Досвід глядача, учасника та організатора однієї й тієї ж акції майже завжди буде різний. І зазвичай репортажі ведуться саме з точки зору відвідувача, іноді – з додаванням цікавих родзинок з-за куліс заходу. Але коли журналіст також задіяний у культурному менеджменті, то він має унікальну нагоду зазирнути усередину самого процесу. Тому пропоную побачити Fete de la Musique Lviv 2014 очима співорганізаторки та однієї з координаторів – моїми очима.  

П’ятдесят років тому найкращим подарунком зі Львова була ваза гутного скла – авторства художників знаменитої на весь Радянський Союз Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики Художнього фонду УРСР. А на початку ’90-х Львів, (і це в тих умовах першого етапу розвалу союзу і перших кроків становлення незалежності!) кілька разів ставав майданчиком Міжнародного симпозіуму гутного скла.

Сьогодні, 28 червня, у Львові учасники Товариства «Пам'ять» відбули марш на честь 100-річчя «Великого Здвигу» 1914 року. Від пам'ятника Степану Бандері до центру міста пройшла колона історичних реконструкторів в одностроях українських воїнів різних епох. Очолювали колону лицарі княжої доби, а замикали її зі щитами воїни Майдану.  

Проблема з «ароматами» в повітрі Львова добряче в'їлася у печінки містянам, адже про її вирішення говорять на всіх рівнях багато, але скільки не кажи «халва», в роті солодко не стане. Мужній ривок міської влади під Євро-2012, коли треба було рятувати престиж «європейського туристичного міста», привів до часткового і тимчасового вирішення проблеми, і в цьому містяни змогли переконатися ще цієї весни, коли вечорами у багатьох районах не можна було відчинити вікна без ризику хапнути неприємного запаху столиці Галичини.  

 

У березні цього року команда астрофізиків, які працюють у обсерваторії BICEP 2, розташованій неподалік Південного полюсу, оголосила про відкриття гравітаційних хвиль. Значимість цього відкриття є епохальною, адже йдеться не лише про підтвердження існування феномену, який передбачив Альберт Ейнштейн ще у далекому 1916 році, але й цілу низку додаткових відкриттів, кожне з яких достойне Нобелівської премії з фізики.

  Аби назватись сучасним драматургом, не достатньо писати репліки в стовпчик і, як казав гіперпрагматичний  Джон Карлін, «підтримувати температуру тіла десь в межах тридцяти шести градусів». Нова драма — це ризик, якому зазвичай немає місця у збалансовано-протертому репертуарі українських театрів. Глядач, котрий хоче ознайомитись із сучасною драматургією, має доволі мало шансів.    

  «Болю мого не вгамовано…» – впродовж останніх місяців мені ніяк не йде з голови цей рядок із вірша «Біль» Петра Скунця.  Може, то все прийшло у травні, коли вшановували день народження (20.05.) і день смерті (30.05.) митця. А може то невгамований біль його передчасного відходу.   Петро Скунць, Василь Вароді та Федір Зубанич, 1960-ті роки.  

Знимка Романа Балука   «Померти — значить приєднатися до більшості». Ігор Герич тепер там. Нині його поховають серед могил рідних, у Турці. Вчора з ним прощався Львів.  

85 років тому, 16 червня 1929 року народився відомий учений-енергетик, один із творців сучасної української науково-технічної термінології, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Академії інженерних наук України, доктор технічних наук, професор Львівської політехніки Володимир Степанович Перхач (1929–2005).