Вчора кожен мав такий День Незалежності, на який заслуговує. Хтось – марш із захисниками України, а хтось розвлєкався шльопками від напівголих пєвіц ротом.
Ми припиняємо ходу за крок до перемоги. Ми довго відчуваємо біль, але не пам'ятаємо, звідки він. Ми намагаємося грати чужі ролі, ніби десь існує наша істинна роль
Кажуть, що кепсько розглядати світ лише у крайнощах, у контрастах, тобто з позиції чорно-білої, бо це виглядає дуже примітивно. Але чи надається Україна для застосування цієї мудрості?
Нині реальним білоруським "шчотом" може стати участь у демонтажі самої Росії. Чи вистачило їм двадцяти років для усвідомлення своєї історичної місії, покаже майбутнє. Жыве Беларусь!
Головний урок Білорусі, що його незайво затямити в ці дні: категорично не можна давати їм засиджуватись! Вони – російсько-радянські, з такими не жартують.
У мене є дві новини: хороша й погана. Хороша: в Україні не буде другої хвилі коронавірусу. А погана – в нас ще не закінчилася перша. І, судячи з усього, так і не закінчиться.
...в них за спиною – російський мовнокультурний континент, у якому нема місця для українського в будь-якій іпостасі, відмінній від імперського підпорядкування
