8 серпня маємо дві річниці уродин, з одного боку, досить відомих, а з другого – недооцінених сучасниками та нащадками діячів нашої культури: 180-річчя Юрія Федьковича та 195-річчя Пантелеймона Куліша. Вони народилися в різних кінцях української землі, але обидва майже водночас, у 1870–1880 роках намагалися знайти собі пристановище у Львові, щоби працювати тут для свого народу. Мали тут спільних знайомих. Але Львів виявився до них неприхильним...     Юрій Федькович  

Революція гідності, зміна влади та війна з Росією стали найпотужнішими каталізаторами змін у житті львівської громади за всю історію незалежності України. Суспільні струси активізували простих львів'ян — люди почали об'єднуватися і створювати осередки громадянського суспільства, які впливають на розвиток окремих сфер місцевого життя та місцевих спільнот.   «Z» зустрівся з активістами, щоб дізнатися про ці зміни в місті.   «Візьми і зроби»  

Біля входу у львівську Ратушу вже тиждень стоїть «благочинна» фіґура Юрія Змієборця, а в перший день серпня у місті стартував аукціон «Митці — воїнам» — творчий спосіб арт-спільноти консолідувати зусилля спільнокошту Львівщини для потреб українського війська.   Процесом забивання цвяхів керує Андрій Салюк  

Частину львівської спільноти збурило повідомлення у мережі Facebook на сторінці Катерини Мички-Гірник. Львів'янка розповіла, що гробівець отця Гавриїла Костельника на Личаківському цвинтарі розритий. Жінка навіть запідозрила, що може йтися про викрадення тіла з могили, зважаючи на ймовірну канонізацію отця, що став одним з рушіїв церковного псевдособору 1946 року у Львові, за допомогою якого радянська влада скасувала Берестейську унію й загнала УГКЦ у підпілля.  

Родичі вояків з Львівщини, які служать в зоні АТО, вважають, що два місяці війни — то забагато для людини, і влаштовують акції протесту, вимагаючи ротації. «Хай тепер йдуть воювати кадрові військові, які сидять у частинах», — кажуть вони. Ще хочуть, щоб Міністерство оборони було відкритішим — налагодило роботу «гарячої лінії» й чесно повідомляло про те, що робиться на фронті.      Наших дітей женуть у саме пекло!  

Ірина Шимон: Розумні забави львівського літа    Покоління ровесників Української держави у своєму дитинстві могло тільки мріяти про світ інтерактивних ігор та високі медіа-технології. Ми раділи жуйкам «Turbo», збирали фантики з імпортних батончиків, тішились іграшкою йо-йо, а на пальцях мали мозолі від джойстика восьмибітної приставки. Ейфорія – Інтернет-клуб з доступом до ігор в режимі онлайн...  

  Якісна українська анімація, широкий інтерес до документального кіно та потреба попри військову ситуацію таки збиратися на культурні заходи – саме так можна було би тезово підсумувати VII Львівський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art. Вже втретє липень (до того Wiz-Art відбувався в травні) приносить до Львова різноманітні фільми з усього світу, цікавих творчих гостей та особливу атмосферу молодого, свіжого кіно.  

До уродин Митрополита Андрея Шептицького.  29 липня 1865 (с. Прилбичі, Львівщина)  

Військовики називають це «Груз-300» — поранених у бою доправляють у лікарню. Термін виник в часи афганської кампанії Радянського Союзу, і хто б міг подумати, що він так широко використовуватиметься в сучасній Україні. Але це війна. Війна з убитими, покаліченими і пораненими. Хлопці, яких забирають з поля бою на ношах, потрапляють у лікарні і стають там справжнім викликом для медперсоналу.