У цій війні була закладена та штука, про яку ми говоримо досі: про різність двох частин України. І це є річ, небажана для теперішнього промовляння у загальноукраїнському історіографічному проекті. Натомість без того, що сталося у ту війну неможливо говорити про те, що ми маємо тепер.

Історія художника Йосипа Васьківа з Делятина

У люфі автомата, може, поміщається все, але найбільше місця там займає диявол. Той, який грається нами, коли ми висловлюємося неточно.

Україна стала дорогою батьківщиною не тільки для російськомовних етнічних українців, але і для справжніх росіян, які живуть в Україні, вважають себе українськими патріотами, але не роблячи життєвого вибору на користь українськості. Україна як країна стає справжньою Новоросією. Таким собі благим філіалом російського світу.

Перед тим, як піти до школи на Великдень, ми переживали одкровення від Рузі. Звичайно, вона тоді не думала про нас, вона не думала навіть про те, що це може бути її людським призначенням. Вільні не думають про невільників. Вільні знають, що вони розмовляють з Богом.

Наприкінці двадцятих років, виконуючи свою особисту програму тотальної реанімації українського життя, Шептицький зміг нарешті повноцінно звернути увагу на галузь, яка його завжди цікавила, – лісове господарство.

Заяви чи проповіді російських інтелектуалів іноді не можуть не бути талановитими. Але вони водночас не можуть дарувати хоч якогось полегшення ні авторам, ні адептам, ні тим, до кого доходять відголоски та перекази. Через периферійність – щоб не сказати марґінальність.

Маю підозру, що Путін, який настільки захоплювався саме елементом гри у сталінській діяльності, що сам налаштувався на неї і немов великий археолог, отримує неймовірне задоволення від того, що знайшов залишені знаки та розшифрував сталінське послання.

Тоді все було зовсім інакше, але точно так само. Сто років тому – у 1914. Про війну говорили ще від червня. Хоч те, як могли тоді говорити один з одним, цілковито відрізнялося від теперішнього світу щохвилинної інформації і тотальної комунікації.

Як завжди, нам знов не дали насолодитися історією власною, яку ми так натхненно робили, а тепер вимушені перевести її у спогади.