У Старій Скваряві презентували результати проєкту з оцифрування найстарішої датованої дерев’яної церкви України та її іконостаса
Промотуром для місцевих гідів, викладачів та студентів Львівської національної академії мистецтв та представників ЗМІ у селі Стара Скварява на Жовквівщині відзначили завершення проєкту «Музей “Староскварявський іконостас XVI-XVIII ст.”: оцифрування пам’ятки, створення інклюзивної експозиції».
У межах проєкту, що став результатом інтенсивної піврічної роботи Львівського музею історії релігії за підтримки Українського Культурного Фонду, було створено 3D модель та віртуальний тур храмом Святого Архистратига Михаїла – найстарішій датованій дерев’яній церкві України.
У рамках проєкту було створено сучасну інклюзивну музейну експозицію, що враховує потреби різних цільових аудиторій: у музеї розмістили нові інформаційні банери із QR-кодами, збільшеними копіями ікон верхнього ряду іконостаса. Створено авдіогід українською та англійською мовами.
Поряд з оцифруванням об'єктів в рамках проєкту відбулася Літня школа іконопису для місцевих школярів та молоді і дітей внутрішньо переміщених осіб, під час якої учасники малювали ікони за мотивами музейного іконостаса.
Окрім цього команда проєкту створила короткометражний документальний фільм про Староскварявський іконостас та перебіг проєкту з його оцифрування.
Створення віртуального туру, покращення доступності експозиції, проведення освітньої програми та створення фільму в рамках проєкту покликані сприяти збереженню та популяризації української культурної спадщини.
Музей «Староскварявський іконостас XVI-XVIII ст.» – філія Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський музей історії релігії». Музей у Старій Скваряві відкрито у 2015 році. Відкриттю передувала багаторічна реставраційна, дослідницька та пам’яткоохоронна робота: у 1990-х роках ХХ ст. почалася реставрація ікон, деякий час іконостас експонувався в приміщенні Львівського музею історії релігії, проте інтер’єр музею не давав можливості експонувати іконостас в цілості. Здійснена у 2010-2015 роках реставрація церкви Святого Архистратига Михаїла та дослідження, котрі передували реставрації, дали можливість стверджувати, що церква є найстарішою датованою дерев’яною церквою України і походить з 1508 року, що засвідчено написом на північній стіні храму. Розміщення іконостаса в храмі, у якому він перебував початково, і відкриття музею дало можливість бачити комплексний твір в автентичному інтер’єрі, де пам’яткою є не лише іконостас, а й приміщення, у якому він експонується. Найцінніша частина іконостаса – ікони Перемиської іконописної школи XVI ст., а також імовірно роботи відомого українського іконописця доби бароко Івана Рутковича.
Про втілення проєкту, оцифрування пам'яток, літню школу іконопису, зйомки фільму та створення інклюзивної експозиції розповів директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць:
“Церква Святого Архистратига Михаїла XVI ст. у Старій Скваряві має дуже цікаву історію. Це найдавніша датована дерев'яна церква в Україні. Звісно, є церкви давніші, зокрема в Потеличах чи на Закарпатті, але такого чіткого датування, як церква Архистратига Михаїла, жодна з них не має. 2008 року історик архітектури із Інституту “Укрзахідпроектреставрація” Василь Слободян при дослідженні цієї церкви на північній стіні храму відчитав напис “1508 рік”.
Однак варто зазначити, що церква Архистратига Михаїла будувалася не на цьому місці, а в не далекому звідси селі Глинську, тут же була інша церква. Ця ж перенесена сюди в 1715 року, і з тих пір стоїть на цьому місці. Довший час у радянський період церква була зачинена. У 2000-х роках відбулася її реставрація фахівцями Інституту “Укрзахідпроектреставрація” під керівництвом архітектора Сергія Піньковського. 2015 року реставрацію церкви завершили.
А реставрація іконостаса церкви архистратига Михаїла має свою окрему історію. Це музейна пам'ятка, узята на облік. Цей іконостас різночасовий: має як давні, так і пізніші частини. Пам'ятка відома тим, що має збережений найдавніший в Україні апостольський (молільний) ряд ікон XVI ст. , створених майстрами Перемиської іконописної школи. Сім ікон із апостольського ряду присутні тепер у церкві, а ще дві зберігаються у Національному музеї у Львові ім. А.Шептицького.
1992 року фахівці нашого музею із Червонограда, де маємо філію, та Львова забрали зі Старої Скваряви іконостас до музею на збереження і реставрацію,де він перебував 16 років, а коли 2015 року церкву відреставрували, ми повернули іконостас на його історичне місце. Висловлювалося чимало побоювань: чи при поверненні буде дотримано усі необхідні норми збереження (температурно-вологісний режим, протипожежний захист, охорона тощо). Але, відколи існує ця наша музейна філія, ми від 2016 року постійно моніторимо стан пам'ятки, і скидається на те, що іконостас прижився на своєму історичному місці, бо почуває він себе чудово і якихось негативних рецидивів не виявлено.
