Катря Гриневичева

Життя приводить мене з черги на ті ж самі місця, де колись ходили танком мої малі ноги. Немов це було тільки нещодавно, чую чужозвучну, не польську мову між розлогих краківських каштанів у сяйві весняного золота. Чудну мову з маминої пісні, що її зовсім не мало чим розуміти моє відчужене вухо...   Немов причинна, що йде смугою місячного світла, я йду за мельодійним журчанням слів. Звичайно вслід гурткові чорномазих, дещо екзотичних юнаків, мабуть студентів, та з захопленим, німим окликом ловлю це й друге слово за рубці й мов скарб убогих несу додому.  
  Єсть край, де по давньому повіррю у лонї скелї спить Барбароса, в повнім міднім озброєнню, — глибокі столїття переплили над ним, як Сальца, від рути зеленїйша, перепливає над камінем, що його бурі скотили колись з Альп на її дно, розмаєне казками.  
11.01.18 | |
  (З останнїх хвиль Франка).  
12.08.17 | |
Уже шіснадцятий раз соняшний розсвіт блиснув над шпилями Єрмону, як мідяний диск Римлянина, і шіснадцятий раз сонце покотило ся у бездну позіхаючу необнятою загадкою від коли Мисалех, виповнюючи обіт, вийшов із свойого хутора в землї сирійській і пустив ся в путь до Єрусалима.  
14.04.17 | |
Гутірка.   Навіть у людини, найбільше в жорстокостях війни отупілої або притисненої в "Hіntеrland-ї" всякими страхітями істнованя, слова "Святий вечір" наносять на леди, якими тепер душа обросла, теплий Ґольфштром лїрики. Знаю людий, які боять ся сей один вечір бути самими, хоч поза ним не шукають гурту. Є і такі, яким не страшно лиш раз тодї доторкати ран, згадувати давно похоронені імена, мимо того, що з правила не оглядають ся поза себе, щоб не попасти в круговорот особистого терпіня, яке губить змисл для почувань загалу.  
15.02.17 | |
Як наближало ся свято пoмиpення, Icyс і pибалка Петро опустили дім Йоанни, жени Хузе. Був ранок, червоний від центурії, що квітчала узгіря, коли отуливши ся у свій хитон світлий, недїлений, Ісус минув оливні сади Бетеляму і зійшов у низ, на поля. Сихем побудоване на горбах мріло з далеку мов сон, імла з над Йордану плила під ним і воно, здавало ся, стояло серед неї, як човен на містичному озеpi.   — Два таланти золота і нитку топазів подала Йоанна, пращаючи нас, Учителю... — говорив Петро, йдучи вузкою стежкою в слїд за Ісусом.  
30.01.17 | |
То бува, сумерком, коли горла робітень викинуть із нутра свій чорний, людський зміст, як сцїпенїлу кров хорого велетня, як всї страхіття, обиди та нудьги придушить голодна втома, виходжу з хати пожити хвилю ілюзією. Вечірня зоря снує нїжну лєґенду, в якій кожда мисль є милосердєм: воно, як свята Єлисавета, простягне грізному королеви, злій хвилї, запаску, повну рож. Нa безлїч закутин, ям, каналів, де пахне гнилю, злїтає шовковий промінь, аж усї бараки виблиснуть під небом, білі мов гай розсипаних на безлюдю домовин.  
24.09.16 | |
Високодостойному Пану Послови Николї Василькови — присвячую.   Був раз день, коли я лишила далеко за собою дантейські ворота. Мене непокоїла первобутня потреба поставити десь на тихій левадї костир з благовонного дерева і в горяче полуднє кидати паволоку і бисер і нараменники, дивлячись в слїд фиміяну — на розсипані зорі.  
23.01.16 | |
Ніч. У повітрю їдкий дим угля, дурман соснових дерев і лінива туга Шуманівських мельодій. Питаю себе: їсти б тобі треба, чи заплакати? Голодна, чи самітна? — Го-го! — смієть ся в альпейських пропастях Rübezahl. — Го-го! стугонить вагон і паралєльно до лінії овиду, здаєть ся, що летить у гору, щоб у безкраї перетяти тамту пряму собою, по думцї фізичної гіпотези. До колїс ваґона прилїтають юрбою зимові поля — чорнозем шнурами вирізуєть ся зпід снїгу, мов старинна плахта, в якій Ізраиль молить ся Богу в сабат.
09.01.16 | Земмерінг |