Краків, 29. лютого 1944 р.
Часто можна почути песимістичні міркування, що — на жаль — в житті перемагають і проводять не так чесні й розумні, як радше безоглядні, що діють не перебираючи в засобах. Дехто навіть так далеко посувається у своєму песимізмі, що взагалі схильний думати, що у світі панує своєрідна перевага зла, що воно куди сильніше від добра. Ті песимісти залюбки повторяють саркастичну французьку приповідку: — "C'est diable, qui gouveurne le monde!", — "Чорт панує над світом!"
Як у кожному переборщенні так і в цьому є якась частина правди, але рішуче тільки частина. Бо коли навіть дійсно так буває, що чеснота й розум мусять відступати перед злом у всяких проявах, то це тільки тому, що їх носії дуже часто виявляють замало життєвої відваги і сили, щоб обороняти й проводити свої ідеї або погляди. Тому мало бути чесним і розумним, але також треба вміти й мати відвагу обстоювати чесність і розум у громадянському житті. Так чеснота й розум, щоб перемогти зло громадянського життя, вимагають ще відповідної внутрішньої сили. Без того ні чеснота ні розум ніколи не зможуть зайняти того місце, що їм належиться. Тому суть проблеми про взаємини зла й добра в житті взагалі, а в громадянських відносинах зокрема, не в тому, що існує лихо, що воно може деколи навіть більш рухливе і не тільки відважне, але навіть нахабне, а в тому, що часто ті сили, що репрезентують чесність і розум суспільного життя незорганізовані, розпорошені, підточені сумнівами у правильність власного становища. Так усе зводиться до того, щоб чеснота вміла, коли цього треба, стати героїчною, а розум відважним.
Питання про взаємовідношення зла й добра відвічне. Воно мабуть таке старе, як саме людство. Тому воно вічно хвилювало й хвилюватиме людські серце й уми. Але зокрема в таких часах, як ті, що їх тепер переживаємо, ця одна з основних проблем людського буття набирає спеціяльного значіння. В пожежі воєнних змагань зло взагалі, отже також і зло в громадянському житті, нераз намагається виступити в таких розмірах, що дехто, хто обмежується тільки до того, що безпосередньо довкола нього діється, міг би попасти в розпуку й чорну зневіру у вартість світу, життя і людей. Тому в таких часах треба більш ніж колинебудь пригадувати, що крім зла й руїни існує також і добро, що навіть війни не можна б вести спираючися тільки на саме зло, нищення і безглуздя, бо саме кожний день воєнних змагань приносить нові приклади, які потверджують не тільки вагу, але також необхідність зорганізованого добра, героїчної чесноти й відважного розуму. В що могла б перемінитися найкраща армія, коли б у ній раптом не стало духа жертвенности, що є проявом кращої частини людської душі, коли б місце чесноти, яка зроджує залізне почуття обов'язку, зайняла якась дика й розперезана суцільність, коли б над тверезим розумом взяла верх або несеріозна, очайдушна чванькуватість, що легковажить усі можливі труднощі й не безпеки, або якийсь непоборний страх, що не дозволяє протиставитися ніякій перешкоді? Нинішня доба повчає не тільки про те, до яких меж могло б вирости зло прикметне людині й громадянському життю, але також про необхідну творчу вартість добра. Тому, коли сьогодні хтось дійсно поважно думає про краще майбутнє, в першій мірі повинен думати, що й як робити, щоб перевести якнайповнішу мобілізацію добра, — розкиненого в міліонах людських душ, щоб створити рідний фронт чесноти, яка не боїться того, що існує, яка перестала б говорити ледве чутним гoлосом, щоб зібрати усіх тих, що мають відвагу протиставити розум усякому — хай навіть найбільше блискучому й крикливому — безглуздю або — деколи навіть таки збірному божевіллю!
Історія важкою відповідальністю карає усіх тих, що мають зрозуміння добра, чесноти й розумности життєвих відносин, але не вміють спромогтися на стільки сили й відваги, щоб за ті засади боротися та їх перевести. Російська імперія впала в 1917 р. й большевизм залив одну шосту земної кулі, загрожуючи руїною всьому світові, не тільки тому, що до велетенських розмірів виросли "бєси" російського суспільного життя, що репрезентували його зло, але перш усього тому і тільки тому, що все те, не тільки в самому московському народі, але також і в інших народах, — що признавалося до добра, чесноти й розуму не проявило відповідної мужности, що всі чесні й розумні розступалися перед жмінкою запінених фанатиків й розгнузданих у громадянському розумінні грабіжників, що без уваги на все кинулися до влади. Те саме в безконечність повторялося у кривавих роках 1917—19, коли большевики намагалися захопити під свою владу всі країни, що колись входили у склад давньої Росії. Тоді то в січні 1918 р. розмірно невеликий большевицький загін Муравйова зайняв Київ, хоч у ньому було мабуть декілька добрих тисяч колишніх російських старшин. Між ними напевно більшість творили ті, що хотіли добра, яким не була чужа чеснота й які з обмерзінням відверталися від усякого безглуздя революційної дурійки, але — що ж — коли їм бракло сили і відваги, щоб діяльно ставити спротив хвилям революційного хаосу і руїни!
Сьогодні, коли війна щораз більше розпалюється, коли її гарячий подих відчувається навіть там, де досі про неї знали тільки з описів або оповідань, з особливою силою треба говорити про вагу добра й про потребу творити один фронт героїчної чесноти й відважного розуму!
Краківські вісті
01.03.1944