Вимовна полагода інтерпеляції в справі признання емеритури колишнім австрійським службовикам.   Міністр скарбу Квятковський надіслав відповідь на інтерпеляцію посла д-ра Гриця Ганкевича в справі, що скарбова влада не признає емеритур колишнім австрійським службовикам української національности. Зміст відповіді такий:  

Молодий Приятелю!  

Дуже швидко хапаємо кожну мовну новинку, навіть не роздумуючи, що вона за одна, звідки і — головне — чи що варта. А ще головніше: не думаємо про консеквенції.   Хто йoгo знає, може з Риму до нас, а може від нас до Риму дісталося слово: май. Зрештою — байдуже. Зате не байдуже, то від цього слова пішло багато інших слів, як під батька діти, а там і внуки та правнуки.   "Маїти", "замаїтися, "маївка", "маєва нічка", "май-розмай", а навіть... хочби й симпатичне "маюфес".  

Портрети з нашої дійсности.   З першим з них зустрінувся я вранці. Сніданок кипів на машинці, коли ввійшов брат, а за ним 13-літній хлопчина.   — Не гнівайся! Йду до праці тай зачіпив по дорозі. Сидів на сході під брамою. Може в тебе є що попити гарячого? Уявляєш: йде пішки зза Тернополя до Самбора...  

Звідомлення з одної подорожі.   ...Коли сьогодні обмірковую той один день зі села, я не всилі спрецизувати точно: добре це, чи зле? Зріст це, чи занепад? І тільки знаю, що цього не бувало досі ніколи, а якщо це не приповідковий наш соломяний вогонь — над ним слід поважно і глибоко задуматись.   Мої "сільські" вражіння почав поліціянт. Була 9-та година ввечері, коли на цій стації, на якій тільки всього й поїздів, що один туди й один назад, я виліз з вагону. Я був одинокий пасажир, може тому і впав в око.  

Альманах Євгена Гребінки "Ластівка" 1841 був першою книжкою, що познайомила галичан (українську трійцю) із деякими творами Тараса Шевченка. Але аж Чигиринський "Кобзар" 1844 р. дав галичанам поезії з першого "Кобзаря", що все ж полишились ще довго майже невідомі в Галичині. Шевченкова смерть потрясла до глибини душі передусім галицькою молоддю та повела її до жвавішого зацікавлення літературою наддніпрянської української літератури. Окрім замітки у львівському "Слові", появляються 1862 р.

Є три шляхи, щоб устійнити назву терито­рії чи краю: 1) розпорядок влади, 2) науковий дослід (особливо, якщо йде про назви історич­них територій, тобто таких, які вже затратили колишнє державно-політичне значіння чи на­ціональне обличчя), 3) навик, традиція, звича­єве право. У нормальних умовинах панує між цими чинниками гармонія. Наука дослідує, яка є чи була звичаєва, вживана місцевим населен­ням чи у світі назва території, а влада спира­ється на тому, що є останнім висловом науково­го досліду. Та буває також інакше. Це діється в анормальних, перелогових, революційних часах.

(Спомин).  

Українці направду під одним оглядом щасливий нарід: мають два нові роки. Один першого січня, другий чотирнацятого.   — Мені знаменито почався новий рік — казав мені тому тиждень один мій знайомий.   — Першого січня виграв я в бріджа два золоті, другого дістав від рідні з села індика, а пятого віддав мені товариш сто золотих.   — Боже! Коби вже той старий рік скінчився! — скаржився вчора другий мій знайомий.   — Та він уже скінчився! — відповідаю.  

Кожний нарід має свої приповідки. Деякі з них є власністю не тільки даного народу, але в ріжних відмінах ходять по світі серед людей ріжної віри, мови, краски шкіри і темпераменту. А ще деякі передістаються через етноґрафічні межі до сусідів і там живуть та просперують так само добре, як у своїй отчині.