Відеопроекція, арт-інсталяція, акцент на візуальних та аудіо ефектах, ̶ польський театральний режисер Кшиштоф Ґарбачевський залишається вірним естетиці, яка вже уособлюється із його іменем. Нову режисерську роботу ̶ «Божественну комедію» в Театрі Повшехному у Варшаві вже встигли охрестити виснажливим, чи то пак, пекельним дійством.
Театральна медитація на 135 хвилин занурює глядача у віртуальну реальність, де його випробовують ефектом стробоскопу та низькохвильовими звуками. У якийсь момент може здатись, що нічого, за великим рахунком, не відбувається й не змінюється. Безупинно крутиться інсталяція «Апорія. Місто є містом», створена Shadow Architecture та Dream Adoption Society з ініціативи Театрального інституту імені Збіґнєва Рашевського, яка презентувала Польщу в головній програмі Празького Quadriennale 2019. Лунає монотонна декламація фрагментів текстів Данте в перекладі Аґнєшки Куцяк та Антуана Арто в перекладі Богдана Банасяка. Лиш у фіналі, коли звучатимуть доволі помірковані оплески, розумітимеш, що ця форма є довершеною, нічого зайвого та випадкового там нема. Читаючи інтерв'ю режисера, бачиш, як він усе розкладає по поличках й надає кожній деталі сенс (до слова, після прес-показу представники ЗМІ не дочекались його коментарів).
Так, це щось на пограниччі театру та візуального мистецтва. Це не є драматичним театром і не є для глядача, який потребує саме такого. Не те, щоби звик. Просто, справді, є різний споживач. Існує думка, що Ґарбачевський формально випереджає театр, але ще не знайшов ролі для свого глядача. Чи, зрештою, власне свідомо ставить його у незручне становище.
У «Божественній комедії» дійство відгороджується від аудиторії четвертою стіною. У якійсь галереї таку інсталяцію оглянули б та вивчили за коротший проміжок часу. Глядацький зал диктує свої правила, хоча на четвертій прем’єрній виставі знаходяться ті, котрі вистрибують з цього психоделічного дійства інопланетян з комп'ютерної гри, чи пращурів зі світу Юзефа Шайни. Це видовище і мучить і, вражає своїм масштабом ̶ одночасно. Глядач не знає, куди дивитись: рухається інсталяція, паралельно з акторами на екрані постійно триває відеоряд, який за величиною займає мінімум третину сценічного простору.
Автором сценарію є режисер вистави Кшиштоф Ґарбачевський, а драматургом ̶ Koza ̶ 20-річний автор магічного польського репу. У виставі також задіяний Bartuś 419, відомий своїми перформансами, де він ріже себе на сцені. Ґарбачевський, 1983-го року народження, хоче, аби театр давав можливість самореалізації та висловлення цим 20-25-річним. В «Божественній комедії» глядачі вже мають можливість приєднатись до віртуального світу, створеного в програмі VR chat. Це дуже влучно перегукується з поняттями матеріального і нематеріального тіла в Данте.
Кшиштоф Ґарбачевський закінчив режисуру в Краківській державній вищій театральній школі, де навчався, серед інших під керівництвом Кристіана Люпи. Дебютував у 2008 році з адаптацією «Спортивного хору» Ельфріде Єлінек в Театрі імені Яна Кохановського в Ополе. Через рік поставив там «Одиссею» за Гомером. Серед найважливіших його постановок – «Буря» та «Біси» в Польському театрі у Вроцлаві, «Калігула» в Schauspiel Stuttgart, «Сексуальне життя диких» в Новому театрі у Варшаві, «Нірвана» за мотивами «Тибетської книги мертвих» у Польському театрі у Вроцлаві.
Театр Ґарбачевського оголює екзистенційні теми, запитує про сутність сучасного людства та досвіди прикордонних держав. У його «Нірвані» головною темою була смерть та різні форми вмирання, в «Одиссеї» ̶ становище людини в постмодерному світі, «Божественна комедія» задає питання віри без моралізування, змушуючи глядача пройти крізь пекло до неба. Чи не загубиться він там?
Фото: Анастасія Канарська (з прес-показу).
17.02.2020