В числі 104 нині комуністичного "Впереду" надрукований довжелезний лист нікого иншого, як В. Винниченка, того самого Винниченка, котрий торік, в кожному числі своєї "Доби", не инакше кваліфікував цей же самий "Вперед", як "Жовта Петлюрівська Помийниця".

В цьому смислі, це — страшна книжка: читаєш і — відчуваєш до болі, що й ми стали гіршими, й віра наша зменшилася, й захоплених бракує, й — національної наївности, чистоти й свіжости немає.

Ми попали між двох сил: великоросійською анархією і европейською культурою... Але це є орієнтація на чужі п'яти, а не на власну совість, і не на власний розум. В політиці, які в життю, треба бути "чесним з собою", принаймі що до свого народу.

Було так тихо... Вже вулиця спала; на небі місяць сумно усміхався, сніг під санками сухо скрипів; мертво спокійно жандарм мій сидів.

Сміюсь я з вас, кати мої, сміюсь! Катуйте, ріжте моє тіло, точіть моє життя, — я ще держусь, ще маю сили сміятися зневажливо із вас.

В розмові зі співробітниками ґазет заявив голова Директорії Винниченко слідуюче: Директорія задумує перевести на Україні радикальну суспільну реформу, одначе большевицькі форми для України невідповідні. Директорія орієнтуєть ся в соціяльних рухах на Европі Західній, а не Східній.

З кождим днем росте до нас любов наших любих і милих братів — руських. Палка, непереможна, надзвичайна любов! Вони тисячами кидають свій край, свою батьківщину; міняють призвища; записують ся навіть в українське підданство, підроблюють пашпорти, все те роблять тільки для того, щоб добрати ся до України.

  В. Винниченко видав такий листок, п. з.:   Істінно-руські большевики і сини України!  

  Подаємо за "Кіевскою Мыслью" текст листу В. Винниченка до редакцій, викликаного шумом серед російського громадянства та преси з приводу постанови Центральної Ради скликати Українську Установчу Раду.   Високоповажаний добродїю редактор!  

На основі фалшивих ревеляцій французького журналїста.   Відень, 19. вересня 1917.   Як раз тодї, коли на основі виробленого У. Ц. Радою статута для Українского Ґенерального Секретеріяту мала сфіналїзувати ся російсько-yкpaїнcька угода, явив ся у прeзидента Ґенерального Секретаріяту Володимира Винниченка кореспондент париської ґазети "Іntransigeant" з просьбою о інтервю. Винниченко не відмовив. Результатом інтервю була більша телєґрама, яку згаданий кореспондент хотїв вислати до своєї часописи.