(Від нашого спеціяльного кореспондента.)
Хуст, 22. листопада 1938.
На будинку Окружного Уряду в Хусті, що є нині осідком Президії Міністерської Ради Карпатської України, повіває великий жовто-блакитний прапор. При вході — почесна військова варта.
Канцелярії, секретаріят та урядові апартаменти пpемієpa примістилися на першому поверсі цієї доволі великої, модерної будівлі. Обстанова скромна і водночас вибаглива. Стилеві меблі, глибокі, шкіряні фотелі, грубі червоні хідники, килими.
Рух великий. У чекальні цілий гурт інтересентів, що чекають авдієнції у премієра. Є між ними делєґації, діячі повітових осередків, урядовці, селяни, духовенство. Службовці секретаріяту і референти раз-у-раз перебігають через кімнату. Відчувається темпо орґанізації, творення, діловитості. А при цьому все довкола надихане атмосферою поваги і якоїсь сердечности, що випливає з гармонії праці та з обєднання змагань, з радости і зі свідомости відповідальности.
І ось стою нарешті перед премієром о. Волошином. Здавна знайоме, добряче, усміхнене обличчя, тільки очі помітно втомлені й утиск руки більш нервовий, сильніший, твердіший.
Так, передомною людина, що попри мін. Ревая винесла на собі найбільше ударів останніх місяців, що без хвилини надуми взяла на себе найбільший тягар відповідальности й обовязку. Він-же перший з уст мін. Рібентропа почув у Відні тяжкий присуд арбітражної комісії, він перший мусів винести на собі силу цього удару — і він перший мусів кинути здезорієнтованому й очманілому українському громадянству Закарпаття гасло:
— Витримати! Не падати духом і працювати! Держава наша істнує й істнуватиме всупереч усім труднощам і ворожим зусиллям.
Вертаючись з Відня, не бачив він уже свого Ужгороду, своєї хати, своїх сестер і своїх сиріт. Зате бачив свою Державу, що виросла з труду його і таких, як він, надійно, а проте так несподівано, так приспішено — скоро.
Нині він і ці найближчі його — монтують цю державу.
***
Сидимо в глибоких фотелях у кабінеті премієра, О.Волошина.
— Ексцелєнціє, як представляється правно-політичний стан Карпатської України в теперішню пору — питаю?
— Карпатська Україна — відповідає премієр — входить у склад нової республики, як сфедерована держава на рівнях державно-правних засадах, спільно з Чехією та Словаччиною. Цей стан, це федеральне відношення в ніяких умовинах нe буде і не сміє бути змінене. Це, зрештою, як уже знаєте, підтвердив центральний парлямент і сенат у Празі.
— А як з назвою Держави?
— В справі офіційної назви нашої Держави був незвичайно завзятий і гострий спір у центральному уряді та в парламентських колах у Празі. Міністр Ревай мав перед собою величезне і дуже важке завдання, ввесь тягар оборони наших постулатів лежав виключно на ньому. Те, що наш державний устрій вже нині зовсім зрівнянний з устроєм Словаччини — це його заслуга. При відомих нам тенденціях і словаків, і чехів, щоб Карпатську Україну втримати на якомусь окремому, правничо-державному звуженому, автономічному статуті — нинішній осяг мусимо назвати блискучим. Що торкається назви, то дійсно годі було тут покищо щонебудь змінити. 3анадто великий був у Празі внутрішній і ще більший зовнішньо-політичний витиск. Прийдеться вичекати до нашого першого сойму, який оконечно вирішить назву нашої держави. Покищо ніщо не стоїть на перешкоді, щоб назви "Карпатська Україна" вживати у неофіційних виявах та енунціяціях. У тому напрямі Прага не буде ставити перешкод, хоч урядово обовязуватиме ще якийсь час термін: "Підкарпатська Русь".
— Чи на Ваш погляд, Ексцелєнціє, майбутній карпатський сойм буде однозгідний з тезою Вашого уряду про нову назву держави?
— Безумовно. За багато анахронізму і за багато прикрих, упокорюючих моментів носить у собі стара назва "Підкарпатська Русь".
