Зі спогадів У. С. С.   Ми стояли в однім забитім сільцї угорської України, Синяку, недалеко Поляни, та виставляли полеві сторожі. Було се з початком жовтня 1914 р. Одного дня убирав четар Чмола добровольців для стежі (патрулї), яка мала йти до Поляни, де саме тодї кипіла головна битва. Я зголосив ся.  

Із записок офіцира.   "Lasciate" ... чи "avete"...?   [Текст видалено цензурою]   Та не так її бувальщиною, істориєю, як тими людьми, що в теперішну хвилю на нїй живуть. Що вони думають, чим цікавлять ся?   Рік-річно творили ся у моїй голові пляни прогульки, та все щось стануло на перешкодї. Аж ось примусова прогулька спроваджує мене в ті сторони.  

Три дни я їхав з Відня, щоби дістати ся до наших стрільців. Поїзд ставав по стациях годинами і роздумував, чи їхати дальше, куди їхати і кого з собою взяти.   Минали нас поїзди повні вояків, що завзято сьпівали піснї, повівали чорно-жовтими і біло-зелено-червоними прапорцями. На ваґонах виднїли рисунки білою крейдою: чарок, фляшок, шабель, армат і написи: Nieder mit den Russen! — Die Serben müssen sterben! — Österreich hoch! Москаль, коби здох!  

Великодня мандрівка.   Ч. 108 "Ради" принесло фейлєтон п. з. "З угорської та галицької України", в котрім автор, росийський Українець, подав свої вражіня й рефлєксиї з мандрівки по Галичинї й угорській Руси, відбутої в часї сьогорічних Великодних сьвят. Фейлєтон сей прислав шан. автор — із змістом, в богатьох місцях доповненим, — нашій редакциї. Думаємо, що читачі наші радо з ним познайомлять ся. — Ред.  

Оногди подали ми вїсть з Риму з да­тою 6 лютого, що мов-то Конгрегація в спра­вах вїри на Всходї одержала від папи Льва XIII порученє, щоби в як найкоротшім часї розслїдила справу і поставила внесенє, чи не належало-б рускі єпископства на Угорщинї підчинити під юрисдикцію гр.-кат. митрополії львівскої, надїляючи єи титулом патріярхату, о якій Русини від 40 лїт упоминалися. Мотивом до тої ре­форми мав-би бути упадок духа религійно­го межи духовеньством руским на Угорщи­нї і розширене там-же москво- і схизмо­фильство.