У середу, 26 квітня, у Львові за адресою вул. Кривоноса, 1 о 18.00 відбудеться концерт давніх духовних напівів "Пасха Красеная" у межах проєкту «Музичні вечори в Музей Митрополита Андрея Шептицького», що його співзаснували п. Наталія Ревакович та о. Севастьян Дмитрух.

Музеї, бібліотеки, сакральні споруди, історичні будівлі не становлять жодної воєнної загрози, проте саме вони часто стають мішенями ворожих обстрілів — бо є носіями історичної та культурної пам’яті, яку так прагнуть стерти загарбники.

Текст писався вже в часи, коли не було потреби використовувати історичні події в якості езопової мови, та це не означало, що історична белетристика перетворилася на суто розважальний жанр.

Китайці вже згадали мудрого римлянина-драматурга Плавта і його «Nomen est omen», українці перебувають у процесі згадування «імені, яке є знаком», згодом історична пам’ять прокинеться у фінів, німців, японців, а може й у татар з ромами.

Дуже знайомі звороти, гармонія проста, але використана настільки досконало, що лише звертаєш увагу, наскільки розквітчана вокальна партія. Вербицький був цілком академічним, але він не відривався від народного, питомого. І це те, що нам потрібно.

Значна частина наших освітніх дискусій — це не про освіту і не про те, як її змінювати. Це взаємний обмін двома варіантами проживання травми совєтською і постсовєцькою освітою.

Поки підліток-переросток Тейшейра завдавав репутаційних збитків американським спецслужбам, оприлюднивши секретні матеріали, адекватніша частина людства готувалася до збільшення кількості «хороших росіян» з номерами 200.

Завдяки потужній інерції і механізмам реплікації поведінки постсовєтське виховання у своїй масі — це не стільки про соціалізацію, скільки про муштру як єдиний спосіб соціалізації.

Сучасний український театр впливає на війну не менш потужно, ніж вона на нього, – практично та ідеологічно, відстоюючи власні кордони та допомагаючи їх відстоювати співвітчизникам, роблячи вибір тут і тепер, спрямований на досягнення свободи, розповідаючи про війну за межами нашої країни.

Ніл Хасевич: "Як довго залишиться бодай одна краплина моєї крови, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. ... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Слава Україні!"