Ушльопки

Учора кожен мав такий День Незалежності, на який заслуговує. Хтось ішов маршем із захисниками України, а хтось розвлєкався Вєркою Сердючкою й шльопками від напівголих пєвіц ротом.

Можна б сказати, що ми демократична країна, тож кожен мав змогу вибрати собі святкування до кольору, до вибору. Але ця офіціозна пошлятина виглядає абсолютно неадекватною на фоні тих загроз, що саме тепер нависли над Україною.

Адже ми ввійшли в смугу, коли весь геополітичний контекст створює винятково привабливі умови для чергового російського нападу на Україну.

За нашим північним кордоном розгортається драма, що має все менше шансів розрішитися мирно. Масове несприйняття Лукашенка білоруським суспільством, перейдені червоні лінії в побитті й убивстві власних громадян, показові брязкання зброєю і відео з автоматами – невже ще хтось вірить, що ця грозова хмара може закінчитися круглим столом, а не бурею з громом і блискавицями?

Будуть білорусів просто звільняти з роботи й саджати за ґрати чи дійде до кровопролиття й розстрілів мітингувальників – у кожному разі, переможцем вийде Росія. Бо так чи сяк, а Лукашенкові не уникнути санкцій та міжнародної ізоляції, що простою мовою означає потрапляння в кремлівські обійми. Зрештою, це закономірно: кожен, хто розстрілює своїх громадян на вулицях, рано чи пізно стає союзником Росії.

«Під шумок» білоруських подій Кремль, вочевидь, вирішив зайнятися превентивними чистками і на власному подвір’ї. Поки млява увага Заходу прикута до Мінська, в Росії спритно отруїли й евакуювали з країни Навального. Як то кажуть, щоби двічі не вставати, бо якщо Росії прилетить щось санкційне за збройну підтримку режиму Лукашенка, то варто пакетом розібратися й зі своєю опозицією.

Варто додати, що це ми так уважно стежимо за перебігом спроби білоруської революції, адже самі перебуваємо під дулами російських гармат. Натомість у світі ці протести досі мають маргінальне звучання, гірко знайоме нам своєю «глибокою занепокоєністю». Треба визнати, що навіть у Європейській Унії, не кажучи вже про Штати, білоруська телеграм-революція у порядку денному реальної політики пасе задніх після насущнішої проблеми – коронавірусу.

Системна світова криза, що зумовлена пандемією коронавірусу, як ніколи на руку диктаторам і шулерам від політики, адже за цих обставин кожна держава сфокусована передусім на власних проблемах і лише потім – і тільки на словах – на обороні демократії й захисті гуманістичних цінностей на східних задвірках Європи.

Тепер, коли світова економіка ослаблена коронавірусом, а прогнози на майбутнє невтішні, чи спроможеться Захід на дієві санкції проти Росії? Адже й досі продовжувати слабкі, як блошині укуси, санкції проти Кремля щороку вдавалося зі скрипом. Нині, в умовах економічного занепаду, втримати європейську єдність супроти Кремля буде ще складніше, бо кожен уряд захищатиме свій бізнес і кістьми ляже за можливість торгувати з Москвою. Це просто бізнес, нічого особистого – і в Росії це добре розуміють, тому й діють агресивно, не криючись.

А тут ще й вибори президента США на носі, і потенційна можливість зміни влади відкриває перед Кремлем широке поле для підривної діяльності. Поки Америка зайнята своїми клопотами, Росія може заобіймати до смерті не тільки Білорусь, а й Україну.

Буде це повномасштабний військовий наступ, точкова операція для здобуття контролю над подачею води в окупований Крим чи гібридна політична спецоперація в рамках наших осінніх місцевих виборів – питання відкрите, але кожна із цих загроз не просто потенційна, а й цілком реальна.

Ось той геополітичний контекст, в якому ми вчора святкували День Незалежності. І саме про ці загрози, а також про готовність держави на них адекватно реагувати, я хотів почути від Головнокомандувача воюючої країни.