Під таким заголовком надрукована в 8—9 кн. "Украинской Жизни" за 1915 р. гарна стаття В. Винниченка, яку подаємо oтcе в перекладї нашим читачам.   За ввесь час істновання російського парляменту в Таврійській палатї перший раз прийняли інтерпеляцію про Українцїв.  

"А все-таки рушаєть ся" — приходять на думку відомі слова Галїлєя, як що усвідомимо собі ті вістки з російської України, котрі такою тяжкою дорогою доходять до нашої відомости. Милить ся той, хто думає, що варварські розпорядки Росії, які мають на цїли знищити все живе, українське, — пресу й видавничий рух, життє по товариствах і кооперативах, замкнути уста українській інтелїґенції, — здавили всяку спроможність українства в Росії проявити себе, зазначити навіть у різкій формі своє індівідуальне а й тверде переконаннє в непропащу живучу силу Українців.

Високоповажаний Пане Редактор! Не лише в моїх особистих інтересах прошу оголосити в Вашім дневнику сей лист. Думаю, що факти в нїм наведені, не позбавлені певного суспільного значіня.