подибуємо у вчерашній "Народній Часописи" ось-такій нїби комунікат:   "Як звістно, зволив Є. Вел. цїсар найвисшим рішенєм з дня 31 марта 1892 призволити на установленє другої звичайної катедри исторії всесвітної при ц. к. університетї у Львові, почавши від шкільного року 1893/94, з застереженєм конституційного призволеня потрібних на то фондів.  

  І.   Нїхто не заперечить, що управляти таким конґльомератом національним, яким представляєсь наша держава, єсть не конче легке дїло. Управа Австрії єсть однакож тим більше трудним дїлом, що побіч різниць національних з рівною вагою виступають повсюди чи то менше або більше оправдані историчні права, чи дикі претенсії до ґеґемонії одних народів над другими, чи якійсь традиційний антаґонізм, або навіть ненависть расова та племінна. Окрім того держава наша єсть і буде завсїди ареною змагань двох культур европейских, а навіть і двох церквей.

  Ледви минув місяць від часу, коли то першій раз рознеслась була вість, що наші селяне из збараского та скалатского повіта, як то кажуть, нї з ceгo, нї з того покидають рідні сторони і переносять ся потайком цїлими масами за границю до сусїдної держави, сподїваючись знайти там лїпшу долю для себе. На ту громадну еміґрацію звернули були увагу не лиш всї краєві часописи, руски і польскі, але також і власти правительственні, котрі зараз вислали на місце комісію, що мала сю справу близше розслїдити, в головно викрити причини, котрі викликали ту еміґрацію.  

З судової салї.   Нинї розпочав ся перед судом присяжних під проводом радника Спендаковского процес против дра Медвея з Моршина. Обжалованє вносить заступник прокуратора п. Пшилускій, обжалованого боронив др Ґрек. До процесу завізвано 21 свідків. Акт обжалованя звучить:   Ц. к. Прокураторія обжаловує арештованого у Львові Александра Оскара 2 имен Медвея, родом зі Стопницї, лїт 42, р. кат. віри, жонатого отця 2 дїтей, доктора всїх наук лїкарских, арендатора і управителя водолїчничого заведеня в Моршинї, що:  

  Вартість добре ведених кас позичкових зрозуміє той, хто знає лихе положенє наших господарів, більших і менших, і хто знaє тих, що з того лихого положеня тягнуть зиски. Хоч і маємо закон против лихви і всякого лихваря суди остро карають, то таки лихварі ще не перевелись і по містах і по селах, лиш то, що они робили давнїйше отверто і сміло, роблять нинї потайком і замотують осторожно а спритно необачних в свої сїти, як паук мухи.  

  Комітет, що з порученя видїлу Руского Товариства педаґоґічного управляв институтом, відбував що місяця засїданя, полагоджуючи всї пекучі справи і реформи, потрібні до педаґоґічного веденя питoмцїв. В склад того комітету входили: сов. о. Алексій Тороньскій, катихит ц. к. акад. ґімназії, яко голова; Кость Лучаківскій проф. рускої ґімназії, сов. о. Иван Чапельскій, префект дух. семинарії, адвокат д-р Стефан Федак, лїкар д-р Антін Хомин і Кость Паньківскій, яко члени. П. Паньківскій був заразом настоятелем института. Відносини комітету до видїлу були такі самі, як попередних лїт.

  виготовило і вислало до ц. к. міністерства справ внутрішних у Відни таке представленє в справі виданя розпорядженя що-до уживаня мови рускої яко мови краєвої в урядах Галичини:   "Високе Міністерство!  

  В 1842-ім роцї Лука Данкевич був парохом в Синевидску нижнім, а Антін Могильницкій завідатель в Хутарі в Скільщинї. Данкевич був уже тогдї старшій чоловік і старшій священик [роджений 1791 року а ординований 1820-го], а Могильницкій був доперва в початках свого душпастирства. Отже з того часу маємо під рукою одну урядову переписку межи обома поетами.   Лука Данкевич був — по смерти священика Щудлиньского — именований окружним гр. к. надзирателем шкільним в Скільщинї і яко такій мусїв прийти в урядові зносини також з Антоном Могильницким.