Малий фейлєтон
Панько Дух, поет з крови і кости. Як напише вірш, то його сусід, Maтiй Черепаха, на крилах летів би у бій. І не лише Черепаха. Всі сусіди признають талант Панька. Тільки жінка ні. Вона, лише Панько пічне "творити", то зараз собі якусь притичку найде:
— Паньку! А що ти знову папір псуєш? Піди но краще та вугілля принеси з пивниці...
Нещасливий преподобник муз просить, благає, що в кухні досить вугілля у скриньці, але жінка тільки кине оком і душа йому в п'яти втікає: мусить виконати наказ. А тут музи самі пхаються. Приходиться їх просто відганяти, як ті настирливі мухи. Хіба тільки спокою в Панька, як жінка вийде з дому. О, тоді він творить. Пише. Громи кидає, аж перо скрипить.
І цим разом вона була вийшла. Панько залишився доглядати хату.
— Ну, слава Тобі, Господи! подумав і витягнув свої папери.
Сів до стола, попав у транс. Писав. Не чув і не бачив, що діється довкруги нього. А тимчасом кітка як сказилася: давай скакати, вганяти за мишами. Скакала, скакала аж вискочила на шафу з пocyдою.
Нараз... почувся дзеньк і брязк. Череп'я, скло сипалося на долівку.
Зірвався Панько мов опарений і до кухні.
А в кухні руїна... "ну буде тобі Паньку!" — подумав він, збираючи черепинки.
— Що це ти?!! — почув від порога.
— Я... І Панько обімлів.
— То не я, то... кіт. Твій кіт... І не казав я, що краще курку тримати, ані ж кота. Курка щодня кудкудакає, яєчка несе, а кіт от що наробив!..
— А де ти був? — заверещала несамовито жінка, — певно "творив", замість з котом бавитися, щоб не затужив за мною...
— Не затужив... — почухався в голову Панько. Він стояв винуватий і тільки очима кліпав.
— Так, туга родить біль і любов...
На щастя "виник" поштар. Приніс листа з редакції...
Панько відчинив. Аж у горлі зціпило його від зворушення.
Читає: "Ваші поезії повні боєвости. Чути силу в них, чути гарт духа"...
Панько обтер сльозу і зітхнув:
— Вони єдині зрозуміли, — сказав тихо, сам до себе, щоб не почула жінка.
Краківські вісті
02.02.1944