалізації Бабиного Яру, який поєднує вшанування жертв Голокосту з іншими, неєврейськими жертвами, включає пам’ять про єврейську трагедію в суцільний історичний контекст і робить її невід’ємною часткою загальноукраїнської історичної пам’яті, має бути втілений у цьому трагічному просторі.
(Форму для підписання звернення можна знайти на сторінці "Дня")
Нагадаємо, наприкінці липня Президент України Володимир Зеленський під час зустрічі з членами наглядової ради фонду "Меморіал Голокосту «Бабин Яр»" підтримав створення пропонованого меморіального центру. Це сталося невдовзі після того, як українська інтеліґенція звернулася до Зеленського зі закликом протеґувати іншу концепцію меморіалу, підготовану українськими істориками.
"Створення меморіалу дуже важливе для нашої країни. В її історії було багато трагічних сторінок. Однак ми маємо пам’ятати про них, розповідати своїм наступним поколінням. Такі моменти повинні бути в історії України. Вони є в наших розповідях, у пам’яті, в книжках. Дуже хочеться, щоб цей проєкт було втілено в життя і ми разом з вами збудували історію", – сказав Зеленський.
Зеленський долучив до складу наглядової ради першого Президента України Леоніда Кравчука. "Проєкт цікавий, важливий та всеосяжний. Однак ми маємо спроєктувати його так, щоб не було різночитань. Нам потрібно зробити все так, щоб він відповідав найвищим гуманітарним цілям", – заявив Кравчук.
Під час розмови зі Зеленським ішлося про використання модерних технологій меморіалізації, на котрих, нагадаємо, стоїть художній керівник меморіалу російський режисер Ілья Хржановський. Принаймні, колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер підтвердив Зеленському, що "в цьому проєкті ми використаємо новітні технології, щоб зберегти історію".
У травні понад 300 представників української культурної та наукової спільноти звернулися до влади зі закликом узяти під цілковитий контроль держави створення Національного меморіяльного комплексу в Бабиному Яру. На думку інтеліґенції, саме відповідальність держави за зведення комплексу унеможливить зовнішні деструктивні й маніпулятивні впливи на процес, а також скандали штибу суперечки довкола фігури Хржановського.
"Саме Українська держава має виступати головним ініціятором, організатором і ґарантом захисту національних інтересів, а отже, національної безпеки у питаннях історичної пам’яті. Бездіяльність влади та її недостатня підтримка українських громадських ініціятив і фахових середовищ призводить також і до звинувачень у неналежному пошануванні з боку Української держави жертв Бабиного Яру – жахливої трагедії Другої світової війни та одного зі світових символів Голокосту, а також уможливлює реалізацію сумнівних експериментів не лише над пам’яттю загиблих, а й над живими носіями цієї пам’яті", – йшлося у заяві.
Окрім того, автори звернення наголосили на тому, що меморіал у Бабиному Яру мусить вшановувати пам'ять не лише про винищення євреїв, а й про переслідування інших національних та соціальних груп. "Трагедія українського єврейства є невилучним складником історії України, трагедією всього українського народу. Пошанування жертв Голокосту, одним із символів якого є Бабин Яр, а також інших жертв Бабиного Яру – ромів, пацієнтів психіятричної лікарні, заручників, військовополонених, учасників українського національного та радянського рухів Опору – є справою державної ваги, а створення національного меморіялу має стати завданням усього суспільства за державного фінансування і системної підтримки найвищих державних інституцій", – йшлося у зверненні.
Серед авторів цього звернення були: Оля Гнатюк, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, архиєпископ Ігор Ісіченко, Оксана Забужко, Микола Рябчук, Ярослав Грицак, Віталій Нахманович, Іван Патриляк, Віталій Портников, о. Богдан Прах та інші.
Після того, як Зеленський проіґнорував звернення української інтеліґенції, віцеректор Українського католицького університету Мирослав Маринович виступив на Zbruč'і з авторською колонкою, в котрій наголосив, що головна вимога – "встановлення контролю української держави й українського громадянського суспільства над питанням про вшанування жертв Бабиного Яру й облаштування в ньому національного меморіялу". "Підкреслюю, саме подвійний контроль, адже позиція державного апарату надто часто має ознаки політичного флюгера. Вирішення таких питань не можна передавати в руки іноземних громадян чи приватних структур", – зазначив Маринович.
"Меморіялізація Бабиного Яру в чомусь нагадує мінне поле, повного плану якого не має жодна сторона одноосібно. Тому мене хвилює переконаність окремих членів Наглядової ради, що такий план вони мають і про все подбали. З усього сказаного можна зробити один засадничий висновок: справу гублять брак довіри й озвучені чи приховані підозри всіх до всіх. В такій ситуації напругу могла би зняти чітка й недвозначна позиція державної влади, яка ввела б належні безпекові запобіжники, прийняла б важливі концептуальні й організаційні рішення, не боячись заплямити «честь чийогось мундира», і звернутись до громадськості не бюрократичними відписками, а чесною й до того ж самокритичною мовою", – додав пан Мирослав.
04.09.2020