Було так тихо... Вже вулиця спала; на небі місяць сумно усміхався, сніг під санками сухо скрипів; мертво спокійно жандарм мій сидів.

З кождим днем росте до нас любов наших любих і милих братів — руських. Палка, непереможна, надзвичайна любов! Вони тисячами кидають свій край, свою батьківщину; міняють призвища; записують ся навіть в українське підданство, підроблюють пашпорти, все те роблять тільки для того, щоб добрати ся до України.

  В. Винниченко видав такий листок, п. з.:   Істінно-руські большевики і сини України!  

  Подаємо за "Кіевскою Мыслью" текст листу В. Винниченка до редакцій, викликаного шумом серед російського громадянства та преси з приводу постанови Центральної Ради скликати Українську Установчу Раду.   Високоповажаний добродїю редактор!  

Під таким заголовком надрукована в 8—9 кн. "Украинской Жизни" за 1915 р. гарна стаття В. Винниченка, яку подаємо oтcе в перекладї нашим читачам.   За ввесь час істновання російського парляменту в Таврійській палатї перший раз прийняли інтерпеляцію про Українцїв.