Отож маємо позитивний приклад того, що музеїфікована церква й іконостас, стали фактично пам'яткою національного рівня, бо в Україні не так вже й багато музеїфікованих храмів з іконостасом. Створюючи тут свою філії ми вивчали досвід колег із-закордону, а також Івано-Франківська й Рогатина. Тепер маємо гарний туристичний магніт для тих, хто відвідує Жовкву.
Процес оцифрування пам'яток триває давно, це звикла європейська практика. Але від початку війни ця тема, звісно, стала дуже гострою. Мало того, що раніше також були загрози для дерев'яної архітектури (спалення, руйнування, викрадення) тощо, то тепер ще й додалася загроза руйнування внаслідок бойових дій. Тому ми створили проект оцифрування цієї пам'ятки й подали на фінансування до Українського культурного фонду. Фонд підтримав нашу ініціативу. Відтак нам вдалося залучити із фірми CKEIRON команду фахових спеціалістів для оцифрування і створення 3d-моделі й самого храму, й іконостаса. Фото оцифрованих об'єктів ми виклали на інтернет-сторінці музею, удоступнили ці копії через QR-коди, які встановили у самій будівлі, окрім того створили інформаційні таблиці із схемою іконостаса та роз'ясненнями.
Наступна частина роботи полягала в тому, що ми передбачили заходи інклюзії, придбавши мобільний пандус, який дозволяє особам з інвалідністю також оглянути пам'ятку, і створили авдіогід українською та англійською мовами.
Улітку в рамках проєкту успішно відбулася іконописна школа, до якої ми залучили місцевих школярів та дітей із тимчасово переселених сімей. Також зняли невеличкий документальний фільм про пам'ятку та сам проєкт з коментарями усіх причетних до його реалізації. Тепер ми показуємо результати піврічної роботи”.
Як на лихо, презентація цієї роботи збіглася в часі із першим за літньо-осінній сезон вимкненням електроживлення. Утім, ця халепа не позначилося на демонстрації проєктних здобутків у Старій Скваряві, — музей був готовий до таких несподіванок, заздалегідь підготувавши генератори й акумулятори. Однак проблемою лишається інтернет-зв'язок, сигнал якого на цих теренах або слабкий, або відсутній.
Надія Полянська, заступниця директора Львівського музею історії релігії:
“Робота видалася не легкою, але захопливою, адже окрім усього іншого — це десятки поїздок учасників та волонтерів проєкту до старенької дерев'яної церкви, у процесі яких ми накопичили величезну кількість матеріалів й ідей для подальшої роботи. Та коли ми говоримо про якість реалізації нашого проєкту, то йдеться про тривалу традицію: 3d-модель храму Архистратига Михаїла у Старій Скваряві та його іконостаса і віртуальний тур на їх основі нам робила компанія CKEIRON, у доробку якої близько 400 моделей, у тому числі багатьох музейних експонатів і архітектурних пам'яток, зокрема й Львівщини. Такими моделями кожен може користуватися вдома, плануючи подорожі. Але насправді вони є новим типом документування. Колись документували описами, рисунками, вимірами, картографічними схемами, фотографіями, а 3d-моделі є фактичним продовженням цього руху, спрямованого на збереження інформації про історичну спадщину. Завдяки технологіям фотограметрії та лазерного сканування із тисяч фотографій з різних ракурсів було створено й нашу максимально точну модель, щоб задокументувати ці два об'єкти (церкву й іконостас) для істориків, архітекторів, мистецтвознавців та реставраторів.
3d-модель не тільки зберігає архітектуру, а й дає розуміння, якою вона була в інших часових пластах, бо це математично обрахована модель, що може унаочнити елементи, які вже не збережені, й прислужитися до більш докладнішої реконструкції. Скажімо, на прикладі цього храму ми можемо собі краще уявити, як взагалі виглядала наша дерев'яна архітектура, певні зразки якої не дійшли до нашого часу. Це дуже важливо. Як рівно ж і те, що така модель може переконати нас, у тому, що не варто себе недооцінювати. Дуже часто ми чомусь вважаємо, що визначні скарби світу десь у Франції, Італії, Римі, тільки не в нас. При хорошій якості 3d-моделі ми побачимо, що це не так. Стара Скварява — чудове місце, але воно одне із сотень на Львівщині. Тому подивившись, які скарби зберігаються в одному селі, ми зможемо зрозуміти, що такий рівень був усюди. Цей рівень люди підтримували свідомо: скажімо, на створення однієї з ікон до іконостаса дали кошти 16 сімей, адже це надзвичайно коштовна річ. І люди XVII ст. розуміли цю цінність, замовляючи ікони в майстрів високого класу.
Коли ми тепер розглядаємо іконопис, буває здалеку важко його роздивитися і поготів зрозуміти, наскільки це складно виготовити і яка це мистецька цінність. Тому нам так важливо було влаштувати літню іконописну школу . І талановиті діти з нашими найкращими художниками-реставраторами намагалися зобразити ці ікони. Це їм чудово вдалося!”
Роман Зілінко, іконописець, дослідник сакрального малярства, науковий консультант проєкту:
“Жовквівська школа іконопису — фантастичний феномен в українській культурі, який склався довкола Жовкви, де перебував двір короля короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Тут працювало багато художників, іконописців золотарів, різьбярів, що дало можливість створити чимало мистецьких шедеврів.