Тут премієр хвилину задумався і почав поволі:
— Є чинники, головно за кордоном, які твердять, що назва "Карпатська Україна" носить у собі вже самим своїм звуком якісь зародні т. зв. ірредентизму. Дивно, коли чуємо такі натяки навіть з дипльоматичних кол. Бо хіба, заперечуючи назву народу, можна заперечити його істнування?.. Була у свому часі Совітська Україна, також федеральна, зі своїми власними дипльоматичними представниками за кордоном, і істнувала як факт і як факт її привели. Це була сила і при відповідних обставинах вона могла дійсно стати для декого грізною. Нині вже сама назва малої, безумовно пацифістично настроєної Карпатської України лякає декого ірредентизмом. Взагалі за багато недосказань у тій цілій акції, що спрямована проти найсвятішого права кожного народу — права самовизначення.
— У звязку саме з цими закордонними голосами яке становище Ваше, Ексцелєнціє, і Вашого уряду до всеукраїнської проблеми?
— У цій справі, наскільки пригадую собі, давав уже енунціяції мін. Ревaй. Карпатська Україна силою свого положення в межах федерації, своєї величини, кількости населення, своїх величезних внутрішніх завдань — не може і не хоче вмішуватись у великі та складні проблєми всеукраїнської політики. Конкретно сказавши, справу польсько-українських відносин у Польщі вважаємо справою, яку можуть поладнати між собою тільки обі сторони і віримо, що до цього поладнання прийти мусить. Що торкається справи українського народу в Совітах, то також ніхто тверезий не може хіба припускати, щоб ми могли мати будь-який вплив на розвязку цієї проблєми. Подібну строгу невтральність зберігатимемо в справі положення української меншини в Румунії, з якою хочемо втримати якнайприязніші відносини. Реасумуючи все сказане, мусимо застерегтися якнайрішучіше проти всякого накидування нам диверсійних тенденцій у політиці, яких ми від початку не мали і не маємо.
— Які є пляни уряду в ділянці адміністраційної та господарської перебудови держави?
— Проєкт перебудови адміністрації вам уже в загальному нарисі відомий. (Про цю справу писав я у попередній кореспонденції — Р. Г.). Що торкається господарських плянів, то вони саме у стадії фіналізації. Багато залежить від висліду господарсько-фінансових переговорів, які ведемо з представниками закордонного і чеського капіталу. Говорити про них уважаю покищо передчасним. Нині можу вам тільки сказати, що переговори є на добрій дорозі та що у них беремо під увагу всі продукційні можливости нашої країни. Коли наша господарська розбудова піде саме на основі цього пляну, тоді всі фантазії про господарську невистарчальність Закарпаття виявляться дійсно нічим іншим, як тільки фантазією, якою кормив тенденційно Европу мадярський ревізіонізм.
— Отже дивитеся, Ексцеленціє, оптимістично у майбутнє Карпатської України?
Премієр усміхнувся:
— Не так оптимістично, як тверезо. Чейже маємо всі обєктивні дані для всебічного розвитку. Нарід вдоволений. Голодуюча нормально в цій порі Верховина забезпечена нині харчами більше, як у попередніх роках. Реорґанізація адміністрації проходить спокійно і за пляном. Фінансові переговори у Празі під кермою дир. Клочурака проходять успішно. Треба нам тільки спокою, але, на жаль, все ще працюють чинники, які нам цього спокою дати не хочуть. Маю на думці диверсійні банди з Мадярщини. Очевидно, ліквідуємо їx дуже легко, бо співділає в цьому також усе населення. Всеж таки це створює деякі утруднення праці.
— Чи той диверсійний рух великий?
— Був великий. Нині він помітно зменшується, в міру того, як виявились безвиглядности диверсії.
Розмову нашу перебиває один із секретарів, повідомляючи премієра про заповіджену телєфонічну розмову з Прагою. Підіймаюся.
— Вертаєтеся до Львова? — питає премієр, простягаючи до мене з усміхом руку. — Вітайте всіх знайомих! А в першу чергу Е. Митрополита Шептицького. Коли буде тільки перша можливість, відвідаю його, щоб скласти йому свій поклін і пошану.
Тут премієр задумався знову на хвилину:
— ...Бо, знаєте, ваш Митрополит все був мені життєвим дороговказом. Ця людина все зуміла втримати рівновагу між розумом і серцем... І вона зглибила, як ніхто інший, суть патріотизму, якого сила не в словах, я в ділах...
***
Виходжу з буднику премієрського уряду. Вулицею машерує відділ "Карпатської Січі". Молоді, бадьорі, весело усміхнені хлопці. На дворі соняшно і тепло.
[Діло]
29.11.1938