Іноді перед тим як щось написати, я дзвоню до мами, щоби поговорити з нею, оживити у своїй пам’яті ті чи ті моменти, які могла б описати. Достатньо кількох її фраз, темпу і вібрації голосу, манери повістування, як я вже бачу те, що мені треба.   — А тобі, Любка, тра’ мами? Зара’ закличу. Бо я ади на Багні лагожу плоти, а мама на Мазянівці б’є белеґу.   — Та добре! Мо’ витак най перезвонит!  

​  

​   Сиплемо і розсипаємо Ми, гуцули, нічого не лиємо, ми все сиплемо і розсипаємо навіть рідке, текуче, пивне: молоко, воду, горілку: «Та куда так багато мині сиплеш! Буде-буде! Хочіш, аби я такі гет уп’їнів тай валєвси отуда попид плотами! Шо скаже міні моя чілідина! Знов заведе біду, єк ото одногди! Скаже, шо я алкоголік, икого світ ни видів, а я ґазда, икого ші тра’ пошукати! Йо и!»