«Донбас» Лозниці – це бомба фестивалю, його найбільше досягнення, це відвертість, шок, виголошення статті й одночасно вирок, а разом і питання – що робити?

Таких фільмів зараз не роблять. Певно, діти подорослішали. Або поспішають стати дорослими. Або їх такими роблять батьки і весь світ.

Можемо підводити серіальні підсумки: справа приємна і інформативна. «Про що» зовсім не пояснює «як», а це «як» і є найважливішим в «Легіоні», цьогоріч однозначно одного з кращих

Щоби сховати правду, яка почала вибиватися на поверхню, винуваті натомість ще активніше приховують злочин. Та чи можна сховати мерця, якщо покласти на нього іншого мерця?

В день, коли у Франції розпочався Каннський кінофестиваль, в Україні в прокат вийшов французький фільм «До побачення там, на горі!», кращий доказ життєдайності французького кіно.    

Посеред світових Великодніх свят, п’ятого квітня, в український прокат мав вийти британсько-американо-австралійський фільм «Марія Магдалина» Гарта Девіса. Але не вийшов. Чому в нас зняли з прокату фільм, який вже демонструється в 30-ти країнах?    

Фільм «Перша сотня», показаний для широкого глядача вже в якості лауреата Шевченківської премії – не художнє кіно. Він залучає художнє для вияву документального. І це, без сумніву, новий підхід до теми, яка досі болить і не може бути забута – теми Революції гідності, що, разом з її учасниками, перетекла в російсько-українську війну.    

Варто занотувати черговий тріумф людської фантазії – 12 березня. Саме цього дня потоковий сервіс Netflix виклав для своїх передплатників науково-фантастичну «Анігіляцію» Алекса Гарленда, фільм так само зухвало новітній, як і парадоксально банальний.  

«Викрадена принцеса» в черговий раз не виправдала надії на щось своє велике і якісне, справді українське, а не «так би мовити українське», «вишиватне» і шароварне. Проте все ж показала пристойний індустріальний рівень.

З’єднаний до купи пул довгого списку номінантів на Другу Національну премію «Золота дзиґа» –  констатація факту повноцінної кінематографії, сформованої, багатопланової і цілком європейської. За два місяці матимемо вже нових лауреатів Української кіноакадемії. То що ж змінилося за рік і які підстави так гучно наголошувати на «європейськості»?