Малий фейлєтон
— Почуваюсь так, наче б хтось нараз причепив мені справжні орлині крила! — сказала Оля до товаришки того дня, коли зірвала раз на все з Михасем. Знаєш, він гарний, добрий, але дуже, дуже нудний.
Та вже найближчого вечора Оля ствердила, що відчуває якусь порожнечу. За тиждень стало їй на серці сумно, а за місяць не витримала і подзвонила до бюра, де працював Михась на те хіба, щоб дізнатись, що він там уже не працює. Оля посумувала ще два тижні, малощо їла, малощо спала, а врешті вирішила дати до часопису ось яке оголошення:
"Михасю! Тужу за Тобою. Прийди в четвер о 7-ій. Жду. Лялечка."
*
— Це напевно вона, моя кохана Ляля! — подумав, прочитавши оголошення, пан Михайло, чорнявий юнак, закоханий до безтями в свою товаришку, жінку старшого грошевого директора. Як тільки чоловік вийде в службову дорогу — вона обіцяла мене повідомити. Кріпися, Михасю! — говорив він до себе, прасуючи візитові штани, а по тілі бігали мурашки, невідомо, чи в перечутті палких цілунків, чи від спомину не дуже то приманливої обіцянки директора, мовляв, "як застану, роздеру мов жабу..."
*
Був четвер, доходила 7-ма. Оля нетерпеливилась — кінчала прибиратись. Візьму синю блюзочку: вона мені до очей! А може ні — краще візьму рожеву: вона так оживляє личко. А може — може вдягнути самий тільки шляфрочок. Це так по домашньому. Щічки й усточка треба дещо порожевити, на носик трошки пудру...
Дзень! дзень! дзень! — пронісся дзвінок. — Ого! Точний Михась. — Зараз, зараз, хвилинку!
Оля ще раз підбігла до дзеркала, поправила фризуру. Потім мерщій вийняла з шуфляди перфуму.
— Дзень! дзень! дзень! — нетерпеливився гість.
— Вже відчиняю! — крикнула Оля. Боже! А що зі світлом? Не лишу ж такого яскравого... Вже краще залучу цю селединову нічну лямку.
— Дз-дз...дз-дз… — дзвонив уже без перерви дзвінок.
— Але ж бо ти нетерпеливий, хлопче! — сказала кокетерійно Оля, відчинила двері й остовпіла: в дверях стояв зовсім чужий...
— Я з електрівні. Вибачте, але світити тепер не можна. Я мушу вилучити вам світло!...
Дальше ждала вже Оля в темряві: Михась не приходив. Він саме з іншою Олею оглядав фільм "Трагедія одного кохання".
*
До редакції місцевого часопису зайшов чорнявий молодець з підбитим оком та з зав'язаною головою.
— Як можна приймати такі неясні оголошення? Я... шукатиму сатисфакції!...
— Редакція за оголошення не відповідає, мій пане — сказав коротко редактор.
Краківські вісті
30.01.1944