В моїх численних розвідках щодо питання про початок і історичний розвиток назви "Україна" 1), я виказав основно її значіння й тому обмежуся в цьому місці тільки найголоснішими висновками (відсилаючи цікавих до джерельної цитати до згаданих розвідок), щоб подати докази на те, що в 2-ій пол. XVII. ст. ця назва не була чужа й нашому Закарпаттю.  

  Майже всю державну територію Карпатської України заняла вже Мадярщина. Народи чеський і словацький пішли власними шляхами, розбивши державну федерацію, якої вони разом із карпатськими українцями були членами.  

З моїх спогадів.   Маленька Закарпатська Україна здобула державну самоуправу і внаслідок цього Україна й українська справа стала голосна в цілому світі. Але ще не так давно світ не знав майже нічого про Україну, що вже й казати про Закарпатську Україну, де українську національну свідомість придушили мадяри, які в часі світової війни заборонили навіть уживати українську азбуку. Все те приводить мені на гадку деякі моменти, які хочу тут навести.  

(Від нашого спеціяльного кореспондента.)   Хуст, 22. листопада 1938.   На будинку Окружного Уряду в Хусті, що є нині осідком Президії Міністерської Ради Карпатської України, повіває великий жовто-блакитний прапор. При вході — почесна військова варта.   Канцелярії, секретаріят та урядові апартаменти пpемієpa примістилися на першому поверсі цієї доволі великої, модерної будівлі. Обстанова скромна і водночас вибаглива. Стилеві меблі, глибокі, шкіряні фотелі, грубі червоні хідники, килими.  

Був свого часу 1918 рік, був фронт під Львовом, а парлямент у Станиславові і були деякі цікаві речі. Наприклад: на фронті йшла боротьба, на дипльоматичних стежках шлялися туди й сюди курієри, а в Станиславові йшли бесконечні дебати про поділ дідичівських ґрунтів.   — Ми мусимо дати народові доказ нашої щирої демократичности. Тому ділимо!   І я вірив, що так має бути, аж доки не спитав дядька.   Дядько старий, до війська вже не надавався, сидів дома та з трудом годував велику рідню. Сини і зять пішли — осталася жінота і діти.

Від тижнів живемо під вражінням вісток із Закарпаття. Воскрешують вони спомини рідного минулого, кажуть переводити анальогії (хоч-би навіть — не завжди вірні), анімують і хвилюють, проймають радістю або смутком, залежно від змінливих подій та змінливих вісток. Розпадається держава, з якої істнуванням звязаний кусень української історії. У міжнародній метушні — виринула і справа частини української етнічної території.

Кожна людині має якусь розхитану шрубку в голові, яка час до часу кудись вискочить. Думаю, що не тільки кожна людина індивідуально, але й цілі гурти, племена, а навіть нації.   Коли взяти під увагу гурт, то цілий гурт польських журналістів має розхитану шрубку українських назвищ. Рідко коли напишуть назвище якогось нашого діяча правильно, а написавши його раз зле — тримаються тієї форми цілими літами, хоч чують те назвище десять разів на добу, а пять разів на статтю повторюють його неправильно.  

Закарпаття — як сама назва вказує лежить за Карпатами. Назва добра, але тільки для тих, що живуть від нього на схід. Для самих закарпатців справа представляється зовсім навпаки: Закарпаття для них Передкарпаття.  

Дрожу цілий за долю Закарпаття. Цеж наші рідні брати, дарма, що деякі вважають себе за тіточних. Коли вірити ґазетам, то там усі партії від  національних до москво- і мадярофільських видвигнули гасло самовизначення.  

„ЗВОРОТ“ ЗАКАРПАТТЯ УГОРЩИНІ У СВІТЛІ ІСТОРІЇ ТА ТЕПЕРІШНЬОЇ ДІЙСНОСТИ.   Львів, 3. березня 1938. І. Односторонній nідхід польської публіцистики