Ресентимент — то не лише інстинктивна опора для збереження ідентичності, а ще й форма пам’яті про те, як воно було колись. Пам’яті фрагментованої, неповної, але все ж…

Розпочата весною 1920 року антиалкогольна кампанія, ініційована сеймом, мала одним із наслідків скорочення кількості концесій. У Мостиському повіті кількість місць шинкування і продажу п’янких напоїв скоротилась майже удвічі.

Що вимагали від претендента на отримання аптечної концесії у міжвоєнне двадцятиліття – на прикладі фармацевта Маркуса Мауера у Судовій Вишні.    

      Продовження. Початок – тут.    

  11 листопада Польща відзначила 99-річчя відновлення своєї незалежності, річницю появи на мапі Європи модерної польської держави – так званої «Другої Речі Посполитої».     Ця річниця збіглась у часі з безпрецедентним загостренням українсько-польських відносин, спровокованим діями владної команди, яка з’явилась у Варшаві два роки тому.  

  У селі Климець на Верецькому перевалі 15 жовтня відкрили меморіал воїнам Карпатської України. На новому меморіальному військовому кладовищі спочиває 22 січовиків, могили яких було віднайдено під час пошукових робіт у 2008–2015 роках.   Відкриття меморіалу воїнам Карпатської України на Верецькому перевалі  

  Майбутній командувач Польських збройних сил на Заході Владислав Андерс (Władysław Albert Anders; 1892–1970) народився 125 років тому, 11 серпня 1892 року в селі Блонє, на захід від Варшави. Тоді ці землі належали до Російської імперії (Привісленський край).   В.Андерс походив зі сполонізованої німецької родини лютеранського віросповідання. Його батько – Альберт Андерс був агрономом, управителем маєтку. Він та мати, Єлизавета (з дому Таухерт), були вихідцями з Ліфляндії.  

  Поодинокі згадки про ставлення мостиського старости (повітового начальника) Августа Згоди до українських громад, їх товариств і ініціатив, дозволяють краще зрозуміти, на чому будувалась стіна ворожості між поляками й українцями у 1920-х роках.     Проти пароха з Вовчищович    

Маловідома сторінка боротьби галичан за українську мову – на прикладі одного з повітів.

  Як у міжвоєнний період туристичні путівники подавали Львів винятково й одвічно польським простором? Як за допомогою краєзнавства Польща доводила свої права на місто? І чи залишали у такому Львові місце іншим – українцям і євреям? Про це у Центрі міської історії розповіла Др. Яґода Вєжейська, історик і літературний критик із Варшавського університету, дослідниця польського дискурсу Галичини у міжвоєнний період, що протягом місяця стажувалась у Львові.