І.   Появила ся сьвіжо у Львові обємиста книжка п. з. "Нїмці в Галичинї, їх історичний розвиток й теперішне положенє".*)   Книжка ставить собі мету дати вірний образ нїмецького житя в Галичинї з усїми його ясними і темними сторонами. Книжка дуже інтересна, основана на богатім материялї, писана з нїмецькою солїдностю, ясна і вичерпуюча. Призначена передусїм для Нїмців, — але потрібна і цікава для кождого, хто хоче основнїйше пізнати житї Галичини, а також — навчити ся новочасних методів праці, переведених і випробованих на нашім ґрунтї.

І.   Під впливом подїй і заграничної і внутрішної полїтики що-раз більше виясняєть ся, що в Габсбурській монархії стає конечна перебудова полїтичного устрою. І рівночасно що-раз більше зарисовують ся дві концепциї перебудови: одна, яку слушно можна назвати австрийською, і друга, яку треба назвати сепаратистичною, а з огляду на те, що її заступають головно Поляки, — польською.  

Зі столїтним ювілеєм Тараса Шевченка зійшов ся не лиш в однім році, а також в однім місяци 50-лїтний ювілей українського театру в Галичинї. Дня 29. н. ст. марта 1864 р. відбула ся у Львові в сали "Народного Дому" перша вистава першого за почином Юлїяна Лаврівського зорґанїзованого в Галичинї драматичного товариства українського театру.  

 

 

В кн. VI. "ЛНВістника" за сей рік появила ся чергова статя п. Іgnotus-a п. з. З австрийської України: В сїти лєґенди, в якій українська полїтика в Австриї за останних пять лїт (1908 до 1912) зустрінула ся з дуже різкою критикою.

Громадї під розвагу.   І.   Містячи уваги одного із наших старших діячів на дуже актуальні теми нашого публичного житя, отвираємо рівночасно дискусию про порушені шан. Автором справи. — Ред.  

Подаючи в "Ділі" з 16 с. м. під заг. “Пасквіль і його аматори" скорочений передрук статї Ан. Василька, редакция зазначила, що в обговорюванім Ан. Васильком лїтературнім фактї вона бачить один епізод з того суспільно психічного явища пасквілянтства, яке висловяюєть ся в писанях цілого ряду наших письменників, і яке вимагає осібного розгляду. Отсе даємо пробу такого розгляду.  

І.  

Отрясши з себе сарматські сніги, в яких загребав мало-що не цілу "велику армію", Наполєон в 1813 р. спробував знова щастя. Відгомоном того факту була формальна повінь воєнних проклямаций і всяких офіцияльних циркулярів, пусканих з найвисшої канцеляриї у Відни также до нашої Галичини. Поминаю такі, що були подиктовані потребами воєнної мобілїзації. Дали cя вони важко відчути нашому населеню, дарма, що воно вже було настроєне на високий тон австрійського патріотизму і вже тодї дослугувало ся авансованя на Тирольців Сходу.