Цей іконостас також є відгомоном тої ситуації. Хоча його найцінніша частина — ікони апостольського ряду, адже не так багато збереглося пам'яток XVI ст. в цілості та ще й у тому місці, де вони були, а не в колекціях чи музейних збірках.
Першим унікальним моментом є ікона “Спас у славі” у центрі апостольського ряду, бо традиційно Спас у славі зображався в намісному ряді. Ряд моління (у центрі Христос, біля нього Марія й Іван Предтеча, потім архангели, а далі йшли апостоли, євангелисти, пророки, царі, мученики пустельники та інші) таким був до середини XVI ст. А ця памятка показує нам момент переходу до нової традиції, коли з ряду моління формувався апостольський ряд, що в свою чергу дозволило структурувати український іконостас таким чином, що він став симетричний відносно осі. Оскільки є стала кількість постатей (12 апостолів), то стали розміщувати по празнику під ними. Цікаво, що до XVI ст. кількість празників в іконостасах могла бути різною. Тож завдяки тому, що ряд моління трансформується в апостольський, то й число празників обмежується до 12, хоча могли ще окремі додаватися , як тут: +4.
Другий унікальний момент — це зображення “Тайної вечері” в центрі празникового ряду під тим “Спасом у славі”, — тобто це один із перших випадків її розміщення там.
Намісний ряд з пределлами в цьому іконостасі вже з іншого часу. Як правило, ікони різних рядів іконостасів малювалися в різний час, бо треба було чималих матеріальних ресурсів, щоб один іконостас виконав один майстер в обмежений термін.
У намісному ряді маємо класично Богородицю й Христа, св. Миколая (1687р.) і храмову ікону архистратига Михаїла (1680-ті рр), а також царські врата і дияконські врата ліворуч (це також давня традиція, бо переважно від XVII ст. обабіч царських врат є двоє дияконських, хоча в літургійній традиції потрібними є тільки північні дияконські врата).
Тут у намісному ряді найстаршими є одвірки царських врат (на порталі зазначена дата 1645 рік), самі ж царські врата пізніші й, імовірно, допасовані. Дияконські врата із зображенням св. Михаїла датовані 1677 роком. Дехто з дослідників вважає, що це найраніша датована робота Івана Рутковича. Тут важко сказати, чи це конкретно авторство Рутковича, але справедливо говорити про його коло, осередок школи жовквівських майстрів. Утім пізніше Руткович використовував саме таку іконографію св. Михаїла.
Пределли іконостатаса датовані 1685 роком, очевидно цим самим часом можемо датувати й намісні ікони. Потрібно розуміти, що придели, ці цокольні ікони, в українських іконостасах ніколи не функціонували як осібний горизонтальний ряд, вони слугували доповненням, метафоричним продовженням провідної ідеї основних ікон.
Вівтар із картушем, де зображено Різдво Христове, який бачимо праворуч — пізнішого часу. Бічні вівтарі з'являються від середини XVIII ст. разом із змінами в літургічній практиці, коли стало дозволеним відправляти служби на бічних вівтарях. Музейники мали дискусію, чи коректно вставляти ікону Собор Архистратига Михаїла одного часу в конструкцію й обрамлення з іншого часу, але таке в церквах практикувалося.
Розп'яття з предстоячими також із середини XVIII ст. Цікаво, що сама форма хреста і тієї таблички, де був напис “ІНЦІ”, абсолютно повторює інші жовквівські ансамблі Івана Рутковича.
Найпізнішим доповненням до цього іконостасу є ряд неділь Пятидесятниці, — датуємо його умовно початком XIX ст. Але тут також спостерігаємо продовження традиції середовища жовквівських художників XVII- поч.XVIII ст. Адже саме жовквівські іконописці спричинилися до поширення зображення шести неділь Пятидесятниці, які йдуть від Воскресіння Христового і до Зіслання Святого Духа. У центрі ряду традиційно розміщувалась ікона Спаса Нерукотворного.Це явище мало виразно локальний характер: воно побутувало на наших теренах на північний схід від Львова. А те, що цей ряд виконаний на поч. XIX ст., говорить нам, як довго розвивалися ці традиції жовквівських майстрів.
Дуже важливо розуміти, що ми маємо. Мусимо говорити про наші пам'ятки і нашу культуру фахово, не вигадувати легенди, не придумувати міти, які хочеться задля гарної картинки чи цікавинки. Перед повсякчасною загрозою втрат пам'яток має бути солідна наукова база. Отож маємо цінний з багатьох оглядів унікальний іконостас, який є конгломератом ікон різного часу різних локальних майстрів. Він охоплює кілька історичних етапів і кілька поколінь митців. І в тому є його найбільша родзинка, бо на прикладі цього іконостаса можемо говорити про розвиток українського іконостаса впродовж фактично трьох століть. Це величезний бонус цієї пам'ятки, яка поряд із іншими визначними місцями довкола Жовкви, є привабливим туристичним об'єктом".
Фото: Ігор Садовий
26.10.2023