Тарас Прохасько

А вони так близько від нас. І ми так близько від них. Без них наша історія була би зовсім іншою. Химерний люд з великою історією, мова якого нікому в цих краях не зрозуміла.
10.11.16 | |
Наш український особливий шлях виражається саме у двозначності понять, які використовувалися під час домовленостей, і надзвичайно розширеному потрактуванні того додатку до умови, яка іноді називається форс-мажором.
03.11.16 | |
...адже йшлося не про якісь давні яскраві злочини, а про нормальне життя найближчого від себе покоління впродовж кількох десятиліть, за які світ, зберігаючи видимість тривалості, зазнав найдиявольськішої ерозії
27.10.16 | |
Легко любити того, хто добре, мудро, потрібно, доречно, помічно говорить. Тяжче любити немову.
20.10.16 | |
Наші рани є нашим скарбом. Світ міг би бути дуже добрим, якби їх полюбив ще хтось. Натомість світ жахливий, бо, зауваживши твою рану, має спокусу вдарити саме туди
13.10.16 | |
Будь-який найвдаліший узагальнений репортаж про наш народ буде тільки вибірковим набором фраґментів, який можна перетворити на притчі, але він лишатиметься звітом про власну хроніку пізнання
06.10.16 | |
Було всяке, про що треба згадати, хоч якраз про таке кажуть – ліпше того не згадувати. Але не тільки згадати, а й трохи повчитися одне в одного. Щоби пам'ять не стала зовсім кічем.
29.09.16 | |
Твердо запам'ятати, яким було тло тоді, коли щось відбувалося або хтось щось робив. Щоби переконатися, як радикально змінюється те, змін чого практично не зауважуєш і не усвідомлюєш. Хіба що у снах.
22.09.16 | |
Коли я був дитиною і дерева були великими, то страшенно ненавидів тютюновий дим. І аж потому щось змінилося. І життя стало простим, мотивованим і структурованим.
08.09.16 | |
Військове життя – театр абсурду, нонсенс, якщо дивитися на це тверезо. Може, вона і школа, може, вона і життя, але в жодному разі не «школа життя».
01.09.16 | |