У романі «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського багато морського бризу, літнього сонця, похмурої сирої зими й світла тьмяного каганця. Він насичений суфійською поезією, ремінісценціями з християнських і середньовічних східних містиків, віддаленою орієнтальною екзотикою й брудом приморських таверн, затхлим запахом невипраної білизни в дешевому готелі, малярійною вогкістю нещодавно освоєного колонізаторами Кавказу. Тепло тут не стільки фізичне, скільки суб’єктивне, ба навіть політичне. Як і всі пейзажі епохи класики.